Глава 3

Одного дня Аніка і Таннарі сиділи за столом, снідаючи.

 - Слухай, - задумливо промовила дівчина, глянувши на чоловіка. - Я тут вивчала вашу книжечку сімейну, яку ти дістав з сейфа.

Хлопець зацікавлено подивився на дружину. Вона стала однією з них, і їй треба багато чого навчитися і багато чого пізнати. Теоретичні знання вона здобувала у великій родинной бібліотеці, а практичним навичкам навчав він або хтось із наближених сім'ї. Традиційно молоді вовки проходили навчання в особливому навчальному закладі, але Аніка не могла туди вирушити. Існувала велика ймовірність, що її не приймуть інші студенти. До того ж вона - його дружина, і довгого розставання з нею він не витримає. І все звелося до того, що всьому необхідному вона буде навчатися в домашніх умовах.

- І? - запитав Таннарі, прожуваши.

- І вичитала, що у тієї дівчини, - продовжила вона, - вашого предка Аніки, було шестеро дітей.

- Було, - ствердно кивнув Таннарі. - Вона прославилася тим, що відродила рід Волков, давши життя численному потомству. Тоді як у інших кількість дітей була меншою, і вони не змогли підтримати свої клани. Вовки поглинули інших, беручи в дружини їх дочок. Таким чином, вони змогли вціліти, коли опинилися за межами своїх земель. Пристосовність вовків до різних умови дозволила нам дожити до сьогодення.

- Але мене цікавить не це, - похитала головою Аніка.

- А що ж? - здивовано запитав Таннарі.

- Твоя мама заявила, що я - її переродження, - промовила дівчина. - Так от хотілося б знати, мені теж доведеться шістьох дітей народити?

Вона подивилася на чоловіка виразно питальним поглядом. Від її питання Таннарі ледь не вдавився їжею, яку встиг покласти до рота і ще не проковтнув. Прокашлявшись, він глибоко вдихнув і подивився на дружину здивованим поглядом.

- У нинішній час, - стримано відповів він, - в сім'ях перевертнів більше трьох дітей не народжується.Та й троє - це рідкість.

- Ось воно як, - здивовано закліпала Аніка, вражена почутим.

- Справа в тому, - терпляче пояснював Таннарі, - що поява вовка на світ пов'язана з об'єднанням його людської частини зі звіриною сутністю, яка є магічним духом або якось так. І у Звіриного Бога, мабуть, не так багато цих духів, щоб могло народжуватися більше потомства. І найчастіше народжуються хлопчик і дівчинка. Але буває і по-іншому, коли тільки дівчатка чи хлопчики. Так зберігається баланс народжуваності і чисельність нашого виду. Правда, чоловіків у нашого народу трохи більший відсоток. Але думаю, це пов'язано з війнами в минулому, коли було потрібно більшу кількість чоловічих особин-воїнів.

- Буду сподіватися, - буркнула Аніка, втупившись в свою тарілку.

- А що тебе бентежить? - з посмішкою поцікавився Таннарі.

- А те, - пробурчала дівчина, ворушить вміст тарілки, - що з шістьма звірами я не впораюся.

Таннарі не втримався і розсміявся.

- Тоді тобі треба навідатися в гості, - промовив він, пригасивши веселощі і надавши собі серйозний вид, - до тих, у кого вже є маленькі вовченята. Тоді зрозумієш, що це таке. Це не людські діти.

- Ага, звичайно, я пам'ятаю: вони можуть перегризти всі меблі, обдерти шпалери зі стін, носиться на чотирьох лапах по хаті, - невесело перерахувала Аніка. - Це я вже зрозуміла на власному подвір'ї і твоєму досвіді.

- Я не про це, - заперечив Таннарі. - Звірячий вигляд діти можуть приймати не раніше дванадцяти років. Вони фізіологічно розвиваються набагато швидше людських дітей. У рік виглядають як трирічні діти. Тобі потрібно багато чого вивчити про нас.

- Все одно, - Аніка підняла погляд на нього, - я навіть не уявляю себе з шістьма дітьми.

- Чому ти так впевнена, що у тебе буде шестеро дітей? - посміхаючись, запитав хлопець.

- А хто його знає, цього вашого Звіриного Бога, - невдоволено скривилася Аніка. - Ви ж вважаєте мене реінкарнацією тієї дівчини з минулого. Раптом і діти будуть такі ж, як у неї.

- Тут дійсно ніхто не знає, - погодився Таннарі, ховаючи посмішку. - Поживемо побачимо.

Вони продовжили снідати, але Таннарі як і раніше поглядав на дружину з посмішкою.

***

Одного разу, покінчивши з дорученнями батька і повернувшись в кімнату після обіду, Таннарі побачив, що Аніка вже відпочиває на ліжку. Вони розбіглися після сніданку, і вона вирушила в бібліотеку, щоб продовжити здобувати знання про вовків.

- Ти вже впоралася? - поцікавився він, падаючи поряд на ліжко.

- Втомилася я, - дівчина зобразила страждальне обличчя. - Інформації дуже багато, я ще не можу запам'ятовувати як ви.

- Тоді у мене до тебе пропозиція, - промовив Таннарі, хитро посміхаючись, як кіт.

Аніка перекинулася на живіт, влаштовуючись у нього під боком, і сперлася підборіддям на груди.

- Яке ж?

- Пам'ятається, ти питала, коли можна буде вийти кудись. Так ось, надається можливість прогулятися в місто, - повідав він.