Глава 8

Еліна вийшла з вбиральні та сіла на канапу:
— Я б хотіла прийняти ванну.
Зірія швидко розпорядилася:
— Йдіть до купальні, підготуйте все. І мені застеліть на дивані, я спатиму у спальні принцеси.
За кілька хвилин Еліна стояла посеред купальні. У пальцях тримала повідець, який стримував ховраха. Тварина бігала навколо дівчини, вовтузилася та поводилася неспокійно. Якби не пишний кринолін, то Еліна боялася б його укусу. Служниці почали розв’язувати шнурівку корсета й дівчина поспішно їх зупинила. Підійшла до ванни та занурила руку у воду. Тепла. Проте це зовсім її не влаштовувало. Еліна скривилася:
— Надто холодна. Спочатку ми викупаємо Арні. Принесіть гарячої води, — служниця кивнула та зникла з цебром за дверима. Залишилося спекатися ще однієї служниці. Ховрах кігтиками почав шкрябати двері й дівчина зробила крок назад, не дозволяючи йому псувати деревину, — Патті, принеси смаколиків для Арні. Йому потрібно заспокоїтися.
Служниця пішла й Еліна сильніше стиснула повідець у руці:
— Сподіваюся ти будеш слухняним і мене не підведеш.
Вона вийшла з покоїв і одразу наштовхнулася на охоронців. Двоє кремезних нуберійців струнко стояли, запитально дивлячись на неї. Еліна вдала переляк та вказала рукою на ширму в купальні:
— Там щось є. Щось шкребеться і стукає.
Охоронці одразу забігли до кімнати. Еліна, скориставшись їхньою заклопотаністю, одразу шмигнула в коридор. Тягнучи за собою ховраха, бігла у невідомому напрямку. Сподівалася напівтемні коридори допоможуть їй втекти. Лампи закріплювалися зверху на стінах на значній відстані одна від одної та не забезпечували гарного освітлення. У скляних плафонах вигравали багряні вогники. Дівчина звернула у розгалуження коридору і побачила пажа. Той одразу поклонився. Еліна зупинилася:
— Проведи мене до зимового саду.
Хлопець кивнув та розвернувся. Повільно йшов вперед і це дратувало Еліну. Вона боялася бути викритою:
— Поквапся, у мене мало часу.
Паж пришвидшився і, оминувши кілька дверей, став біля скляних дверей:
– Це тут, Ваша Високосте.
— Добре, дякую! Можеш іти й нікому не кажи, що ти мене бачив.
Хлопець пішов, а Еліна насторожено вдивлялася за скло, де виднілися високі рослини. Несміливо відчинила двері й втупилася у темряву. Це ідеальне місце для вбивства. Звідси навіть ніхто не почує її крику, оскільки надто далеко від жилих приміщень. Злякавшись своїх думок, Еліна стиснула ніж у глибокій кишені сукні, який поставила замість віяла. Вона надто далеко зайшла, щоб зараз ганебно відступати. Мусила дізнатися хто і навіщо запросив її сюди. Можливо, це її шанс повернутися додому, бо дуже сумнівалася, що Зірія дотримає слова.
Вона стала навшпиньки та зняла зі стіни лампу. Навіть через рукавички відчула гаряче скло. Боязко йшла вперед, тримаючи в іншій руці повідець. Зупинилася біля водойми з лотосом. Все навколо потопало у зелені й здавалося зараз за вікном літо, а не морозна зима. Еліна вдивлялася у темряву, проте нікого не бачила. Глибоко вдихнула і вирішила зачекати кілька хвилин. Якщо ніхто не з’явиться, то вона повернеться до купальні.
Почулися чужі кроки. Дівчина вдивлялася між листя гібіскуса й побачила знайому постать.

Кларенс наближався до неї швидкою ходою. Безцеремонно схопив лампу та вирвав з рук:
— Погаси! Ти б ще фанфари сюди притягнула. Нас можуть побачити.
Чоловік квапливо загасив вогонь й Еліна розгубилася. Не очікувала його тут побачити, а це ж було очевидно. Всі його брудні натяки, недолуге залицяння, небажана увага… Дівчина шкодувала, що не здогадалася, хто саме її запросив. Якби знала, то ніколи б не прийшла. Але, оскільки вона вже тут, то не тікати ж одразу. Намагалася приховати здивування:
— Для чого така таємничість? Міг прийти до мене у покої й ми б поговорили.
