Глава 2

Ой, людоньки! Їй не хотілося помирати від меча розбійника. Взагалі не хотілося помирати. Втиснулася плечима об спинку дивана й збільшила мізерну відстань до меча, наче це її врятує. Здавалося життям принцеси не надто переймаються, якщо першого разу вона зникла з-під носа, а тепер її бажають вбити. Цікавило, де ті кремезні чоловіки, яких вона бачила. Вони ж мають охороняти Міреллу.

Погляд темних очей незнайомця блукав обличчям Еліни, опустився нижче та затримався на глибокому вирізі сукні, котрий виднівся з-під плаща. Дівчина закуталася у плащ і незнайомець підійняв погляд. Темні очі розпалили жаринки на шкірі й стало спекотно. Арні загрозливо прошипів та шкряботів клітку. З-під маски почувся чоловічий голос:

— Зізнавайтеся, де ви переховуєте принца Тайвіна, інакше принцеса помре.

Незнайомець злегка нахилився і холодне лезо меча торкнулося шиї Еліни. Страх не давав їй дихати й вона затамувала подих. По-дурному отак загинути за чужі гріхи. Не рухалася. Гучне гупання серця відраховувало останні секунди її життя. Зважилася і порушила тишу:

— Я не знаю.

Ці слова наче розбудили зі сну дуенью. Її очі потемнішали, а у руці з'явилася яскрава сфера. Куля переливалася блакитним світлом, а всередині спалахували блискавки. Зірія насупила брови:

— Негайно приберіть меча. Як ви смієте? Принца Тайвіна тут нема. Він повинен зустріти свою наречену, коли вона прибуде до палацу. Тож шукайте принца там, інакше постраждаєте.

Чоловік опустив меча і дівчина знову могла дихати. Повітря наповнило груди, стало легше. Незнайомець наставив меча на Зірію:

— Це ви як смієте мені погрожувати? Мені! — гаркнув, наче хижий звір, голосом підкреслюючи свою важливість, — я щойно з палацу. Принц вчора зник, а магічний слід чітко вказує сюди. Як ви це поясните?

Еліна, приголомшена новиною, намагалася швидко скласти пазли в голові та зрозуміти, що відбувається. Принц теж зник. І якщо Міреллу вирішили замінити нею, то зникнення принца ніхто не приховує. Дивилася на Зірію, проте її обличчя виказувало здивування. Здавалося вона до цього непричетна і нічого про це не знала. Жінка плеснула в долоні та погасила кулю:

— Як зник?

— Не знаю, — незнайомець стиснув плечима, — вночі ліг спати, а вранці його у покоях не було. Охоронці клянуться, що він не виходив зі спальні. Принц зник, наче розчинився у повітрі, залишивши після себе пом`яту постіль. Я гадав, Тайвіна знайду тут. Саме тут зникає його магічний слід.

Дівчина точно знала, що в кареті принца немає. Зникнення молодят здавалося дуже підозрілим. Еліна впевнена, що їх викрали одні й ті ж люди. Ще б з’ясувати навіщо. Зібрала залишки сміливості. Хоч і тремтіла, проте впевнено висунула припущення:

— Ви помилилися або хтось хоче, щоб слід вказував сюди. Чудова нагода посварити два королівства, які щойно підписали мирний договір. Ви так не вважаєте? Можете обшукати карету, проте ви й так бачите, що його тут немає.

Незнайомець опустив меча, перевів погляд на неї. В його очах вигравала цікавість. Він говорив з насмішкою у голосі:

— Можливо у вас є припущення, де подівся ваш наречений?

— Втік? — Еліна вибовкала перше, що спало на думку. Помітила невдоволення Зірії і пояснила, — не хотів одружуватися. Якщо чесно я теж не бажаю виходити заміж за того, кого взагалі не знаю.

— Чому не знаєте? Ви познайомилися у день заручин. Вам навіть руни поставили, — незнайомець подивився на мою руку. Одягнена рукавичка надійно приховувала знак, котрий малювала служниця.

Еліна прикусила губу. Необачно обмовилася. Їй варто бути обережнішою у розмовах, а краще взагалі мовчати як і радила Зірія. Але хіба змовчиш, коли на кону власне життя? Обізнаність незнайомця насторожувала. Винувато опустила голову:

— Я мала на увазі, за того, кого майже не знаєш. Ми недостатньо знайомі для шлюбу.

— Тайвін не втікав, він просто зник. Наче розчинився у повітрі. Проте так не буває. Припускаю його викрила і ви, Ваша Високосте, маєте до цього безпосередню причетність.

Ці звинувачення звучали з докором. Еліна не знала, чи причетна Мірелла до цього викрадення і куди поділася сама. Можливо молодята вирішили усамітнитися, а їх всі шукають. Одразу відкинула таку думку. Судячи з усього, Зірія тримала принцесу у залізних рукавицях і знала про кожний її крок. Еліна вирішила грати свою роль до кінця та гордо задерла підборіддя:

— Як ви смієте звинувачувати мене?

— Ви самі зізналися, що не бажаєте цього шлюбу. Вирішили позбутися нареченого, — карі очі чоловіка хижо зіщулилися. Дівчина помахала головою:

— Нічого подібного. Я змирилася зі своєю долею. Зрештою, якщо вийду заміж за Тайвіна, то стану королевою. Навіщо мені добровільно відмовлятися від цього?

