Заміжня за вовком. Частина друга

Глава 30

Пришовши, вони застали Аніку за черговою спробою підібрати потрібну комбінацію.

- Аніко, що ти робиш? - сердито запитав Акелан, підходячи.

Дівчина злякано озирнулася і відскочила від дверей. Серце шалено калатало в грудях. Коліна зрадницьки норовили піджатися. Ось її і зловили на місці злочину.

- Я нічого…

- Вона просто бавилася, - заступився за неї Таннарі, притулившись в прозорій стіні.

- Не варто ускладнювати ситуацію, - промовив Акелан, наближаючись до дівчини.

- Я нічого не ускладнюю, - тихо відповіла Аніка, притискаючись спиною до стіни. - Лише...

- Тоді давай підемо звідси, - запропонував він.

- Не хочу, - заперечила Аніка.

- Ти зможеш потім прийти, а поки давай пройдемо нагору і поговоримо.

- Я хочу залишитися тут, - не піддавалася Аніка.

Вона добре розуміла, що заступитися буде нікому, якщо її захочуть покарати. Єдиний, кому вона дорога і потрібна, заточений в неприступній кімнаті. Продовжуючи притискатися до стіни, відступала потихеньку від глави зграї.

Роздратований її непокорою, Акелан втратив терпіння. Він кинувся до дівчини і схопив за лікоть. Смикнув до себе, та так різко, що Аніка ледве не впала.

- Йдемо, я сказав, - наказовим тоном повторив він.

- Не займай її! - загарчав за стіною Таннарі.

- Урок виховання їй не завадить, - грізно загарчав у відповідь Акелан. - Надто вже ти цяцькаєшся з нею.

- Вона нічого не зробила! - Таннарі вдарив кулаком в стіну.

- Не вистачало, щоб ще зробила, - Акелан підштовхнув Аніку попереду собою. - З вами і так бід вистачає. Ні, щоб сидіти вдома, так вас вічно тягнуло на пригоди. Ось і розсьорбуємо тепер все разом.

- Вибачте, - жалібно схлипнула Аніка, відчуваючи, як боляче стискається руку ватажка на її лікті, - я не хотіла, щоб так вийшло. Покарайте краще мене. Але як ви можете спокійно допустити, щоб вашого сина вбили?

- Дурненька, - рикнув Акелан, нависаючи над нею. - Ми сподіваємося, що він чистий і ритуал це підтвердить. А твої бездумні витівки можуть тільки нашкодити всьому. В першу чергу йому.

Відчувши гнів ватажка, Аніка злякалася, що він ударить, і закрилася вільною рукою.

- Відпусти її! - вимагав Таннарі, помітивши як Аніка кривитися від болю. - Ти можеш нашкодити їй!

Він гарчав і бив в стіну. Прозора перепона лише відгукувалася тихим гулом, поглинаючи удари. Ігноруючи його, Акелан поволік Аніку по коридору, як безпорадне цуценя.

- Що ти робиш? - заступилася Наіра, яка стояла трохи осторонь. - Обережніше. Ти, справді, ненароком може нашкодити дівчинці.

Вона перегородила дорогу і обдарувала чоловіка сердитим поглядом. Як головна вовчиця зграї, їй належало оббігати інших вовчиц від будь-яких небезпек.

- Будь ласка, - Аніка розплакалася, - я не хочу йти.

Бачачи ридаючу вовчицю, Таннарі люто атакував стіну.

- Не варто йти. Дивись, що з ним діється, - Наіра вказала на сина. - Як би його занепокоєння про вовчицю не прийняли за прояв темряви.

Акелан озирнувся на камеру. Таннарі продовжував люто гарчати і лупити в стіну. На кісточках з'явилася кров. Якби не прозора перепона, він без сумнівів вчепився б у батька. Подивившись на перелякану тремтячу дівчину, Акелан зрозумів, що перестарався. Неприємності, що звалилися, надломили його самовладання і він зірвався на ній.

- Гаразд, - Акелан повільно відпустив руку Аніки. - Стій тут.

Вона залишилася стояти поруч з Наірою, тримаючись за постраждалий лікоть. Натерпівся страху, відчула, як закрутилася голова. Навіть з Харвілінном не було так страшно, коли її забрали на склади.

Акелан пройшов до дверей камери і ввів новий код, загородивши собою огляд.

- Не смій чіпати її, - гарчав Таннарі, дивлячись на батька крізь двері.

Акелан ігнорував його і займався своєю справою.

- Іди сюди, - він поманив Аніку до себе.

Дівчина боязкою ходою пішла на поклик. Наіра пішла за нею, стежачи, щоб чоловік більше не поводився з нею грубо.

- Ти бажаєш йому добра? - запитав він байдужим тоном. Аніка кивнула. - Тоді він повинен пройти цей ритуал. Якщо він спробує втекти або чинити опір тесту, то заочно буде визнаний небезпечним і засуджений до смерті. Розумієш?

- Вибачте... - схлипнувши, промовила Аніка. - Я більше не буду нічого робити. Буду чекати ритуалу. У мене нікого немає крім нього. Якщо з ним щось трапитися, я не потрібна ні вам, ні людям.

Вона немов відчувала, що Акелан сумнівається в ній.

- Ну, що ти, мила. Ти потрібна нам, - серцево промовила Наіра, обіймаючи її.

- Тільки через вовченя, - Аніка заридала. - В іншому мене ніхто не сприймає в як вовчицю...

- Не треба так казати, - намагалася втішити її Наіра. - Ти потрібна нам в будь-якому випадки. Ти славна і добра. Ти турбуєшся про нашого сина більше, ніж ми самі. Вже за це тобі ціни немає.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше