Глава 1

Еліна рухалася нічними вулицями до гуртожитку. Раптом перед її очима з’явилася гігантська бульбашка. Вона світилася яскравим синім кольором та засліплювала очі. Дівчина зіщулилася, прикрила очі рукою. Вона не розуміла, що відбувається. Зі сфери вийшов чоловік та схопив її за руку. Дівчина встигла лише пирскнути:

— Що ви робите? Відпустіть!

Незнайомець зовсім не зважав на її слова, продовжував тягнути до себе. Серце Еліни калатало як скажене, страх прокочувався венами, а тіло покрилося жаром. Пручалася з усіх сил, проте безрезультатно. Провалилася у бульбашку і желеподібна маса огорнула її. Дівчина впала, вдарилася плечима у щось тверде. Яскраве світло зникло, як і бульбашка. Еліна нарешті змогла роздивитися хоч щось. Перед очима й досі спалахували яскраві вогники, проте вона чітко бачила чоловіка, який затягнув її у сферу. Він одягнений у маскарадний костюм. Чорний камзол, шкіряні штани та чоботи до колін здавалися дещо неохайними, зімнутими та трішки брудними. Над головою пронісся жіночий голос:

— Чудово! Вражаюча схожість.

Еліна піднялася з підлоги та оглянулася. Дівчина не знала як, але вона опинилася у спальні з минулих епох. Принаймні на цю думку наштовхував бордовий балдахін, котрий нависав над ліжком. До неї підійшла жінка у темно-синій сукні з пишним криноліном. Посріблене волосся зав’язане у тугий пучок на голові, а зелені очі з цікавістю дивлилися на Еліну. Вона простягнула зморшкувату руку, доторкнулася світлого волосся дівчини та повільно пропустила крізь пальці:

— Закоротке. Доведеться робити високі зачіски, щоб цього ніхто не помітив. І ще Мірелла трохи худорлявіша, у цієї форми округліші.

Незнайомка так дивилася на форми дівчини, що вона інтуїтивно прикрилася долонями. Еліна ніколи не страждала від зайвої ваги, але зараз їй здавалося, що її сорок вісім кілограм це надто багато. Смикнулася та зробила крок назад. 

— Ви хто? Як я тут опинилася?

— Тепер тебе звуть Мірелла Вісконс, ти — принцеса Нубирії. Запам’ятай це, — жінка переплела пальці та склала руки на животі, — ми доклали надто багато зусиль, щоб порталом перенести тебе сюди.

— Порталом? — Еліна невпевнено уточнила та нервово облизала губи.

— Так, — жінка кивнула, — якщо коротко, то справи такі: Мірелла їхала до ворожого королівства Лоринії. Вона повинна вийти заміж за принца Тайвіна. Лоринійці впевнені, що це сприятиме дотриманню нещодавно заключеному мирному договору. Проте Мірелла опиниться наче в заручниках у королівському палаці. Звісно, офіційно вона стане дружиною принца, майбутньою королевою, але всі розуміють — один невірний крок її батька і з Міреллою може статися будь-що.

Жінка сказала це так моторошно, що спина Еліни вкрилася невидимими морозними голками. Не подобалося їй це все. Вона насупила брови:

— До чого тут я?

— Ти копія Мірелли у паралельному світі. Ми перемістили тебе сюди, щоб ти зайняла місце принцеси.

Еліну наче облили кип’ятком. Шкіра почала горіти невидими вогнем. Мовчала. Не вірилося у її слова й історія про паралельний світ здавалася казочкою. Дівчина оглянулася довкола і шукала шлях відступу. Його немає. Двоє дівчат одягнених у старовинні простецькі сукні, четверо чоловіків з мечами та незнайомець, який затягнув її сюди, наштовхували на думку, що це все правда. Вона намагалася опанувати емоції та боязко поцікавилася:

— А де справжня принцеса?

– Зникла. Поки Міреллу шукатимуть, ти займеш її місце, а потім ми вас обміняємо місцями, — жінка змахнула рукою і дівчата підійшли до скрині. Витягнули звідти сукню, але незнайомка на них не зважала, продовжувала розповідь:

— Король довго не погоджувався на цей шлюб і якщо ми скажемо, що принцеса зникла, то нас запідозрять у брехні. Не переймайся, найкращі маги королівства її шукають. Максимум кілька днів і ти повернешся додому, а поки потрібно, щоб ти зіграла свою роль. Роль принцеси. Вийдеш заміж за принца, а потім твоє місце займе справжня Мірелла.

Її слова блискавкою прибили дівчину до підлоги. Вона не могла вийти заміж за незнайомця, навіть тимчасово, і навіть якщо він принц. Налякана, похитала головою:

— Але я не вмію. Не хочу втручатися у міжкоролівські міжусобиці. Я відмовляюся, поверніть мене додому.

Жінка невдоволено зиркнула на Еліну й стиснула губи. Її зелені очі наповнилися пітьмою та потемнішали. Вона простягнула руку й чорними гострими нігтями торкнулася обличчя. Здавалося один різкий рух і вона  розріже шкіру. Жінка повільно провела нігтями по обличчю Еліни, рухалася вниз, ще більше розбурхуючи страх. Вона насупила брови:

— Ти не почула моїх слів? Тут ти нічого не вирішуєш. Мірелла має прибути до палацу. Насправді твоя місія не заміжжя, а шпигунство. Роби все як я кажу і не постраждаєш. Якщо не слухатимешся мене, тоді ти мені не потрібна і я вб’ю тебе. Проте, якщо будеш слухняною дівчинкою, то коли Мірелла повернеться, я відправлю тебе додому. Ти ж хочеш повернутися?

Страх липким плетивом стиснув груди дівчини. Очі жінки наповнені злістю і Еліна вірила, що незнайомка здатна на вбивство. Дівчина не хотіла помирати. Цього року вона закінчувала навчання і нарешті мала б отримати диплом. У неї все життя попереду. Хотіла повернутися додому, а не грати роль манірної принцеси. Розуміла, що у неї не має вибору. Якщо бажала вижити, то доведеться виконати їхні вимоги. Важко ковтнула та невпевнено кивнула. Жінка забрала від неї руку: