Глава 3

— Так, я вже дещо чула, — Еліна злісно глянула на незнайомця у залізній масці. Він впевнено наближався до трону. Щоб показати свою поважність, дівчина гордовито задерла голову, — мене безпідставно звинуватили у його зникненні. Я вимагаю вибачення.
Її голос дзвінко прогримів залою. Вона відчувала на собі спекотні погляди присутніх, від яких хотілося сховатися. Вже й сама пошкодувала за свою сміливість, але чомусь впевнена, що справжня принцеса так і поводилася б. Король насупив брови та злегка нахилився вперед:
— Вибачення від кого? Хто посмів вас звинувачувати?
— Я, — позаду Еліни почувся голос чоловіка в масці. Він пройшов вперед та зупинився перед королем, злегка схиливши голову, — Ваша Величносте, у кареті, якою пересувалася принцеса, відчувається магічний сплеск та слід магії Норкшенів. Саме тому я припустив, що принц Тайвін там, але, на жаль, його не було. Вибачень не буде, оскільки непричетність нуберійців ще потрібно довести.
Він говорив впевнено, наче зовсім не боявся гніву короля. Еліна стиснула губи. Зневага, звинувачення та ворожість. Ось як зустріли Міреллу в Лоринії. Нарешті Зірія не витримала. Поклала руки в боки та стала на захист принцеси:
— Та як ви смієте звинувачувати нас у подібному? Ваша Величносте, я вимагаю покарати цього зухвальця. Він публічно зневажив принцесу та Нуберію. Такого приниження ми не терпітимемо. Нехай він знімить маску та покаже обличчя.
— Це неможливо, — голос короля звучав з нотками сталі й не терпів заперечень, — він завжди носить маску. Той, кого ви обізвали зухвальцем — це мій син, Його Високість принц Давіан Норкшенський і він не висував би безпідставних звинувачень.
Принц! Незнайомець у залізній масці — принц. Еліна втратила надію на захист. Боялася, що вони знайдуть докази причетності Мірелли і її ув'язнять. Дівчина не знала, хто викрав принца і чи справді його викрали. Думки плуталися й вона не уявляла, що робити. На щастя Зірія швидко зорієнтувалася:
— Перед вами Її Високість принцеса Мірелла Огкінс. Прошу про це пам'ятати. Ми не потерпимо подібних звинувачень і вимагаємо поваги. Оскільки, завтра весілля не відбудеться через відсутність принца, то ми зачекаємо його повернення у палаці. Виділіть нам гідні покої та забезпечте вечерею. Ми зголодніли у дорозі.
— Звісно, — король кивнув, — вас проведуть до покоїв та запросять на вечерю. Сподіваюся це прикре непорозуміння, і до зникнення Тайвіна ви не маєте жодного відношення.
Еліну провели до просторих покоїв. У каміні горів вогонь, але навіть попри це, у кімнаті відчувалася прохолода. Дівчину переодягнули й тепер на ній красувалася зелена сукня із вишитими золотистими нитками. Одягали члени нуберійської свити й дівчина раділа, що її хоча б не заколять на смерть шпилькою для волосся. Але у цьому вона не була впевнена, адже не знала про стосунки Мірелли з підданими. Служниці про щось перешіптувалися, почулося слово "принц", і це привернуло увагу. Еліна шикнула на них:
— Про що розмовляєте? Щось дізналися про принца?
Дівчата винувато опустили голову. Одна з них поправляла зачіску і зізналася:
— Ми встигли трохи попліткувати з місцевими служницями. Кажуть, принца Давіана ніхто не бачив без маски. Він навіть миється в ній.
Така таємничість лише породжувала цікавість. Хотілося побачити, що приховує чоловік під холодним металом. До покоїв зайшов лакей та запросив на вечерю. Еліна добряче зголодніла, тому попрямувала швидким кроком. Її супроводжувала власна свита і від цього було спокійніше. Почувалася тендітною ланню серед хижаків. Раптом відчинилися бокові двері й на неї наштовхнувся чоловік. Він вдарився об її груди, його рука опинилася на талії, а ноги заплуталися у сукні. Дівчина ледве втрималася, щоб не впасти. Похитнувшись, незнайомець твердо став на ноги. Він притиснув до себе Еліну. Його блакитні очі оцінювально та зверхньо дивилися на неї, світле волосся зав'язане у низький хвіст, а брови вигнулися у здивуванні:
— Мірелло? Чи тепер мені тебе називати Ваша Високість?
Еліна навіть не уявляла, хто цей чоловік, але судячи з його звертання, він дуже добре знав Міреллу. Дівчина спробувала вибратися з небажаних обіймів. Вона зробила крок назад й нарешті позбавилася неприємних дотиків. На щастя у розмову втрутилася Зірія:
— Кларенсе Дорсфол! Як вам не соромно? Не смійте так звертатися до Її Високості. Минув час, коли ви могли собі таке дозволити. Своїм повстанням ви втратили всі права у подібній вільності. Тепер Мірелла наречена Тайвіна.
