Глава 15

— Спав, — Ширан відповів не роздумуючи. Давіан не припиняв натиску:
— Хтось може це підтвердити?
— П’ятеро служників, з якими я ділю кімнату.
— Добре, я перевірю, — принц кивнув, — можеш бути вільним. Як і ви, Зіріє. Мені потрібно поговорити з принцесою наодинці.
Зірія здригнулася та мала такий вигляд, наче щойно її образили.
— Що ви собі дозволяєте? Я не можу дозволити таку непристойність. Про це пліткуватимуть й ви, Ваша Високосте, може вигадати зайве та звинуватити принцесу у зраді.
— Цього не буде, не хвилюйтеся. До того ж принцеса поверталася зі мною у кареті. Ми були самі й всі непристойності, про які ви хвилюєтеся, могли зробити ще там, — Еліна згадала спекотні дотики чоловіка і її щоки запалали невидимим вогнем. Давіан стиснув плечима, — але непристойностей не було. Дайте нам кілька хвилин. Ви ж думаєте, що я залицятимуся до нареченої свого брата?
— Я вас не надто добре знаю, щоб стверджувати про ваше благородство, — Зірія нервово перебирала кулон у пальцях, — сьогодні ви поводилися не найкращим чином і не впевнена, що ви не заплямуєте репутацію принцеси.
— Своєю репутацією я точно не ризикуватиму. Це переконливий аргумент? Крім того, до джерел очищення принцеса полетить без вас.
Давіан не відступав. Еліні стало цікаво, навіщо він так наполягає на їхньому усамітненню. Мабуть, хоче повідомити дещо важливе. Вона повернула голову до жінки:
— Зіріє, будь ласка, залиш нас.
— Це неможливо, моя робота не залишати вас наодинці з джентльменами, — Зірія вперто не погоджувалася. Поводилася так, наче від її присутності залежить життя дівчини. Еліна продовжувала наполягати:
— Ти залишаєш мене з принцом, а не з будь-ким. Вийди.
Еліна підвищила голос та кліпнула. Посилала сигнал, наче запланувала хитрість. Проте її не було. Дівчина й справді хотіла залишитися з Давіаном наодинці. Товариство Зірії обтяжувало. Зрештою, жінка піддалася на цю провокацію і підвелася:
— Добре, але потім, щоб я не чула ні слова про вашу заплямовану репутацію.
Зірія пішла й дівчина відчула полегшення. Давіан підвівся та сів на сусідній з Еліною стілець. Схопив її руку та зняв рукавичку. Повільно провів пальцем по долоні:
— Ще не позолотіла. Проте золоті смужки є. Як почуваєшся насправді?
Погано. Еліна почувалася погано. Її манило до цього чоловіка, із завмиранням серця насолоджувалася його дотиками, у животі кипіла лава, а хвилювання скупчилися у грудях. Помітила як різко запитання принца перейшло на "ти". Дівчина не розуміла в які ігри він грає. Вона не ворушилася й дивилася як пальчик Давіана вимальовує невидимий візерунок на її руці:
— Нормально. Поки можу рухати руками, — на підтвердження своїх слів, вона поворушила пальцями.
— Віриш Ширану? Я навмисно опитав його у твоїй присутності.
— Не знаю, але якийсь дивний збіг. У служниці Тіліани теж є подібний шрам. Її я теж підозрюю. Було б легше, якби під час нападу я звернула увагу на поставу, тілобудову, зріст, хоча б на щось. Я була настільки налякана, що побачила тільки чорний плащ з капюшоном.
— Не звинувачуй себе. Кожен злякався б на твоєму місці. Ми опитаємо служницю Тіліани. Звісно вона все заперечить і скаже що завгодно на свій захист, — Давіан продовжував погладжувати її долоню, породжуючи тепло у серці, — Зірія тебе не ображала?
Еліна одразу згадала погрози жінки. Їй хотілося довіритися чоловіку та все розповісти, проте вона не могла відкрити таємниці тому, хто ще вранці звинувачував її у всіх смертних гріхах. Така трансформація чоловіка насторожувала та викликала недовіру. Всупереч бажанням, дівчина похитала головою:
— Ні, вона злиться за скоєне, але гадаю, їй перейде.
— Ти – принцеса, а Зірія поводиться так, наче принцеса вона.
— У неї складний характер, проте Зірія дбає про мене, — дівчина намагалася знайти виправдання жінці. Сподівалася зі справжньою Міреллою Зірія так не поводилася. У голосі принца почулася насмішка:
— Я помітив. Вона надійно захищає від кавалерів, особливо від Кларенса.

— До Кларенса у неї особливе ставлення. Ви ж знаєте, що між нами нічого не може бути й не було. Ваш артефакт це підтвердив.
— Цікаво, якби я поцілував тебе у щоку, то артефакт це також би не показав?
Ці провокативні натяки принца розпалили у животі дівчини полум'я. Вона уявляла як він знімає маску та цілує її щоку, повільно переміщується до вуст, долонею торкається талії та пригортає до себе. Злякавшись своїх бажань, Еліна схопилася з місця:
— Не знаю, це ж ваш артефакт. Якщо це все, то я піду. Дякую за турботу.
Дівчина втекла від несподіваного об'єкта свого обожнювання. Не розуміла своєї реакції. Як може подобатися той, хто ще вранці ставився до вороже?
Наступного дня Еліна тупцяла на плацу та з нетерпінням дивилася у небо. Через свою необачність, змушена летіти до джерела очищення на жуку-рогачу. Легкий страх клубочився у грудях, проте цікавість взяла верх. Її запевнили у безпечності й, крім того, з нею буде вершник, який керуватиме жуком. Нарешті у небі виникла цятка. Вона швидко наближалася і жук приземлився біля неї. Вершник зістрибнув з жука та низько вклонився:
— Ваша Високосте, для мене честь супроводжувати вас.
