Розділ 28

Я прокинулася раніше, ніж зазвичай, ще до того, як перші промені встигли пробитись крізь щілину між шторами. У кімнаті стояла тиша, тільки рівне дихання Адріана поруч. Я хотіла полежати біля нього ще кілька хвилин, але хвиля нудоти накрила так різко, що я ледве встигла схопитися з ліжка.

У ванній я сперлася руками об холодний мармур раковини, намагаючись заспокоїти дихання. Все тіло тремтіло, а думки плуталися. Мене вирвало так різко, що на очі виступили сльози. Я сполоснула обличчя холодною водою й подивилася на себе в дзеркало: бліда, злегка задихана, ніби після бігу.

«Нерви», – сказала я собі. Хіба могло бути інакше?

Сьогодні наше друге весілля. І те, що я ще не до кінця усвідомлювала, що це означає.

Адріан казав, що його батько вже прилетів із Сицилії. Мій теж дав згоду приїхати. Дві родини, між якими пролягла кров і ненависть, мали сісти за один стіл. Лише думка про це стискала шлунок у вузол.

Я повернулася до спальні тихо, щоб не розбудити Адріана. Я затрималася на мить, дивлячись на нього. Так легко поруч із ним забувати, скільки бурі за нашими спинами… і скільки ще попереду.

Накинула халат і спустилася вниз. У будинку панувала трохи незвична ранкова метушня: хтось стелив скатертини, хтось переносив ящики зі свіжими квітами, хтось давав розпорядження пошепки, щоб не будити господарів.

На кухні смачно пахла випічка, але мене від нього страшенно нудило. 

— Синьйоро Грейс, ви вже прокинулися? — покоївка здивовано підняла брови.

— Так. Мені щось трохи зле. Можете мені зробити трав’яний чай? — попросила я. — Щось заспокійливе.

— Звичайно, — дівчина одразу взялася до роботи, засипаючи сухі листки в прозорий чайник. — Ви хвилюєтеся сьогодні?

Я ледь усміхнулася.

— Це так сильно помітно?

Покоївка нахилила голову.

 — Це було б дивно, якби ні. Та сьогодні все буде добре. Синьйор про все подбав.

Я обхопила чашку руками, коли покоївка поставила її переді мною, і відчула, як тепло повільно розтікається долонями. Сьогодні я виходжу заміж за чоловіка, який готовий зрушити гори заради мене. Але від цього нудота хвилювання лише посилювалася.

— Все ж, ви надто бліда, синьйоро. Вас точно тільки хвилювання турбує?

Я ковтнула повітря, яке раптом стало важким.

— Не знаю… — зізналася я, опускаючи погляд у чай. — Іншого пояснення немає. Мене нудить, кілька ночей майже не спала. І… — я зупинилася на півслові, відчувши, як щелепи змикаються самі. — У мене затримка на фоні пережитого стресу.

Вираз обличчя дівчини змінився миттєво. Наче вона побачила те, чого я сама ще не дозволяла собі подумати.

 — Синьйоро … а ви часом не вагітні?

— Ні, — відповіла я швидко, майже різко. А потім, відчувши дивний тиск у грудях і додала вже тихіше: — Я не знаю.

Між нами повисла тиша. Мені не складно було пригадати ті ночі з Адріаном, теплі, близькі, надто справжні, щоб залишитися без сліду. І тепер думка, яку я так старанно відганяла, почала обережно торкатися свідомості.

Покоївка нахилилася трохи ближче.

— Якщо хочете… У мене є тест. Я купляла його кілька тижнів тому, думала, що сама можу бути вагітна. Але все обійшлося, то один залишився. Я можу принести. — Я відчула, як щось стискається всередині: страх, тривога, надія?

Я невпевнено кивнула. Покоївка одразу пішла, а я залишилася сидіти з чашкою в руках, намагаючись усвідомити, що саме можу дізнатися за кілька хвилин.

Моє життя вже летіло вперед надто швидко. І я не була певна, чи хоче воно підкинути мені ще один поворот.

***

Я опустилась на підлогу, притулившись спиною до холодної стіни. Тест лежав на раковині і я намагалася не дивитися в той бік завчасно. Дихала повільно, але всередині мене все калатало й змішувалося: тривога, очікування, спогади, які виринали один через один.

Ще недавно я приміряла сукню для весілля з Домініком. Ще недавно думала, що знаю, куди рухається моє життя. А тепер моїм чоловіком став Адріан, той самий, кого я мала ненавидіти, на кого мала дивитися виключно крізь призму ворожнечі.

Тільки ненависть не встигла закріпитися. Він прийшов у моє життя надто стрімко, надто близько.

Я згадала, як його руки лягали на мою талію, як його голос притягував сильніше, ніж будь-яка магія. Як я повільно здавалася, дозволяючи йому зайняти місце, яке ще вчора вважала недоступним. Я віддалася йому. Впустила його в серце, хоч і боялася цього найбільше.

І тепер… Тепер під цим самим серцем може бути його дитина.

Я поклала долоню на живіт, навіть боячись дихати глибше. Невже це можливо? Усе стало рухатися так швидко, що я ледве встигала усвідомлювати наступний крок.

Пальці торкнулися тесту, обережно, ніби там могло бути щось крихке. Я підняла його, і світ на мить завмер.

Дві смужки.

Ноги стали ватяними. Я дивилася на ці дві смужки й не могла вирішити, що відчуваю більше: страх чи тихе, глибоке потрясіння, від якого стискалося горло.