— Запрошуєте мене до себе у покої, Ваша Високосте? — в його голосі відчувалася насмішка, — ой, як непристойно. Сумніваюся, що Зірія дозволила б нам усамітнитися. Ця стара карга завжди пхає свого носа, куди не слід. Прошу, сюди, — Кларенс вказав рукою в один з імпровізованих рослинами коридор саду. Еліна майже не пручалася:
— Сподіваюся, це дійсно щось важливе.
— Не сумнівайся, дуже важливе.
Арні обіг чоловіка та плутався у нього під ногами. Повідець обвив ноги й Кларенс ледь не впав. Зупинився та позбувся пут:
— Вічно цей ховрах заважає. Навіщо його скрізь за собою тягнути?
Еліна змовчала та потайки тішилася, що змогла дошкулити чоловіку. Кларенс привів її до канапи й вони розмістилися на ній. Несподівано ховрах стрибнув, ліг між ними на живіт. Насторожено підняв голову та махав хвостом у різні боки. Чоловік потягнувся до руки Еліни й Арні грізно зашипів. Тепер дівчина раділа, що взяла ховраха з собою. Сподівалася він її не вкусить і відлякає Кларенса. Герцог прибрав долоню:
— Мірелло, ти сердишся на мене? — Еліна мовчала, стиснувши губи. Не знала при яких обставинах принцеса востаннє з ним бачилася, тому вирішила не відповідати. Чоловік поправив волосся, — ти надто відсторонена. Спочатку я гадав, що це гра для Зірії, але бачу, я помилявся. У чому річ? Тільки не кажи, що вирішила зберігати Тайвіну вірність, — Кларенс театрально закотив очі.
— Я не можу бути вірною? — Еліна підняла брови догори та дивилася вимогливим поглядом. Чоловік награно розсміявся:
— Можеш звісно, але навіщо, якщо поруч є я? — він потягнувся до неї долонею й ховрах клацнув зубами. Кларенс відсмикнув руку, так і не торкнувшись Еліни. Дівчині подобалася така поведінка Арні. Вона вирішила вивідати інформацію:
— Всі вважають, що до зникнення Тайвіна причетна я?
— Не ти особисто, а нуберійці. Більше ворогів у них немає. Це може знову розпалити війну. Ти навіть не уявляєш, як вони тебе ненавидять, а особливо Тайвін. Він навіть посварився з королем через це. Не хотів одружуватися, казав, щоб Дайвін одружувався. Буцімто все одно жодна дівчина не покохає Давіана через маску, а у нього вже є кохана.
— Тіліана? — невідомо навіщо уточнила Еліна. Їй стало шкода Давіана. Так, вона не бачила, що він ховає під маскою, але впевнена, у нього є багато чеснот за які можна покохати, знехтувавши зовнішністю. Кларенс поправив шийну хустку:
— Так, Тілі. Бачила б ти як вона кричала, коли дізналася про весілля Тайвіна. Погрожувала всі коси тобі повисмикувати, а йому руки, якщо принц доторкнеться до тебе.
— Ого, сміливі заяви.
— Повір, вона на це здатна. Але король залишився непохитним. Спадкоємець престолу має одружитися з принцесою Нуберії. Тайвін не захотів відмовлятися від престолу, а Давіан пирскнув, що трон з брудною нуберійкою йому не потрібний.
Еліна стиснула губи. Мірелла виявилася розмінною монетою між королівствами. Не дивно, що дівчина зникла, може втекла, але зникнення Тайвіна здавалося підозрілим, тим більше якщо він сам погодився на цей шлюб. Дівчина нервово перебирала повідець у руках:
— І ти не підозрюєш, де насправді подівся принц?
— А ви його не викрадали? — почувши таке, Еліна ображено надула губи. Кларенс опустив долоню, — може тобі не сказали. Подумай сама. Цю умову висунув Родерік, король Лоринії. Так ти опинилася у заручниках, всі знають, як сильно батько тебе любить. Тепер немає нареченого — немає весілля і ти можеш повертатися додому.
Еліна згадала слова Зірії. Вона переймалася шпигунством, а не її заміжжям. Дівчина заплуталася.
— Вийшовши за Тайвіна, я б стала королевою. Хіба це не вигідно Нуберії?
— Якби твій батько, король Йозеф, не планував відновлення воєнних дій, то вигідно. Нам відомо, що він шукає союзників та бажає повернути собі втрачені території. Він не звик програвати й хоче взяти реванш.