Глава 6

Аніка спала до обіду. Таннарі не став будити, розуміючи, що самопочуття у неї не найбадьоріше після вчорашніх гулянки і пригод. І сам він не горів бажанням підніматися рано-вранці, тому лежав у ліжку і дрімав. Ніч видалася неспокійною: Аніка то розмовляла уві сні, то намагався кудись втекти, і хропіла весь час. Він стійко виніс неспокійну ніч, оберігаючи її бунтівний сон.

- Котра година? - почув Таннарі крізь дрімоту захриплий голос Аніки.

Відкривши одне око, він глянув на неї. Скуйовджене волосся, неясний погляд, припухле личко.

- Скоро повинні подавати обід, - з посмішкою відповів він.

- Чим вчора все закінчилося? - спантеличено запитала Аніка, скоса поглядаючи на всі боки.

- А що ти пам'ятаєш? - посміхнувшись, запитав Таннарі.

Він спостерігав, як вона кумедно хмуритися, намагаючись вивудити з пам'яті хроніку вчорашніх події. Примружившись, глянула на яскраве вікно. Почухала лоб, знову насупилася.

- Ми були в звичайному клубі для людей, - невпевнено промовила Аніка, зморщивши носик. - Танцювали, пили коктейлі... Далі все якось смутно дуже. Там була поліція?

Вона запитально подивилася на чоловіка, шукаючи підтвердження своїм спогадам.

- Була, - зітхаючи, підтвердив Таннарі. - До нас підвалила компанія відморозків і полізли битися.

- Ще й билися? - здивувалася Аніка. - І ти не уникнув бійки?

- Настрій у мене вчора було бійцівський, - посміхнувся Таннарі, прибираючи з її обличчя пасма волосся. - У тебе, до речі, теж.

- І я билася?

- Не втрималась, - кивнув Таннарі.

- О боги, що за божевільний день вчора був, - Аніка сховала обличчя в подушці.

- День це гучно сказано, - весело прорік Таннарі. - Божевільний був тільки вечір.

- А у мене таке відчуття, ніби весь тиждень такий був, - страдницьким тоном відгукнулася Аніка.

- Ще б пак, вчора тебе на такі подвиги тягнуло, п'яничка хвостата, - підступно посміхнувся Таннарі.

- Які ще подвиги? - Аніка підвела голову і вражено глянула на чоловіка поглядом, що прояснявся.

- Танцювала біля жердини, побила тих відморозків, - перерахував він. - В поліції ледь не загриз жінку-поліцейського, коли та пристала до мене з тестом.

Таннарі зробив багатозначну паузу.

- Це все?

- Вдома ти вимагала продовження веселощів, - Таннарі вирішив підіграти, раз вона нічого не пам'ятала. - Закликала вовків здійснити урядовий переворот і захопити владу, щоб перестати ховатися. А коли однодумців не знайшлося, рвалася звільнити всіх тварин із зоопарків.

Аніка з подивом слухала перераховані подвиги, намагаючись пригадати хоч щось. Стало не по собі і соромно, що вона вперше вирушила розважитися і накоїла таких справ. З присоромленим видом вона знову сховала обличчя в подушці.

- Гаразд, - Таннарі поплескав її по плечу, спостерігаючи, як вона сильно засмутилася. – Визнаю, я трохи перебільшив. Може, трохи вигадав.

- Який же ти... - промимрила Аніка в подушку.

- Вибач, не втримався, - розсміявся він.

- Принеси мені водички, - жалібно попросила вона.

- А може горілочки?

- Нелюд... - прогарчав Аніка.

- Казав: не пий стільки коктейлів, а ти не слухалася, - глузливо нагадав він, піднімаючись з ліжка.

Він сходив до столу і приніс стакан води. Аніка з вдячністю прийняла його і випила.

- Гадаю, це в тебе позначилися залишки людяності, - повчально промовив Таннарі, відставляючи склянку на тумбочку. - Потрібно ще часу, щоб твій організм остаточно змінився.

- З таким успіхом він ще сто років буде змінюватися, - пробурчала Аніка, кутаючись у ковдру.

- У нас в запасі триста, так що можна не поспішати, - ласкаво промовив Таннарі, обіймаючи й цілуючи її.

***

Прийти в норму вовчиці допоміг ситний обід і міцна кава. Аніка щиросердно божилася більше не пити в подальшому. Таннарі лише розуміюче посміхався.

Пізніше в кімнату постукали. Таннарі відкрив двері: на порозі стояв батько з похмурим виглядом, тримаючи в руці папери.

- Тату, щось трапилося? - стурбовано поцікавився він.

Хоча він здогадувався про можливу причину його раптового візиту. Вчорашні пригоди точно не вислизнув від уваги глави зграї.

- Сталося, - холодно відповів Акелан, проходячи в кімнату.

Аніка, що сиділа на ліжку, здивовано дивилася на главу Дармун, який вкрай рідко навідувався до них. Він простягнув паперу синові.

- Хотілося б знати, як ви поясните це? - вимогливо запитав він.

Таннарі взяв папери і почав розглядати. В руках він тримав поліцейський ордер про звинувачення в нанесенні тілесних ушкоджень.