Глава 14

Давіан припинив масажувати ноги. Його пальці застигли, тримаючи ступню.
— Я стежив за тобою. Звісно у храм не заходив і про цю витівку дізнався пізніше. Хотілося знати куди ти прямуєш, проте наблизитися до карети ми не могли. На щастя, Райц простежив.
— Райц? — дівчина насупила брови та намагалася зрозуміти про кого мова.
— Мій барс, — принц забрав руки від ніг дівчини та потягнувся за шкарпетками.
— Але як ти знав де мене потрібно шукати?
— Він мій фамільяр. За бажанням я можу ним управляти. Бачити все те, що бачить він, рухатися замість нього, на деякий час стати ним, — Давіан одягнув теплу шкарпетку на її ногу. Нагріта від пічки дарувала тепло.
Еліна згадала як вона заволоділа тілом ховраха. Схоже, принц міг так само перевтілюватися у барса. У її голові пазли склалися і вона схопилася долонею за рота:
— На розбійника напав ти, а не він?
— Так, я ледь стримався, щоб не розірвати його на шматки. Ще трохи і він… — Давіан на мить замовк та важко видихнув, — він би збезчестив тебе.
Від почутого, дівчину обпалило вогнем. Згадалися неприємні дотики та несвіжий подих розбійника. Вона здригнулася і відзначила, що чоловік говорив так, наче йому не байдуже. Погляд Еліни втопився у шоколадних очах. Давіан чимось притягував до себе. Якщо ще вранці дівчина злилася та боялася його, то вже зараз їй хотілося закутатися у його обійми. Інтуїтивно потягнулася до нього. От тільки чоловік зовсім цього не бажав. Він відхилився та відпустив її ноги. Байдуже стиснув плечима:
— Приїхали.
Еліна не зрозуміла, що сталося. Подивилася у вікно і побачила стіни палацу. Вона так захопилася Давіаном, що навіть не помітила коли вони прибули до столиці. Двері відчинилися й Давіан вийшов на вулицю:
— Зачекай тут, накажу, щоб тобі принесли взуття.
Слідом за ним вибіг барс і вони залишили дівчину. Через кілька хвилин Еліні принесли чоботи. Оточена слугами вона зайшла до зали й одразу зустрілася зі сердитим поглядом короля. Зірія сиділа на канапі, в руках стискала хустинку, а на очах застигли сльози. Злісно глянула на свою підопічну:
— Як ви могли? Через вас мене звинуватили у крадіжці, — жінка знехтувала етикетом і навіть не підвелася. Еліна мовчала. Не знала, що сказати на своє виправдання. Король гнівно насупив брови:
— Чому ж ви, Ваша Високосте, вирішили втекти? Невже наш палац не гідний вашого проживання?
Еліна почувалася мишею, загнаною у паску. Вона зустрілася поглядом з Давіаном і зрозуміла — він усе розповів. Їй залишилося лише повторити те, що вона казала йому:
— Я злякалася. Тут до мене всі ставлять вороже й намагалися вбити. Зірія запевнила мовчати, вона забороняє повертатися додому, а я хочу жити. Ризикнула і спробувала втекти без неї.
— Прикро, що у вас склалося таке враження, — король притиснувся спиною до крісла. Він відірвав виноградинку від грона та поклав її до рота. Виноград серед зими, Еліна вважала справжнім делікатесом. Король продовжував говорити, — Давіан розповів мені про замах на ваше життя. Не турбуйтеся, ми знайдемо нападника. Вам слід було розповісти про це одразу. Я зроблю все, щоб ваше перебування тут було комфортним та безпечним. Але ви осквернили святиню. Зламали магічний захист та доторкнулися до вінця. Це може привести до катастрофи.
Еліна вважала, що король явно перебільшує. Що може статися з нею через дотик до вінця? Проте напруження на обличчі присутніх, змусило мовчати. До неї підійшов жрець:
— Дозвольте оглянути ваші руки.
Еліна зняла рукавиці принца та несміливо простягнула долоні. Сподівалася, що намальована руна не стерлася і її приймуть за шлюбний знак з Тайвіном. Холодними руками жрець доторкнувся до шкіри та повільно провів вздовж пальців. Дівчина здригнулася. Чоловік забрав руки та виголосив вердикт:
— Так я і думав. Сталося найгірше. Долоні Її Високості вкриті позолоченими пилинками. Вони проникатимуть під шкіру і поступово Мірелла перетвориться на золоту статую.
У залі запанувала тиша. Такі слова Еліна вважала невдалим жартом. Вона глянула на долоні. На них чітко виднілися золотисті смужки. Дівчина спробувала їх струсити, проте безрезультатно. Її вуста розтягнулися у нервові усмішці:
— Це жарт?
— Ні, Ваша Високосте! Той, хто торкнеться вінця перетворюється на золото. Спочатку золотом вкриються руки, а потім пошириться на все тіло. У вас кілька днів перед тим, як остаточно закам’яніти.

Від почутого, Еліна одразу застигла. Здавалося руки стали важчими та золотистими. Ніколи б не могла подумати, які наслідки матиме її витівка. Не загинула від кинджала, то загине від вінця. Здавалося, смерть неможливо обманути.
— Невже нічого не можна вдіяти? — у голосі Давіана відчувалася тривога. Жрець кивнув:
— Можна. Потрібно вмитися у джерелі очищення.
