Глава 3

- Що цього разу ти вигадав? – прищурившись, Аніка дивилася на чоловіка.

- Нічого особливого, - з невинною посмішкою відповів Таннарі.

- Попереджаю одразу, - заявила Аніка і почала загинати пальці: - Стрибати з парашутом, пірнати до акул, годувати левів або спускатися на байдарках по річковим порогам не буду. Навіть не вмовляй.

Вона схрестила руки на грудях і подивилася невблаганним поглядом.

- Нічого зі згаданого, - продовжував посміхатися Таннарі. - Я врахував твоє побажання і відмовився від екстремальних розваг.

- Тоді що ж ти придумав? - Аніка недовірливо прищулилася.

- Щось буденне і не настільки захоплююче, - ухильно відповів він.

- Так і будеш ходити коло та навколо? - нетерпляче спитала вона. - Або вже скажеш, що надумав?

Затягуючи паузу, Таннарі підійшов до неї ближче.

- Надумав я план по відвідуванню розважальних закладів, - урочисто оголосив він.

- І що це за заклади?

- Можна почати з нічного клубу, - він обійняв її за талію. - Там можна потанцювати, випити коктейлів.

- А проблем у нас не буде? Ми зможе серед людей перебувати? - засумнівалася Аніка в запропонованій ідеї.

- У нас є особливий, тільки для наших, - відповів Таннарі.

Аніка задумалася. Їй ще не доводилося бувати серед чужих вовків. Як її сприймуть вовки інших зграй ніхто не може сказати.

- Ой, навіть не знаю, що сказати, - зніяковіла вона. - Мене можуть не прийняти інші.

- Не кажи дурниць, - заперечив Таннарі. - Для всіх ти тепер вовчиця, як і інші.

- Але там може бути хтось, хто знає, що я була людиною, і історію з Шадрін.

- І що? Ти ж не будеш вічно ховатися від усіх, - переконував її Таннарі. - Нехай звикають. До того ж, багато з них мають бути в курсі, що ми знайшли зниклий рід. Отже, на особливому рахунку у Звіриного Бога. Та й я завжди поруч.

- Навіть не знаю, - розгублено промовила Аніка.

- Чи краще поїдемо акул годували або з левами стрибати? - насмішкувато спитав Таннарі, спостерігаючи її нерішучість.

***

Аніка стояла перед ліжком, заваленим речами з гардеробу. Перемірявши все наявне, не могла вибрати.

- Ну що ти тут? - Таннарі повернувся в кімнату.

- Нічого, - засмучено зітхнула Аніка. - Я не знаю, в чому мені йти в цей ваш клуб...

Вона відвернулася і попрямувала до шафи.

- Знайшла через що засмучуватися, - пирхнув Таннарі. Він пішов за нею: - Якщо тебе засмучує така дрібниця як одяг, то це легко вирішується.

- Я не стільки за одяг переживаю, скільки про те, як мене сприймуть, - зізналася Аніка. - Це схоже на виходу в світ. Не хочеться, щоб на мене дивилися, як на опудало.

- Мені боляче дивитися на твої муки, - зі співчуттям промовив Таннарі. - Тому повинен викликати кавалерію.

Аніка здивовано подивилася на нього.

- Подзвоню Тасмін, і поїдьте по магазинах, - пояснив він з посмішкою.

Пропозиція підняла бойовий дух, і Аніка повеселішала.

***

Тасмін охоче погодилася допомогти у виборі вбрання для відвідування нічного клубу. І запропонувала зробити набіг на свій торговий центр, багатий модними магазинами. Аніка була їй безмежно вдячна.

Шопінг затягнувся на весь день. Користуючись приводом, Тасмін запропонувала Аніці додатково оновити гардероб. Під кінець вони шалено втомилися, але були задоволені.

- Не одяг тебе прикрашає, а ти одяг, - з посмішкою сказала Тасмін, коли вони залишали торговий центр, завантажені пакетами з обновками. - Варто було лише знайти потрібне сполучення.

- Я до твого почуття стилю не дотягую, - зніяковіло промовила Аніка.

- Ой, тільки не треба лестити мені, - усміхнулася Тасмін. - Твій смак не гірше. Просто двох однакових смаків не буває.

- Я звикла до більш простому і в межах своїх можливостей, - відповіла Аніка. - І людському.

- Ми теж скуповуємося в звичайних магазинах для людей, - розсміялася Тасмін. - І смаки вовчиць не особливо відрізняються від уподобань гламурних людських дівчат.

- Якби справа стосувалася людей, то я відчувала б себе спокійніше, - зізналася Аніка.

- Не переживай, ти будеш не гірше за інших, а то і краще, - підбадьорила Тасмін. - Це всього лише похід до клубу.

- Але все одно я хвилююся, - зітхнувши, сказала Аніка.