Глава 24

Після зустрічі з Тасмін Рафаель вже не міг залишатися осторонь. Її близькість роздражнила ще більше. Всі думки займала тільки вона. Якби він мав можливість знову зустрітися, вже так просто її не відпустить.

Однак дівчата вже не залишалися без нагляду. Таннарі зауважив, що з сестрою щось не так і заборонив їм відлучатися. В останній момент вони вирішили не розповідати про зустріч з Рафом. Адже не дізналися найголовнішого - одружений він чи ні.

Прогулюючись в черговий раз палубою, дівчата помітили Рафа. Він спостерігав з-за рогу, не наважуючись підійти в відкриту. Пара чи ні, а вовчиця належала чужій зграї, і поруч знаходився ватажок.

- Дивись, - Аніка вказала на чоловіка, який стежив за ними.

- Я знаю - промовила Тасмін. - Чую його запах. Таннарі спостерігає за нами. Як я піду непоміченою?

- Я відверну увагу Таннарі, а ти збігаєш до нього, - прошепотіла Аніка.

- Навіть не знаю…

- Скажи лише: хочеш до нього чи ні, - запропонувала Аніка.

- Хочу, - впевнено сказала Тасмін. - Але не хочу, щоб трапився скандал.

- Ти повинна про своє щастя думати, а не про скандали.

- Напевно, що так.

- Тоді я пішла відволікати, а ти біжи, - Аніка підштовхнула подругу в сторону.

Озираючись в сторону брата, Тасмін прослизнула за ріг, де причаївся капітан рятувального загону. Він відійшов убік і чекав дівчину. У передчутті нової зустрічі від хвилювання серце Тасмін калатало з шаленою швидкістю, коліна підгиналися, паморочилося в голові. Вона доклала зусиль взяти себе в руки і не втрачати самовладання. Нагадала собі, що вона на захисті своїх інтересів. Це допомогло трохи заспокоїтися.

- Вітаю.

- Вітаю. Радий бачити тебе, - Раф ступив до неї назустріч.

Звук його голосу змусив хвилюватися знову.

- Стій, - Тасмін витягнула руку перед собою і відступила на крок.

- Щось не так?

- Перш, ніж ти підійдеш ближче, хочу, щоб відповів на одне питання, - зажадала вовчиця.

- Питай що завгодно, - з готовністю відповіла Раф.

- Ти одружений? - затамувавши подих, запитала Тасмін.

- Так ось що тебе турбує, - Рафаель посміхнувся.

- А ти думав поманила пальчиком і все? - гордо піднявши підборіддя, промовила вовчиця.

Витримавши паузу, чоловік підступив ближче.

- Ні не одружений.

Почувши його відповідь, Тасмін з полегшенням видихнула.

- Я завжди мріяв, щоб моєю дружиною стала моя істинна. Пручався спробам батька одружити на комусь іншого. Але й уявити не міг, що зустріну свою долю посеред моря.

В його словах прозвучав натяк на пропозицію стати дружиною. Серце Тасмін схвильовано прискорило ритм.

- Взагалі-то, на острові, - зніяковіло уточнила вона.

- Та хоч у космосі, - підходячи ближче, посміхнувся Раф.

Через мить Тасмін опинилася в міцних обіймах. Сильні руки обхопили талію і притиснули до твердих грудей. Він тримав її в обіймах, але діяти далі не наважувався, чекаючи згоди вовчиці. Вона вперлася в нього руками: чи то бажаючи відштовхнути, чи то шукаючи опори, щоб не впасти. Дивилася широко розкритими очима, часто дихаючи. Запах, вловимий тільки нею, зачаровував і паморочив свідомість. Ураган емоцій захлеснув з головою. Поруч той, з ким вона могла дозволити собі стати слабкою. Відчула себе захищеною і тою, що оберігають. Подібні почуття відчувала тільки поруч з батьком-ватажком, але трохи інакше. Він домінував, вимагав покірності. А з цим вовком вона на рівних, заради неї він світ переверне.

Розслабившись, вона повільно провела долонями по його грудях до шиї, відчуваючи жар потужного тіла. Вони дивилися один на одного безвідривно. Її вовк, її половинка. Про цю зустріч вона мріяла все життя. Про це мріє кожна вовчиця.

Його рука опинилась у неї на потилиці, і трохи прихопивши за волосся, змусила закинути голову назад. Гарячий поцілунок остаточно затягнув в безодню непередаваних почуттів.

 ***

- А куди поділася Тасмін? - раптом запитав Таннарі, перебиваючи розповідь Аніки.

- Стояла біля борту, - знизала плечима вона. - Може, вирішила пройтися по кораблю.

- Куди це вона вирішила пройтися, якщо я просив нікуди не йти? - сердито мовив хлопець.

- Та куди вона дінеться з корабля? - Аніка постаралася заспокоїти його. - Вона вже велика дівчинка і може про себе подбати.

- А то ти сама не розумієш, куди вона може подітися, - не піддавався Таннарі. - Цей нахабний пройдисвіт напевно десь вештається поруч. І не упустити можливості задурити їй голову.

- Так чого ж ти заївся так? - розлючено промовила Аніка. - Хіба вона не заслуговує на щастя? Нехай навіть воно зустрілося так несподівано.