Глава 6

Від несподіванки дівчина застигла на місці. Цей чоловік притягував та манив до себе. Його голос викликав пробіжку мурашок по шкірі. Він дивно на неї впливав і це лякало. Дівчина відхилилася та недолуго витирала рану, яка почала затягуватися:
— Мені справді шкода, що Арні вас вкусив. Такого раніше не було. Мабуть, ховрах розхвилювався, злякався. Це все нове та незвичне для нього, — Еліна не знала, чи раніше ховрах не кидався з укусами, але говорила впевнено. Хоча, згадуючи ранкове дряпання служниці, вона у цьому засумнівалася. Тішилася, що Давіан теж цього не знав, — рана не глибока і якби ви були у рукавицях, то навіть подряпинки не залишилося б.
— Мені вистачає, що я ходжу у масці.
Це прозвучало з нотками смутку. Еліна зрозуміла, що принц одягає маску не з власної волі. Їй хотілося дізнатися його таємницю. Не стрималася та доторкнулася пальчиками до холодного металу:
— То зніміть її, що ви приховуєте?

Чоловік одразу перехопив її руку та відірвав від маски. Притискаючи хустинку до рани, зробив крок назад та позбувся дотиків дівчини.
— Ніколи не смійте торкатися моєї маски, — гаркнув так, що дівчина мимоволі зіщулилася, — а зараз попрошу за мною. Повзати у ваших ногах не збираюся. Не підете добровільно, то вас приведуть вартові.
Давіан не приховував своєї злості. Різко розвернувся та попрямував вперед. Еліна спохватилася, притримуючи сукню, кинулася за ним:
— Ви так наполягаєте, що мені стало цікаво навіщо я вам потрібна. Звісно я не можу відмовити принцу у проханні.
Принц йшов швидкими кроками й дівчина ледь встигала за ним. Про висунутий лікоть чи галантну прогулянку навіть не йшлося. Еліна чула його невдоволене сопіння. Боялася припустити, що такого приховує маска, якщо принц так сильно розлютився. У палаці вони рухалися просторими кулуарами. Ховраха відвели у покої принцеси. Давіан зайшов до кімнати в якій пахло травами. Біля стін стояли стелажі з різними баночками, колбами та склянками. По центру стояв стіл, біля якого копошився незнайомець. Його сиве волосся сягало вух, а срібна борода вкривала обличчя. Він підняв погляд сірих очей на дівчину. Принц одразу розпорядився:
— Нехай ваш супровід залишиться за дверима. Все, що тут відбуватиметься, має залишитися у таємниці.
— Це неприпустимо! — Зірія виказала невдоволення, — ми не можемо нехтувати безпекою її Високості. До того ж це непристойно. Вибачте, але я не можу залишити принцесу наодинці з двома чоловіками.
— Не хвилюйтеся, честі принцеси нічого не загрожує, — у словах Давіана відчувалася насмішка.
Еліні не хотілося залишатися з ними наодинці. Уява вимальовувала тортури, допит та знущання. Адже її звинувачували у причетності до зникнення принца і зовсім не переймалися її життям. Складалося враження, Зірія поділяла її побоювання. Жінка грізно поставила руки в боки:
— А репутація? Очевидно ви про неї не подумали. Мій обов’язок супроводжувати принцесу скрізь і я нікуди не піду.
Еліні здалося, вона почула як від злості у Давіана скриплять зуби. Трохи помовчавши, чоловік кивнув:
— Добре, ви залишитеся, але решта має піти. Сподіваюся на повну конфіденційність з вашого боку.
Дівчина раділа, що не залишиться наодинці з цими хижаками. У разі чого, Зірія жбурне магічну кулю чи покличе на допомогу. Її свита вийшла з кімнати й Еліна почувалася вразливою. Тільки коли двері зачинилися, незнайомець підійшов до дівчини та злегка вклонився:
— Я Вальтус, головний придворний маг. Радий познайомитися з вами, Ваша Високосте!
