Глава 4

Почуте ошелешило дівчину. Вона не припускала, що Кларенс настільки близько знав Міреллу. Виходить, очоливши повстання, він зрадив і її. Дівчина обурилася:
— Чому ви одразу не сказали?
— Вважала це не важливим, але чоловік зацікавився тобою. Будь обережна, він хитрий як підступний лис. Точно щось задумав. Йому не варто довіряти.
Слуги пішли й Еліна залишилася сама. У темряві лежала на ліжку та намагалася звести всі факти докупи. Складалося враження, що їй взагалі немає кому довіряти. Підозрювала, що Зірія не дотримає слова та не поверне її додому. Вирішила, дізнатися більше про те, як її перемістили сюди. Можливо пощастить і вона сама знайде спосіб повернутися. Арні заважав заснути. Ховрах метушився та шкрябав клітку. Зрештою, дівчину зморив сон.
Еліна прокинулася від чужої присутності. Її ніс торкався пухнастої шерсті й дівчина відхилилася. Простягнула долоню, але замість руки побачила лапу. З переляку дівчина почала себе оглядати й зрозуміла, що вона перетворилася на ховраха, який сидів у клітці. У темряві Еліна розгледіла себе. Принаймні хтось, дуже схожий на неї, непорушно лежав на ліжку. Дівчина припустила, що якось обмінялася тілами з Арні. Проте це ще не найгірше. Незнайома постать у темному плащі схилилася над ліжком. У її руках блиснув кинджал.
Еліна закричала, проте з її вуст вирвався ховраховий писк. Вона дряпала клітку, штовхала двері, але безрезультатно. Нападник лише трішки відволікся. Впевнившись, що ховрах не становить загрози, він продовжив свою справу. Замахнувся над тілом Еліни й в цю мить вона не могла дивитися, як її вбивають. Потрібно було діяти й діяти швидко. Намагалася не панікувати та щось вигадати.
Нападник накинувся на дівчину, проте тіло Еліни засяяло блакитним відтінком. Світло утворило собою кокон, який закутав все тіло. Зловмисник не міг пробити захисний щит. Лезо кинджала відскакувало від сяйва. Еліна не знала, чи цей ефект надовго. Вона висунула лапу між ґрати й опустила засув. Двері відчинилися. Еліна, пересуваючись на чотирьох лапах, кинулася на нападника. Вчепилася зубами в шию та кігтями дряпала обличчя. Відчула болючий удар по спині та впала на ліжко.
Вона не бачила обличчя незнайомця, але він накинувся на неї з кинджалом. Гостре лезо розрізало шкіру на грудях і біла шерсть забарвилася в червоний колір. Рана пекла, біль поширювався грудьми невидимою павутиною. Еліна смикнулася, доторкнулася до свого колишнього тіла. Захисний кокон огорнув ховраха. Нападник кілька разів спробував пробити захисний щит, але це виявилося марним. Еліна грізно зашипіла, незнайомець швидко зник за дверима, а захисний щит зруйнувався.
Налякана, поранена, спантеличена. У такому стані на ліжку лежала Еліна у тілі ховраха. Вона важко дихала, не розуміла, що відбувається та як знову стати людиною. Її намагалися вбити. Шкодувала, що не побачила обличчя нападника. Тішило лише те, що вона встигла подряпати щоку. Тепер їй потрібно знайти людину з подряпинами на обличчі. Проте спершу, необхідно якось повернуся у своє тіло. Вона торкалася рук, живота, шиї, проте нічого не відбувалося. Зрештою, важко дихаючи, лягла на живіт. Вгамувавши емоції, незчулася як заснула.

Прокинулася від жіночих голосів. Дівчина розплющила очі та гарячково почала оглядати себе. Вона знову була людиною! Еліна сіла на ліжко. Світлі пасма волосся впали на плечі й дівчина розсміялася. Наснилося. Їй все наснилося і вона даремно налякалася. Присниться ж таке. Біля її покоїв чатують вартові з Нубірії, навіть миша не прослизне у двері, не те щоб незнайомець у плащі. Служниця плеснула в долоні та привернула до себе увагу:
— О, небеса! Арні! Гляньте, що з нею сталося. Хто випустив її з клітки?
Еліна розвернулася та побачила ховраха. Він лежав на кріслі, витягнувшись на спині. На його грудях виднілася довгаста червона рана. Еліну наче облили окропом. Правда. Все, що відбувалося вночі їй не наснилося, а було насправді. Наче на підтвердження цих здогадів, на своїй нічній сорочці помітила сліди крові. Вона схопилася долонею за рота:
— Ой, лишенько! Я, мене, вбити… — дівчина не могла дібрати слів та сказати щось до ладу. Вона важко дихала, у грудях отруйним плетивом вчепився страх. Зірія швидко розпорядилася:
— Дайте їй води.
Служниця простягнула склянку. Еліна схопила стакан та тремтячими руками піднесла до вуст. Вода трохи привела до тями й дівчина змогла пояснити:
— Те, що скажу, звучатиме дивно, але після свого переміщення сюди, я припускаю, що це й справді могло відбутися. Вночі я опинилася у тілі Арні. Я була ховрахом. Хтось у темному плащі намагався мене вбити. Точніше моє людське тіло, яке лежало на ліжку. Він замахнувся кинджалом, проте моє тіло огорнуло блакитним сяйвом, яке не міг пошкодити кинджал. Я лапою відчинила засув і накинулася на нападника. Подряпала його обличчя та вкусила за шию. Він поранив мене, тобто ховраха, у груди й втік.
У кімнаті повисла тиша. Дівчина відчувала на собі здивовані погляди. Зірія поправила сукню та стиснула губи:
— Не розумію, як таке можливо. Мірелла й справді могла переміщуватися у тіло свого фамільяра та повністю управляти ним. Вона робила це за бажанням. Але не знаю, чому ти володієш цією здібністю. Якби там не було, з'ясуємо пізніше. Зараз головне знайти того, хто намагався тебе вбити. Покличте вартових, які охороняли її Високість вночі.
Еліна одразу закуталася у ковдру. Не хотілося, щоб чоловіки побачили її у нічній сорочці. Проте Зірію це не хвилювало. Її очі знову потемнішали й вона схопилася за кулон. До покоїв зайшли двоє нуберійських вартових та розкланялися перед Еліною. Зірія гнівно насупила брови:
— Хто цієї ночі заходив у покої Її Високості?
Вартові перезирнулися і один з них помахав головою:
— Ніхто. Ми простояли всю ніч, нікого не було.
— Не бреши! — Зірія голосно скрикнула. Її обличчя розчервонілося та вказувало гнів, — принцесу ледь не вбили, на неї був скоєний замах. Арні поранили. Якщо ви нічого не бачили, то є співучасниками злочину. На гільйотину вас!
— Ні, прошу, повірте, — вартовий переплів пальці та у благальному жесті підніс до грудей, — через двері ніхто не заходив. Ми нічого не чули.
— Нападник вийшов через двері, я бачила, — Еліна не стрималася та повідомила про свою обізнаність.
Не хотілося, щоб її охороняли продажні вартові. Припускала, з такими темпами вона не доживе до повернення Мірелли. Інший вартовий випрямив спину й наче посміливішав:
— При всій повазі, але чому ви нам нічого не сказали? Ми б спіймали нападника.
— Бо я була хов…
— Вона була шокована, — Зірія поспішно перебила Еліну та не дозволила їй договорити. У її руці з’явилася червона куля з чорними блискавками всередині, — ви справді нікого не бачили?
Вартові зблідли та опустили голови. На їхніх обличчях промайнув страх. Один з них поспіхом почав говорити:
— Нікого не було, чесно. Я можу магічно заприсягтися. Конста ернеста!
Губи вартового спалахнули зеленим світлом, яке одразу зникло. Еліна здригнулася від несподіванки. Вона знала, що Зірія володіє магією, але здібності вартового стали для неї сюрпризом. Дуенья направила долоню з кулею до іншого вартового.
— Тепер ти. Клянися, що ніхто не заходив у покої.
— Клянуся, — на вимогу Зірії вартовий відповів не роздумуючи, — я не бачив, щоб вчора вночі хтось заходив до покоїв принцеси. Конста ернеста!
Губи і цього вартового на мить спалахнули зеленим сяйвом. Зірія плеснула в долоні та погасила кулю. Вона насупила брови:
— Все гірше, ніж я гадала. Хтось застосував якісь чари, щоб прокрастися непомітно.