Глава 29

До вечора Аніку вдалося умовити відправитися в кімнату. Але посеред ночі вона знову з'явилася в підвалі. Вдягнена в піжаму і кутаючись у плед, безшумно пробиралася по сходах. Озираючись назад, перевіряла, чи не йде хто слідом. Охорону у кімнати ув'язнення не виставляли. Необхідності в ній не було. Відчинити кімнату без коду неможливо. Зруйнувати стіну або двері, не дивлячись на видиму крихкість, теж. В'язня надійно утримувала магія, як зсередини, так і зовні.

Аніка навшпиньки підійшла до прозорої стіни, поглядом вишукуючи коханого. Світло в камері не вимикали. І вона відразу побачила його лежачим на ліжку. Роздягнений до пояса, Таннарі лежав на боці, обличчям до стіни. Його бік мірно піднімався і опускався від спокійного дихання. Притулившись долонею і щокою до холодного пластику, стояла і дивилася на свого вовка.

- Таннарі, - тихо покликала.

Відгуку на її поклик не було. Товста перегородка і маленькі отвори заважали тихому звуку проникати.

- Таннарі, - голосніше покликала вона.

Хлопець заворушився і напівобернувся.

- Аніка? - сонно мружачись, він дивився на неї через прозору перешкоду.

- Пробач, що розбудила, - винувато промовила вона.

- Ти чому не спиш? - пробурчав він, піднімаючись з ліжка.

Підійшов до прозорої стіни і став навпроти неї. Такий близький і такий недосяжний.

- Не могла заснути. Втомилася крутитися, ось і вирішила до тебе прийти.

- Не варто було приходити. Ти повинна відпочивати побільше. Потрібно набратися терпіння, а так мучиш і себе, і мене. Невідомо скільки це триватиме.

- Може тобі просто прийняти, а мені ні, - обурилася Аніка, сердито хмурячись. - Це перша ніч без тебе з моменту весілля.

- Думаєш, мені легко? - ображено озвався Таннарі. - Мені так само несолодко, як і тобі. Але мені не дозволено показувати слабкості. Заспокоюю себе лише надією, що все закінчитися швидко.

- Пробач, я теж намагаюся, але я не така витримана, - жалібно промовила Аніка. - Думка, що можу втратити тебе, затьмарює всі інші. І стає моторошно. На острові ледь не втратила тебе, і ось знову.

Вона знову дивилась на нього жалісним поглядом.

- Не переймайся, сонечко, - вже м'яко промовив він. - Все владнається. Я не відчуваю в собі ніякої темряви. Вони проведуть цей ритуал і переконаються в тому. Ще й вибачення просити будуть. І ми знову будемо разом.

- Сподіваюся, - понуро мовила Аніка. - Але я хочу побути з тобою. Хоча б бачити тебе.

Вона подивилася на нього впертим поглядом. Поправивши плед, сіла на підлогу.

- Краще йди до спальні, - наполягав Таннарі. - Змерзнеш тут.

- А тобі там холодно? - запитала вона, дивлячись на нього знизу вгору.

- Ні. Для мене це не холод.

- Значить і мені не холодно.

- Забула, що не можна себе піддавати ризику? - сердито запитав він, присівши навпочіпки, щоб бути з нею на одному рівні.

- У мене є ковдра, - уперто мовила Аніка, вказуючи на плед. - А без тебе я відчуваю себе ще гірше. Без тебе не зігріє навіть найтепліше місце.

- Що ж ти за уперта така лисичка? Ти забуваєш, що потрібно думати не тільки про нас, - нагадав він.

Сівши на підлозі навпроти, він розглядав її крізь прозорі двері.

- У тебе навчилася, - буркнула Аніка.

Вона перевела погляд на кодовий замок з клавіатурою.

- А може втечемо? - раптом запитала вона.

- Куди? - здивовано запитав Таннарі.

- Куди-небудь подалі. Нам не звикати, - задумливо промовила Аніка, підводячись. - Сховаємося де-небудь. Щоб ці напасті нас не знайшли.

Вона з цікавістю вивчила клавіатуру.

- Думаєш від них можна втекти? - Таннарі гірко посміхнувся. - Якщо вони нам визначені, то не сховаємося. Знайдуть де завгодно.

- Я, здається, запам'ятала цифри, які набирав твій батько, - продовжувала про своє Аніка. - Зараз спробую.

- А сенс? - Таннарі спостерігав за нею. - Нас будуть переслідувати. І спокою точно не дадуть, вважаючи мене загрозою.

Аніка взялася набирати цифри, в спробі відімкнули електронний замок.

- Не треба, - гукнув її Таннарі, стукнувши долонею по дверях. - Зупинися. А якщо я дійсно небезпечний? Я не хочу нашкодити тобі.

Дівчина зупинилася, не добравши кілька останніх цифр.

- Я не хочу нашкодити тобі, - повторив він. - І зграю не можу підвести. Ти ж розумієш, що я не маю вільного вибору. Щастя, що дозволили бути з тобою. Нехай краще перевірять і будемо жити далі спокійно.

Аніка завмерла над замком. Зустрівшись з поглядом коханого, побачила в ньому смирення і прохання приєднатися.

- Ну, добре, - неохоче погодилася вона. - Але я буду тут.

- Ось же уперта відьмочка, - посміхнувся він. - Так і хочеш відморозити собі щось.

- Я не відьмочка, а така ж як ти, - вона сердито загарчав. - І холоду не боюся.

Вона знову влаштувалася на підлозі перед дверима, а Таннарі навпроти по ту сторону.

- Ти прив'язав мене до себе душею і тілом, - з відтінком звинувачення промовила Аніка.

- Насправді, якщо вовчиця хоче бути вільною, то ні що її не втримає, - відповів Таннарі. - Ні вовк, ні любов, ні шлюб. Тяга звіра до свободи найсильніше.

- Значить, я не хочу, - Аніка подивилася на нього блискучими від сліз зеленими очима. - Хочу бути прив'язаною до тебе.

 ***

Аніка прокинулася від того, що її трясли за плече.

- Підйом, соня, - її кликала Тасмін.

Вони так і заснули на підлозі, розділені прозорим бар'єром. Тасмін постукала по дверях, пробуджуючи брата на тому боці.

- Не варто тобі валятися на холодній кам'яній підлозі, - дбайливо сказала вона Аниці.

- Мені не холодно, - запевнила Аніка, потираючи очі. – А от, що жорстко, це визнаю.