Він простягнув руку. Еліна не розуміла, що має покласти у його долоню. Порившись у кишені, знайшла сухар, який тримала для Арні. Вибрала його та поставила на долоню чоловіка:
— Вибачте, ви, мабуть, чекали на монету. Проте з собою у мене її немає.
У кімнаті запанувала тиша. Дівчина відчувала на собі здивовані погляди і від них хотілося провалитися крізь землю. Вона явно зробила щось не так. Підтверджуючи її підозри, Зірія вдавано прокашлялася. Маг скривився та поставив сухар на стіл:
— Дякую, я не жебрак. Хотів лише поцілувати вашу руку.
Еліні захотілося ляснути себе по лобі. Ну, звісно! Вона згадала настанови Зірії й правила етикету. Від хвилювання це все вилетіло з голови. Сором обпікав щоки й дівчина прикусила губу. Зірія намагалася врятувати ситуацію:
— Не сприйміть це за зневагу. У Нубірії вважається, якщо представники королівської родини при знайомстві кладуть у долоню монету, хустинку чи інші речі, то це вияв високої поваги. Принцеса не хотіла вас образити, навпаки, вона зробила вам велику честь.
Жінка сказала це так впевнено, що Еліна задумалася, чи не існує такий звичай насправді. Їй хотілося вміти майстерно вигадувати на ходу як Зірія. Дівчина простягнула магу долоню:
— Можете поцілувати руку. Вибачте, що знехтувала нормами етикету Лоринії, я зробила це не навмисно.
— Не переймайтеся. Радий, що ми порозумілися, — маг нахилився та поцілував пальчики дівчини, — дозвольте глянути на ваш заручний знак.
Еліна висмикнула долоню та заховала її за спину. Вона опинилася за крок до викриття. Розуміла, ні в якому разі не можна демонструвати малюнок, який нанесла служниця. Маг одразу виявить фальшивку. Хоча, з іншого боку, звідки йому знати, який насправді вигляд має заручний знак Мірелли? Дівчина заспокоїлася й, щоб не породжувати підозри, почала знімати рукавичку:
— Звісно!
— Навіщо вам це? — Зірія насупила брови, — заручний знак надто особиста річ.
— З його допомогою ми спробуємо знайти принца. Це древній метод і сподіваюся, він спрацює.

— Заперечую! — Зірія підбігла до принцеси та схопила рукавичку, перешкоджаючи повністю зняти її, — я не дозволю застосовувати жодні магічні ритуали. Це може нашкодити принцесі.
— Я вас запевняю, жодної шкоди принцесі ритуал не зробить, — маг переплів пальці та склав руки на животі, — заручний знак може слугувати як маяк. Річ у тому, що принцеса та Тайвін обмінялися частинкою своєї магії при нанесенні мітки. Я хочу виокремити часточку принца і вона повинна б повернутися до Тайвіна. Саме по її сліду можна знайти принца. Для Мірелли це абсолютно безпечно.
— Цього не буде. Я не дозволяю! — голос Зірії перейшов на крик, — це означатиме, що заручини розірвано. Я не можу цього допустити.
— Зовсім ні, — маг похитав головою, — я візьму лише частинку його магії й не забиратиму усю.
Здавалося у Зірії закінчилися аргументи. Вона схопилася за амулет, котрий висів на шиї, та почала активно перебирати його у пальцях. Еліна розхвилювалася. Не знала як виплутатися з цієї халепи, не виказавши себе та не породивши зайвих підозр. Зірія насупила брови:
— Немає гарантій, що все спрацює як слід. Ви можете взяти забагато чи висмоктати магію принцеси. Я заперечую.
Почувши таке, Дайвін наблизився до дуеньї. Навис над нею грозовою хмарою та виставив палець вперед:
— Ви не можете заперечувати мені. Я — принц, дію за наказом Його Величності. Ви не посмієте йому перечити. Можливо вам неприємно це чути, але ви у цьому палаці — ніхто. Дуенья принцеси, яка дозволяє собі зайве. Відмова демонструвати мітку означає, що вам є що приховувати.
