Глава 25

Тасмін погодилася на умови брата і отримала можливість зустрічатися з Рафаелем. Він радів кожній хвилині спілкуванням з нею. Вона розпитувала його, він цікавився подробицями її життя.

Під час однієї із зустрічей Раф раптом сказав:

- Твій брат дивак.

- Що ж у ньому дивного? - здивувалася Тасмін. - Що не дозволяє залишитися нам наодинці? Адже цілком зрозуміло його прагнення оберігати і захищати члена сім'ї. Може він боїться, що ти й справді викрали мене.

- Захотів би вкрасти, нічого не завадило мені, - задоволено посміхнувся Раф. - Але я не про це.

Раф глянув на пару, яка перебувала на віддалі від них. Таннарі і Аніка стояли у фальшборту так само, як і вони, в обнімку. Він щось розповідав, а вона сміялася.

- Як трапилось, що він обрав в дружини людини?

- Вона не людина, а вовчиця, - сердито повторила в черговий раз Тасмін. - Звіриний Бог наділив її правом бути вовчицею.

- Але ж була людиною, - продовжив Раф.

- Це не має значення, - гордо заявила Тасмін, захищаючи честь подруги. - Вона набагато краще деяких вовків від народження.

- Не хочу нікого образити. Лише природна цікавість. Але як так вийшло, що йому дозволили на ній одружуватися? - не розумів Рафаель. - Адже ви сильна і поважна зграя. Невже ваш батько погодився на таке? Мій ні за що на таке не пішов би. Подібне явище неймовірно. Чув, що колись вовки зв'язувалися з людьми, але було це дуже давно, в дуже нелегкі часи.

- Це довга історія, - з зітханням відповіла Тасмін. - Така його доля.

- Я готовий слухати тебе днями, - схвально проворкував рятувальник, схилившись до її вуха.

- Може колись і розповім все, - грайливо ухилилася дівчина. - Одне можу сказати відразу: Аніка дівчина незвичайна. Май до неї повагу, як личить до вовчиці її статусу. Вона майбутнє нашої зграї.

- Я б не ризикнув довіряти майбутнє своєї зграї тендітній людині, - хмикнув Раф.

- Тендітна вона тільки на вигляд, - усміхнулася Тасмін. - Вона може за себе постояти. Це ти вже випробував на собі.

- Ха, може в тому її плюс, що зовнішність оманлива, - криво посміхнувся він, мимоволі потерши вилицю.

- Як би там не було, вона його пара, - підкреслила Тасмін. - Навіть коли вона була людиною, він сильно страждав від розлуки з нею.

- Я страждаю не менш, коли нас розлучають, - Раф притягнув її до себе за талію.

- А ти хитрун, - засміялася Тасмін. - Тиснеш на жалість?

- Зовсім ні, - з посмішкою заперечив він. - Лише кажу, як є.

Корабель продовжував розсікати хвилі, несучи врятованих вовків до рідної зграї. Сонце хилилося на захід. Пари не поспішали йти з палуби.

- По-моєму, вони захопилися, - пробурчав Таннарі, поглядаючи в бік сестри і рятувальника.

- А, по-моєму, це ти лізеш туди, куди не треба, - докірливо промовила Аніка. - І так виконують твою вимогу зустрічатися під наглядом.

- Я стою на сторожі честі сестри і зграї, - виправдовувався Таннарі.

- Ну і вартуй собі, а я піду в каюту, - капризно сказала Аніка.

- От тільки не треба починати знову, - Таннарі сердито глянув на кохану.

- Не розумію про що ти, - знизала плечима Аніка і відступила від нього. - Я просто хочу в каюту. Замерзла.

Таннарі на її слова не повів навіть бровою. Вона розвернулася і попрямувала по палубі. Відійшовши трохи, раптом похитнулася і впала.

- Аніко! - Таннарі вмить опинився поруч з нею. - Що з тобою?

- Ох... не знаю, щось голова закрутилася, - відповіла дівчина, сидячи на підлозі і тримаючись за голову. - Може, захитало або палуба так хитнулася.

- Або позначаються отримані тобою рани, - стурбовано сказав Таннарі.

- Не думаю, - заперечила Аніка. - Рани дріб’язкові були і швидко зажили. Напевно, занадто розслабилася після всього.

- Неважливо, - відповів Таннарі. - Віднесу тебе в каюту.

Він потягнувся до неї, щоб взяти на руки.

- Не треба, я можу і сама дійти, - відмахнулася вона. - Уже все пройшло.

- В тому не сумніваюся, але заперечення не приймаються, - наполіг він і підхопив її на руки.

 Рафаель вказав Тасмін, що стояла спиною, на те, що сталося з Анікою, і дівчина відразу поспішила до подруги. Таннарі вже взяв дружину на руки і зібрався йти.

- Що трапилося? - підходячи, запитала вона.

- Вона впала, - хмурячись, відповів Таннарі. - У голові паморочилося.

- Не стільки закрутилася, скільки палуба хитнулася, - заперечила Аніка. - А він мені навіть йти не дає.

- Це ж добре, ноги не втомляться, - усміхнулася Тасмін.

Але з братом обмінялася тривожним поглядом.

- А раптом це рани позначаються, - висловив Таннарі свої побоювання, хоча подумки мав кілька причин.