Незнайомець мовчав та уважно сканував дівчину поглядом. Їй здавалося, що він відчуває її брехню. Зрештою, чоловік заховав меча до ножна.
— Нехай цим займаються королівські шукачі. Я супроводжу вас до палацу.
Чоловік вийшов з карети та зачинив двері. Еліна полегшено видихнула. Він її лякав більше ніж Зірія, котра за звичкою нервово перебирала рубіновий кулон у руках:
— Ти що собі дозволяєш? Як посміла відкривати рота? — очі дуеньї блиснули злістю. Еліна щільніше закуталась у плащ:
— Вжилася в роль. Сумніваюся, що принцеса терпіла б ці безпідставні звинувачення. Адже вони безпідставні?
Еліна уважно стежила за реакцією жінки. Припускала, нуберіці й справді могли викрасти принца. Зірія облишила кулон та склала руки на животі:
— Звісно. Нуберії нові конфлікти ні до чого. Гадаю, лоринійці спіймали магічний сплеск, котрий утворився під час твого переміщення, того й звинувачують нас. Нічого, прибудемо до палацу і з'ясую ім'я цього зухвальця, який посмів так з нами говорити. Він поплатиться за таку вільність.
Дівчина стиснула губи. Розуміла, у палаці не раді її появі. Фактично вона для них донька ворога.
— Вам не здається дивним, що Мірелла і Тайвін одночасно зникли?
— Звісно, щось у цьому є. Мабуть, їх викрали, можливо планували шантаж. Ми замінили Міреллу і невідомо чим це закінчиться. Вороги знатимуть, що одна з принцес фальшива.
— Може варто відправити мене додому? — Еліна наївно сподівалася на це. Жінка заперечно помахала руками:
— Ні в якому разі! Тебе бачили. Зіграєш свою роль до кінця, тим більше його Величність це схвалив.
Дівчина відчула змову. Їй явно не все розповідають. Можливо ніберійці й справді викрали принца та заховали принцесу. Не хотіли нею ризикувати, а от незнайомкою, яка дуже схожа на принцесу не шкода. Вб'ють і замінять іншою. Еліна мимоволі втиснулася у диван. Перший шок минув і тільки тепер вона зрозуміла у якій небезпеці опинилася. Їй варто самій шукати спосіб повернутися додому.
Карета наближалася до палацу. Він самотньо височів над неприступними скелями вкритими снігами. Шпилясті вежі сягали неба, вузькі довгі вікна додавали палацу суворості, а сірий колір стін — похмурості. Палац з усіх боків оточувала прірва і підвісний міст становив єдиний шлях до нього. В Еліни склалося враження, що вона прямує у пастку з якої не втекти.
Біля палацу пролетіли дивні створіння. Схожі на гігантського жука з темним черевцем. Еліна обвела поглядом коричневі крила, тонкі лапи, довгасті вусики, а на голові виднілися роги. На спині у спеціальному сідлі сидів вершник та тримався за роги. Дівчина схопилася долонею за рота:
— Це що?
— Жук-рогач. Хіба у вас таких нема? — Зірія говорила з байдужістю, наче цих жуків бачила щодня.
Еліна підсунулася ближче до вікна та уважно роздивлялася жуків:
— Є, але вони дрібні й поміщаються на долоню.
— Ці на долоню точно не помістяться. Їх мало. Вони ефективні у битві, витривалі, можуть літати на значні відстані. Зазвичай використовуються у військовій справі або якщо потрібно терміново кудись дістатися. Вони швидші за коней. У лоринійців значно більше жуків-рогачів, ніж у нас. Певною мірою це допомогло їм виграти війну.
Жуки залетіли за палац та заховалися від погляду дівчини. Вона почувалася наче у казці, не вистачало лише принца, який зник за загадкових обставинах. Карета повільно рухалася містком і відчувалося похитування. Вона прибула на просторий плац та зупинилася. Дуенья плеснула в долоні:
— Ми приїхали! Не забувай манери, про які я тобі розповідала. Королівський етикет важливий, не дотримуватимешся його і тебе викриють. Як гадаєш, що лоринійці зроблять зі самозванкою?
По спині Еліни пробіглися крижані сироти. Підставили! Її підставили. Адже у разі викриття, звинуватять тільки її, решта запевнятиме, що нічого не знає. Двері відчинилися і жінка вказала на них долонею:
— Ти виходиш перша. І не забудь подати руку.
Дівчина відчула, як її ноги наповнююся важкістю. Зовсім не хотілося йти на криваву розправу хижаків, а саме так вона почувалася. Еліна підвелася та наблизилася до виходу. Галантно подала руку і її спіймав поважний джентльмен у синьому фраку зі золотистими ґудзиками. Щойно дівчина ступила на кам'яну доріжку, як її обвіяло холодним вітром. Вона зіщулилася та міряла якнайшвидше опинитися в палаці. Позаду рухалася дуенья та решта свити. Її провели широкими сходами до тронної зали.
На високому троні показово сидів король. Ліворуч від нього — королева. По обидва боки стояли вартові з довгими списами. Здавалося один невірний крок і вони у будь-яку мить накинуться на неї. Еліна почувалася так, наче потрапила у казку. Чоловік у розкішному одязі голосно, з усіма почестями виголошував ім'я Мірелли. Еліна зупинилася перед троном та, як казала Зірія, зробила реверанс. Король простягнув свою руку і вона поцілувала печатку. Чоловік задоволено кивнув:
— Вітаємо вас, принцесо Огкінс! На жаль, змушені сповістити, що ваш наречений, Його Високість принц Тайвін Норкшенський, зник.