Розділ 26

Мені здавалося, що нічого не зможе вибити мене зі стану шоку після тієї дивної, надто тремкої пропозиції Адріана. Але я помилилася. Справжнім ступором стало зовсім інше: його рішення примирити наші родини через весілля, яке він хоче влаштувати тільки для нас двох. Без гостей, без камер, без чужих поглядів. Лише ми й ті, чия думка справді має значення.

Адріан сказав, що все владнає. Що я не маю хвилюватися. І я б, можливо, навіть спробувала йому повірити, якби не черговий сюрприз: він умовив мого батька прилетіти завтра з Сицилії. А ще запросив на розмову моїх батьків, обох. Усвідомлення того, що я скоро побачу сім’ю вперше за стільки часу, почало тремтіти десь під грудьми. 

Та попри цю приємну надію, хвилювання все одно роз’їдало мене зсередини. Підготовка до весілля йшла без моєї участі, ніби не я наречена. Адріан займався перемовинами, телефонував, переглядав партії товару, виїжджав оглядати території. А я? Я ходила домом, намагаючись знайти собі місце і не знаходячи його.

Тому, коли Маріо присів у вітальні з чашкою кави, я скористалася моментом.

— Маріо… — заговорила я. — Можна тебе дещо запитати?

Він поставив чашку на столик і кивнув, готовий вислухати.

— Розкажи мені про родину Адріана, — прошу я тихо. — Я хочу знати, що чекає мене завтра. І хто насправді стоїть за цим прізвищем, яке я ношу.

Маріо тяжко видихнув, ніби розумів: якщо вже я питаю, мені потрібна не напівправда, а все, що він може сказати без порушення присяг.

— Добре, слухай уважно, синьйоро, — сказав він. — Бо якщо ти збираєшся жити поруч з Адріаном, мусиш хоча б розуміти, на чиєму ти боці.

Я мовчки кивнула.

— ДеРоссі починали в Італії, в Неаполі. Старий клан, з тими принципами, які давно стали легендою. Їхній рід був серед тих, хто контролював південні порти, рибний ринок, перевезення. Це було давно, ще задовго до сучасного обігу грошей. Коли інші воювали за територію, ДеРоссі воювали за вплив.

— Як вони опинилися в Америці?

— Під час хвилі еміграції після війни частина родини переїхала у Штати. Дід Адріана, був жорсткий, дуже розумний і абсолютно безстрашний. Він швидко зрозумів: щоб вижити тут, треба не доводити, що ти найсильніший, а переконати інших, що тебе вигідніше не чіпати. За кілька років він уже співпрацював із трьома великими кланами Нью-Йорка.

— І що далі?

— Далі керівництво перейшло до батька Адріана, синьйора Франческо. От він довів клан до піка могутності. Не кров’ю, а стратегією. Добився впливу в політиці, бізнесі, логістиці. Те, що інші робили силами своїх людей, Франческо робив домовленостями.

— А який керівник Адріан? Він справді такий жорстокий, як про нього розповідають?

Маріо підняв на мене очі, і в них промайнуло щось поважне, навіть суворе.

— Адріан не просто успадкував владу, він довів, що може тримати її міцніше, ніж попередні покоління. Йому не було й тридцяти, коли він фактично почав керувати кланом. І за кілька років він зробив те, на що інші витрачали десятиліття.

— Що саме? — я навіть не помітила, як нахилилася вперед.

— Синьйор прибрав конкурентів, не здіймаючи війни. Забрав половину ринку, не проливши зайвої краплі крові. Створив мережу, яка працює без збоїв, бо всі знають: якщо ти під крилом ДеРоссі, тебе ніхто не чіпатиме. А якщо ти проти них, ти просто зникнеш з радарів.

У мене по спині пішли мурахи.

— Синьйоро, — Маріо подивився на мене серйозно, — ДеРоссі – це не просто прізвище. Це система, яка працює десятки років. Це влада, яка тримається не на страху, а на тому, що вони завжди тримають слово і відповідають за кожен свій крок.

— А Адріан? — моє серце чомусь стислося.

— Він – обличчя цієї влади. І її найпотужніша зброя. Синьйор Франческо передав йому все не тому, що він син, а тому, що він сильніший за всіх після нього.

Маріо замовк на мить, а потім тихо додав:

— Ти не уявляєш, скільки людей боялися того дня, коли клан очолить Адріан ДеРоссі. А тепер вони бояться ще більше, бо він виправдав усі очікування.

Маріо дивився на мене так уважно, що мені довелося відвести погляд. Але я все ж запитала:

— Як ти думаєш… чи зможуть Далтони й ДеРоссі примиритися?

Чоловік не відразу відповів. Потер долонями обличчя, ніби зважував слова.

— Не знаю, синьйоро. Складно сказати. Але якщо хтось і здатен це зробити, то це Адріан. Він ніколи не береться за справу, у якій не впевнений. І те, що він взагалі спробував… — Маріо знизив голос. — Це багато важить.

Я підняла на нього очі.

— Чому?

— Бо він пішов проти батька,— сказав Маріо тихо й твердо. — Адріан пішов проти власного клану, проти їхніх принципів, проти всього, на чому стоїть ця жорстка система. Просто щоб ти могла спокійно спати. Щоб не боялася виходити з дому. Щоб твої батьки з ним говорили, а не стріляли. А це не робив ніхто з ДеРоссі.

У мене залоскотало в горлі від дивного, важкого хвилювання.

— Синьйоро, ти маєш розуміти: заради тебе Адріан став у позицію, через яку інший синьйор уже давно опинився б у чорному мішку.