Глава 2

Незабаром, чесно заробивши відпочинок, молода пара Дармун взялася вигадувати, як провести вільний час. Вони обидва лежали на своєму великому ліжку і обговорювали можливі варіанти.

- Може на море поїхати? - запропонувала Аніка.

- Банально, - Таннарі скривився. - Коли так довго доводиться тримати себе в руках, хочеться чогось екстремального і вибухового, щоб гарненько випустити пар.

- Перегони?

 - Цим я можу зайнятися в будь-який час. І вони вже не дають тієї гостроти. Набридло. Навіть адреналін не піднімає.

 - На лижах або сноубордах покататися?

 - Ой, не хочеться в холод, - пересмикнув плечима Таннарі. - Хочеться в тепленьке місце.

Він підсунувся до неї ближче і обійняв.

- Може просто в гори, альпінізмом зайнятися? Гори це завжди ризиковано.

Таннарі задумався.

- Ти наштовхнула мене на одну ідею, - задоволено посміхнувся він. - Серед людей ми вже розважилися, час дізнатися, як по-справжньому веселяться перевертні.

 - Ой, щось мене твоя заява насторожує.

***

Вертоліт нісся над безлюдними просторами, порушуючи мовчання, що панувало навкруги. Однорідний зелено-коричневий ландшафт рівнини розбавляли високі червоні скелі, розкидані по всій рівнині. Вони височіли над місцевістю подібно обителям небожителів, що колись мешкали тут і спостерігали за людьми з висоти. Але час стер навіть їх, залишивши закам'яніле нагадування для майбутніх поколінь. Деякі з химерних гірських утворень досягали п'ятисот метрів у висоту, а то і більше. Високі колони, гострі піки і круті схили привертали до себе різного роду любителів гострих відчуттів, немов метеликів на світло.

Компанія на борту вертольота прибула сюди з тією ж метою, що і більшість любителів гострого екстриму. Але відрізнялася однією особливістю: всі присутні у вертольоті – перевертні, включаючи пілота. Крім Аніки і  Таннарі, на борту були ще п'ятеро вовків і дві вовчиці.

Аніка дивилася на все довкола з подивом. Незважаючи на те, що  Таннарі попередив про майбутню подію і роз'яснив все в подробицях, вона ніяк не могла повністю осягнути, на що підписалася. Треба було стрибати з парашутом.  Таннарі запевнив, що нічого складного в тому немає, і вони робили це багато разів і в різних місцях. Як і варто було очікувати, його задум розваги відзначилася винятковим безумством.

Вертоліт здійснив кілька розвідувальних кіл навколо однієї із скель, схожою на нерівно обрізаний торт, з крутими стрімчастими схилами. Потім приземлився на підходящому майданчику плоскої вершини. Група пасажирів дружно та гучно вибралася назовні. Підбадьорюючи один одного, вони захоплено роздивлялися види, що відкрилися. Двигун літального апарату затих, і вони почали розвантажувати багаж.

Аніка допомагала  Таннарі, намагаючись не плутатися під ногами у інших. Члени групи діяли злагоджено і жваво, встигаючи воднораз обговорювати щось і жартувати. З першого погляду зрозуміло, що для них подібна атмосфера звичайна справа. Хлопці підбурювали і дражнили один одного. Дівчата підгравали їм. До Аніки вони поставилися дружньо і як до своєї.

Група складалася в основному з молодих вовків, але очолював команду чоловік на ім’я Брайт. Серйозний і відповідальний немолодий вовк зі зграї Дармун.  Таннарі ставився до нього з повагою і спілкувався як з другом. Ставши обличчям до вітру, Брайт принюхався. Потім віддавав розпорядження, вказуючи на край майданчика, який являв собою територію в діаметрі метрів двадцять.

Безперервно дув сильний вітер, але повітря було теплим. В околицях пустельних земель Кхарі, де розташовувалася рівнина, в цей час панувала спека і посуха. Тепле повітря піднімався на значні висоти, створюючи додаткові висхідні потоки. Найбільш підходящі умови для здійснення задуманого.

Розклавши речі, перевертні почали надягати на себе спеціальне спорядження: костюми, ремені, парашути. Трохи осторонь від них  Таннарі з Анікою приготували своє.

- Постривай, я зараз прийду, а ти поки одягайся, - він повернувся і пішов до інших.

Аніка кивнула і проводила його поглядом.  Таннарі підійшов до головного групи.

- Хто перший стрибає? – запитав він.

- Вас ми ставимо в середину черги, - відповів Брайт. – Щоб підстрахувати, якщо щось.

- Кажеш так, ніби я зелене цуценя у цій справі, - ображено промовив  Таннарі.

- А твоя дівчинка? – запитав Брайт, озирнувшись на рудоволосу. - Для неї це вперше. Не злякається?

- Будеш ображати мою вовчицю – покусаю, - беззлобно попередив  Таннарі друга.

- Все ж, - заперечив той з сумнівом, - не думаю, що, будучи людиною, вона займалася чимось подібним.

Зібралася компанія складалася в основному із зграї вовків Дармун, за винятком двох з іншої, яких  Таннарі добре знав і дружив. Вся зграя прекрасно знала історію дружини спадкоємця і приймала її як свою. Брайт, як старший в групі і відповідальний за учасників заходу, турбувався про неї більше, ніж про інших.