Дайвін опустив руку і зупинив погляд на Еліні. Дивився вимогливо, з викликом та зі звинуваченнями. Спиною дівчини пробіглися морозні сироти. Вона розуміла, якщо не покаже мітку, то лише підтвердить його підозри. Тремтячими пальчиками зняла рукавичку і сподівалася якось виплутатися з цієї ганебної ситуації. Вона простягнула руку:
— Ось, робіть що потрібно. Сподіваюся ви мені не нашкодите.
— Навіть не сумнівайтеся у цьому, — маг злегка всміхнувся, викликавши в Еліни страх.
Чоловік схопив її руку та уважно вдивлявся на мітку. Дівчина помітила, що чорнило трохи розлізлося по шкірі й утворювало собою неохайні обриси. Маг потягнувся до столу. Взяв дрібку золотиста пилка, котрий лежав на тарілці. Посипав знак пилком та проказав закляття. Проте нічого не відбулося. Еліна сподівалася, що так і має бути. Маг міцно стиснув губи та повторив маніпуляцію. Знову нічого не відбулося. Дайвін згорав від нетерплячості:
— Що там?
— У цій мітці жодної краплі магії принца.
Слова Вальтуса прозвучали наче вирок. Еліна запанікувала. Викрили! Її викрили і тепер на неї чекає болісний допит із застосуванням тортур. Дівчина застигла нерухомо і боялася поворухнутися. Зірія плеснула в долоні та вдала здивування:
— Отакої! Ви впевнені?
— Цілком, — маг кивнув. Жінка приклала долоню до рота:
— Але це означає, що маг Нубирії неправильно провів ритуал. Припустився помилки й насправді Мірелла та Тайвін магічно не заручені.
— Це виключено. Під час накладання міток, вони спалахнули зеленим кольором, — маг одразу заперечив вигадку Зірії. Вона опустила руки по швах:
— Тоді що? Хтось розірвав заручини? Можливо це викрадачі Тайвіна?
— Ми не знаємо чи його викрали, — Давіан підійшов до Еліни та взяв за руку.
Пальцем провів по малюнку, розтираючи золотистий пилок на шкірі. Від цих дотиків, дівчину кинуло в жар. Теплі, м'які, приємні. Викликали у серці млість. Хотілося, щоб чоловік продовжував та не зупинявся. Він зіщулив очі, підозріло вдивляючись на мітку. Дівчині здавалося, вона за крок до викриття. Зірія наче не помічала її хвилювання і гордовито задерла голову:
—  Сам втік?
— Я б не виключав такого варіанту розвитку подій. У нього з батьком виникли певні е…, розбіжності, — Дайвін відпустив руку дівчини, — дуже дивно, що заручна мітка, насправді не заручна.
— Для нас це така ж несподіванка, як і для вас, — Зірія взяла пилок та пропустила його крізь пальці, — ви впевнені, що причина не в пилку? Можливо він просто не реагує на заручну мітку?
— Не хвилюйтеся, я усе з'ясую. Поки можете бути вільні, — голос Давіана приймав кригою.
Еліна кивнула та поспішно направилася до дверей. Боялася, чоловік передумає і знову влаштує якусь перевірку. Полегшено видихнула лише за дверима. Йшла до своїх покоїв та бажала заховатися там від всіх. Біля вікна стояла незнайомка з барвистим віялом в руці. Еліна одразу звернула на неї увагу. Вишневі коси зібрані у галантний пучок, червона сукня з глибоким вирізом декольте тісно прилягала до тіла та підкреслювала звабливі вигини. Ця дівчина мала надто яскраву зовнішність й одразу приковувала погляд. Вона розкланялася у реверансі:
— Ваша Високосте! Нас не представили. Я маркіза Тіліана Рейкфурт, фрейліна її Величності та дуже близький друг королівської родини, — вона говорила це з певною пихою. Еліна зупинилася та з цікавістю розглядала дівчину, — ви тільки вчора приїхали й майже ні з ким не знайомі. Уявляю, як вам самотньо. Буду рада провести з вами час та розповісти про мешканців палацу.