— І де він тепер? — чоловік насмішкувато пирснув, — Тайвін так не хотів одружуватися, що зник. До того ж у нього є кохана жінка і вона не у захваті від цього договірного шлюбу.

Нові факти змусили Еліну скривитися. Очевидно, перед нею стояв той самий Кларенс, який намагався захопити трон і зараз переховується у Лоринії. Якщо у Тайвіна є кохана, то, можливо, він і справді втік. Проте це здавалося нелогічним. Він не зможе переховуватися вічно. Кларенс широко всміхнувся. Дана ситуація явно його забавляла. Ігноруючи зауваження дуеньї, він схопив долоню Еліни та підніс її до вуст. Поцілував мереживну рукавичку, у якій ховалася рука дівчини:
— Мірелло, а ти змінилася.
Його погляд зупинився на глибокому вирізі декольте сукні. Через менший розмір одягу, воно показувало більше, ніж хотілося б дівчині. Від такої уваги шкіра пекла й хотілося закутатися у якусь тканину. Кларенс повільно провів язиком по губах:
— Подорослішала, розквітла, погарнішала.
Від хтивого погляду, Еліні стало незатишно. Вона вирішила одразу встановити певні межі між ними. Знайшла у кишені віяло та розправила його. Піднесла на рівень грудей, таким чином ховаючи декольте.
— Дякую, Кларенсе! Ви теж змінилися, тому краще, якщо звертатимемося одне до одного на “Ви” і тільки у разі потреби. Не потрібно гучних компліментів та пустих слів. Тепер я наречена Тайвіна, то ж поводьтеся пристойно.
— Ще б твій Тайвін поводився пристойно. Перед твоїм… — спіймавши невдоволення в очах дівчини, Кларенс поспішно виправився, — перед вашим приїздом з його покоїв не виходила фаворитка. Навряд чи вони займалися там пристойними справами.
Це прозвучало зі шпилькою у голосі, явно з наміром принизити принцесу. Еліні чути таке неприємно, проте для неї Тайвін чужа людина. Вона сподівалася, що знайдеться Мірелла і їй не доведеться з ним знайомитися та виходити заміж. Дівчина байдуже стиснула плечима:
— Його парубоцьке життя мене не цікавить. А зараз прошу пробачити мені, я йду на вечерю, мене чекають.
Еліна зробила крок вперед, сподіваючись, що Кларенс відійде. Проте чоловік стояв мов скеля. Він висунув лікоть:
— Дозвольте вас супроводити. Я теж буду присутній на тій вечері, як і більшість придворних.
Під невдоволений погляд дуеньї, Мірелла схопила його руку. Вони рухалися просторими коридорами й чоловік, мов змія, нашіптував свої настанови:
— Ти тут чужа, Мірелло, більше скажу, тобі тут не раді. Звідусіль варто чекати підступів. Проте не мені тобі пояснювати. Ти чудовий знавець придворних інтриг.
— Зате тобі тут раді, — з вуст Еліни це прозвучало з докором. Чоловік кивнув:
— Так, я цінний для них і мене поважають. Я володію інформацією якою залюбки ділюся. Мені гарно платять.
Відраза підкралася до грудей дівчини. Ледь стримала себе, щоб не висмикнути руку. Цинізм чоловіка вражав. Він зрадив свою країну, королівський двір, присягу і навіть хвалився сумнівними успіхами. Проте з іншого боку, Кларенс міг стати джерелом інформації для Еліни, адже вона не вірила ні Зірії, ні лоренійцям. Дівчина кивнула:
— Добре, що ти вдало прилаштувався.
Лакеї відчинили двері й Еліна зайшла до зали. За довгими вишукано сервірованими столами сиділи придворні. При появі принцеси вони навіть не підвелися. У їхніх поглядах відчувалася зневага. Еліна йшла з гордо піднятою головою й намагалася відповідати своєму статусу. Зупинилася перед королем та, позбавившись руки Клареса, зробила реверанс. Він не припиняв жувати й вказав рукою навпроти себе:
— Сідайте, Ваша Високосте. Бачу, ви часу не марнували. Знайшли собі кавалера.
— Кларенс мій давній знайомий. Ми колись приятелювали, — наче виправдовуючись, Еліна сіла на вказаний стілець.
Вона зустрілася поглядом з Давіаном, який розмістився навпроти неї. Навіть зараз він був у залізній масці, котра повторювала обриси людського обличчя. Темні очі вороже дивилися на неї. Дівчина опустила голову та розпочала трапезу. Місцеві страви здавалися дивними на смак, проте Еліна добряче зголодніла і їла з великим апетитом. На відміну від Давіана. Він непорушно сидів і здавалося перетворився на метал, який ховав його обличчя. Перед ним навіть не було тарілки. Він не їв, лише спостерігав. Еліна підтримувала нейтральну розмову про холодну зиму, та мріяла, щоб ця вечеря швидше закінчилася. Під час десерту, Давіан нарешті заговорив:
— Ваша Високосте, як довго ви тут перебуватимете? — від почутого, Еліна ледь не поперхнулася їжею. Принц наче цього не помітив, продовжував, — Тайвіна немає, очевидно у вашій присутності тут більше немає потреби.