— Ти її не супроводжуватимеш, — позаду почувся сердитий голос Давіана й дівчина розвернулася. Принц наближався швидким кроком, його плащ розвівався на вітру, а незмінна срібляста маска не виказувала жодних емоцій, — я сам супроводжу принцесу.
Здивуванню Еліни не було меж. Чого б це принц її супроводжував? Згадка про теплі дотики породжували у серці вогонь та непристойні думки. Хоч вона не бачила, що приховує чоловік за маскою, але у своїх мріях цілувала чоловіка та грілася у його обіймах. Збентежена, зробила крок назад:
— Яка причина такої уваги?
— Ваше зізнання, коли ми вчора їхали на коні, змусило мене задуматися, — Давіан підійшов надто близько до дівчини та нахилився до її вушка, — я нікому не довіряю. Цей вершник може на когось працювати й здійснити замах на твоє життя. Буде безпечніше, якщо я керуватиму жуком. Ти ж розумієш, що твоя смерть не вигідна королівській родині?
Еліна важко ковтнула та зітхнула. Тепер поїздка на жуку здавалась не найкращою ідеєю. Її могли з легкістю зіштовхнути з нього і позбутися її. Дайвін наче не помітив її занепокоєння, впевнено розпоряджався:
— Ви двоє, — вказав він на вершників, що стояли біля жуків, — полетите попереду, а ви — позаду. Ми рухатимемося по центру.
Вершники кивнули та осідлали жуків. Давіан простягнув руку. Дівчина схопила його долоню і він допоміг залізти на жука, а сам примостився позаду у широкому сідлі. Еліна схопилася за луку й сподівалася не впасти. Давіан прищепив її до сідла спеціальними ремнями. Віддав команду і жук злетів у повітря. Прохолодний вітер одразу залоскотав щоки. Дівчина скривилася й несвідомо притиснулася спиною до чоловіка. Він наче відчув її страх. Нахилився та потягнувся до її вушка:
— Не бійся, я не дозволю тобі впасти.
Жук піднявся у повітря. Дівчина поглянула вниз та затамувала подих. З висоти будинки столиці здавалися іграшковими, а значні відстані – крихітними. Вони рухалися до скелястих гір і ставало холодніше. Почав з’являтися туман. Молочною пеленою заплів повітря і зовсім скоро майже нічого не було видно. Еліна не бачила охоронців, які летіли попереду. Сподівалася Давіан орієнтується у цих горах і спрямує жука у правильному напрямку. Вона боязко озвучила свої підозри:
— Ти бачиш куди летіти? Цей туман часто тут буває?
— Такого густого туману я ще не бачив. Гадаю ще трохи й ми опинимося на місці.
Жук похитнувся. Еліна міцніше стиснула луку. Раптом його крила склалися і вона відчула, як тварина падає донизу. Страх увірвався до серця та змусив його шалено калатати. Не контролюючи себе, дівчина закричала. Вони стрімко падали донизу і здавалося ніщо не врятує їх від смертельного падіння.
Несподівано потік повітря підхопив їх. Вихор закрутив у спіраль й загальмував падіння. Вони опустилися на скелі. Дівчина притиснулася до жука й не могла розплющити очі. Вона тремтіла від переляку, боялася поворухнутися. Принц відстебнув її від сідла. Відчула долоню Давіана на своєму волоссю. Він провів рукою донизу, окреслюючи спину:
— Не бійся, вже все позаду, — чоловік полонив її у своїх обіймах, — ми врятувалися.
Наче пташеня, він притиснув Еліну до себе. Дівчина приклала голову на його груди й чула швидкий стук серця. Обійняла за спину, горнулася до нього та не припиняла тремтіти. Поруч з ним почувалася впевненіше і дивувалася, як той, кого ще вчора вона вважала ворогом, став спасінням. Він повільно погладжував її спину. Це заспокоювало та дарувало відчуття затишку. Усвідомила, що Давіан подобається її як чоловік. Турботливий, впевнений у собі, сильний, чесний. Хоча вона не бачила його обличчя, проте її серце тягнулося до нього. Трохи отямившись, Еліна відхилилася та глянула у темні очі:
— Що це було?
— Здається хтось вбив жука. Хотіли нас вбити, але я встиг створити потік повітря й ми успішно приземлилися.
Слова про вбивство викликали крижаний холод всередині, який загасив вогонь породжений дотиками Давіана. Дівчина не зовсім розуміла про що мова, тому уточнила:
— Яким чином ти його створив?
— Мені підкоряється стихія повітря. Я можу ним управляти.
Це стало несподіванкою для Еліни. Знаючи про барса-фаміліара, вона підозрювала щось подібне, проте не була впевнена. Дивилася на чоловіка як на рятівника, з широко розплющеними очима та захопленням. Він врятував її від смерті. Щемливе почуття зародилося у серці. До кінця не усвідомлюючи своїх дій, вона потягнулася до маски. Трохи підійняла та оголила пухкі вуста. Чоловік не опирався. Непорушно завмер і наче на щось чекав. Еліна доторкнулася до його губ невпевненим поцілунком.
Сама не знала навіщо, для чого, але не змогла стримати свого бажання. Всупереч очікуванню, вона не зустріла опору. Давіан одразу перехопив ініціативу та досліджував її вуста. Спочатку лагідно, ніжно, обережно, а потім посилив натиск та напористо, дещо грубо, продовжував її цілувати. У животі дівчини запалав вогонь, котрий породжував млість у серці. У своїх долонях вона стискала його спину та насолоджувалася дотиками.