— Чудово, негайно накажу доставити воду, — Давіан задоволено потер долоні й направився до виходу. Жрець перегородив собою шлях.
— На жаль, це не подіє. Потрібна свіжа вода, та яка щойно витекла з землі. Постоявши, вона втрачає свою властивість. Її Високість має дістатися до джерела та вмитися там.
Еліна не уявляла де знаходиться джерело, проте сподівалася лоринійці пробачать її витівку та врятують проблемну принцесу. Дівчина несміливо дивилася на короля та очікувала його рішення. Сподівалася він не допустить її смерті. Хоча, як статуя, вона напевно коштуватиме дорого. Відігнала від себе ці думки й уважно слухала короля:
— Добре, я накажу сформувати загін й завтра Мірелла полетить до джерела, — король звернувся до жерця, — у нас є час, до завтра вона не закам’яніє?
— Ні, я ж казав, маємо кілька днів.
— Вибачте, мені почулося, чи ви сказали, що я полечу? — Еліна несміливо уточнила те, що її стурбувало. Король кивнув:
— Не почулося. Джерело знаходиться високо у скелястих горах. До нього не дістатися кіньми, а тим паче каретою, вам доведеться летіти на жуку-рогачу.
Еліна похитнулася й ледь встояла на ногах. Звісно жуки-рогачі викликали цікавість, але водночас її окутав страх. Боялася, що може впасти, вона абсолютно не вміла ними керувати. Давіан наче почув її думки, поспішив заспокоїти:
— Не хвилюйтеся, з вами летітиме вершник. Він про все подбає. Ваше завдання лише сидіти у сідлі й насолоджуватися польотом.
Дівчина хмикнула. Сумнівалася, що польотом можна насолоджуватися. Через годину вона сиділа у своїх покоях та стискала плащ Давіана, який так і не віддала. Цей чоловік заволодів її думками й вона навіть не зважала на бурчання Зірії. Жінка не припиняла обурюватися та лаяла дівчину:
— Як ти посміла? Забула, що я можу зробити з тобою? — Зірія провела довгими кігтями по щоці дівчини. Несподівано у серці Еліни поселилася відвага. Вона зрозуміла, якщо не дасть відсіч, то залишиться покірною лялькою дуеньї:
— Як не ви, то нападник мене вб’є. До того ж не варто виключати, що я перетворюся на золоту статую, чи впаду з жука. Відколи я потрапила до цього світу, то мене переслідують небезпеки.
Це явно не та реакція, на яку сподівалася Зірія. Вона забрала руку та хижо зіщулилася:
— Але тільки я можу повернути тебе додому. Будь слухняною, не роби дурниць і не постраждаєш.
Стук у двері врятував дівчину від неприємної розмови. На порозі з'явився лакей та галантно поклонився:
— Перепрошую, Ваша Високосте, принц Давіан чекає на вас у своєму кабінеті.
Ці слова розлютили дуенью, наче дим голодних бджолів. Вона похмурнішала та стиснула губи. З ненавистю дивилася на Еліну та шикнула на лакея:
— Зачекай нас на коридорі, — залишившись наодинці з дівчиною, вона схопила Еліну за шию. Її пальці вп'ялися у шкіру та заважали дихати, — що пов’язує тебе і Давіана? Що ти йому сказала?
Тиск посилився й здавалося важка гиря опустилася на шию. Дівчина закашлялася, й намагалася відтягнути руки жінки від себе. Зрештою, Зірія послабила натиск. Еліна боязко стиснула плечима:
— Тільки те, що озвучив король. Я повинна була якось пояснити свій вчинок.
— Куди ти тікала? До Нубирії? — очі жінки спалахнули злістю, — дарма. Король не прийме Міреллу назад, він вважатиме, що вона не впоралася із завданням. Наполегливо рекомендую забути про втечу і якщо хочеш залишитися живою, то варто в усьому слухатися мене. Ти тут чужа і не знаєш тонкощі цього світу. Зараз ми підемо до принца. Якщо ти обмовишся хоч словом, то я тебе знищу. Зрозуміла?
Погрози Зірії вселяли страх. Дівчина кивнула і вони пішли до кабінету Давіана. Принц сидів за столом у своїй незмінній блискучій масці. Побачивши гостей, одразу підвівся з-за столу. Підійшов до Еліни, нахилився та вдав, що цілує її руку:
— Ваша Високосте, маєте чудовий вигляд. Як почуваєтеся?
Ця показова ввічливість насторожувала. Дівчина забрала руку й шкодувала, що на ній ці дурнуваті оксамитові рукавички, крізь які не могла відчути дотик маски Давіана. Вона сором’язливо схилила голову:
— Вже краще, дякую. Гарячий чай та розпалений камін добре зігріли. А ви як?
— Я стурбований вашою розповіддю. Сідайте, будь ласка, — чоловік відсунув стілець і Еліна опустилася на нього. Не припиняла дивуватися поведінці принца. Ввічливе звертання на “ви”, галантні манери та сяйлива іскра в очах. Він, ніби щойно побачив дуенью, вдав здивування, — Зіріє, ви теж прийшли?
— Звісно! Ви ж не думали, я що дозволю принцесі відвідати вас одній і цим самим породити нові плітки. Як відомо, ви схильні фантазувати та звинувачувати Міреллу у зраді.