Розділ 22

Я стояла до Адріана спиною, вдивляючись у порожній міст, де рідкісні машини тягнулися повільно. Будь-яка з них могла стати моїм порятунком, варто було лише підняти руку, зробити кілька кроків уперед і попросити довезти додому. Де на мене чекали батьки. Де б я була у безпеці.

Свобода була зовсім поруч. Настільки близько, що аж лоскотало долоні.

Адріан стояв позаду, і я майже відчувала, як він тримається за свій контроль. Він справді дав мені фору. Я знала, він не брехав. Можливо, саме тому вагатися стало ще важче.

Я озирнулася через плече.

ДеРоссі стояв нерухомо, руки в кишенях, очі заплющені. Наче готовий прийняти будь-який вирок. Наче за секунду може зламатися, але не дозволяє собі навіть кроку. І щось у мене всередині здригнулося від цього вигляду.

Я зробила крок, але не туди, куди мала б. Я рухалася назад, віддаляючись не від Адріана, навпаки, скорочуючи відстань. Ще крок. І ще один. Поки не відчула тепло його тіла позаду.

Обережно вчепилася пальцями в його сорочку. Адріан вдихнув і розплющив очі. Наші погляди зустрілися і я побачила в них те, від чого сама ледь не знітилася: напруга, страх, надія, щось глибше і небезпечніше, ніж просто бажання.

Не думаючи більше ні про втечу, ні про свободу, я піднялася навшпиньки, торкнулася його губ своїми.

***

На моїх губах відчувся легкий поцілунок. На мить я навіть не повірив, що це реальність, що це не примара того, чого я хотів занадто довго і занадто мовчки.

Грейс не втекла. Вона торкнулася мене сама. Це усвідомлення накрило мене хвилею такої сили, що я на секунду забув, як дихати. 

Її губи тремтіли, теплі й недосвідчені в цьому русі, але беззаперечно щирі. Вона обрала мене, хай і на одну мить, але цього стало достатньо, щоб щось у мені зірвалося з ланцюга.

Я ковтнув її подих і однією рукою опустився до її тіла, ковзаючи пальцями по її шиї, аж поки не вп’явся у м’які пасма волосся. Притягнув Грейс ближче, стискаючи так, ніби боявся, що вона зараз розтане, зникне, усвідомить свою помилку й відсторониться. Але вона не рухалася. Навпаки, сама тяглася до мене, шукаючи продовження.

Тоді я поглибив поцілунок, який був несподівано солодким, таким живим, що аж відгукнувся десь у животі глухим пульсом. Грейс затримала дихання, пальці стиснули мою сорочку, і від цього малого руху в мене всередині щось зламалося остаточно. Весь контроль, жорсткий, вбитий роками самодисципліни, посипався на шматки.

Я обійняв її другою рукою за талію, втягнув у себе, пригорнув так, що між нами не лишилося й натяку на відстань. Її тіло м’яко піддалося, її губи розкрилися під натиском моїх, і поцілунок став глибшим, наповненим нестримною, майже дикою пристрастю. Наче ми обоє нарешті сказали те, чого боялися без слів, без заперечень, просто губами, подихом, дотиком.

Ніколи не дозволяв собі відчувати так сильно. Але з нею, з Грейс… Усе виходило само.

***

Ми рухалися швидко, майже не роз’єднуючи пальців. Долоня Грейс ковзала по моїй, стискаючи її то сильніше, то м’якше, і кожна затримка тривала рівно стільки, щоб знову підтягнути мене ближче й зірвати з моїх губ нетерплячий поцілунок. Я вже не розумів, хто кого веде: чи то я тягну Грейс у бік дому, чи це вона, притискаючись тілом і підштовхуючи кожним рухом, веде мене за собою, розпалюючи все всередині.

Двері маєтку розчинилися, та я навіть не глянув у їхній бік. Охорона, коридори, чужі погляди – все зникло, розчинилося у тумані з її дихання й м’якого сміху. Цей збентежений сміх, вдарив по мені сильніше за будь-який алкоголь.

Я поклав долоню на талію дружини, відчуваючи тепло її шкіри крізь тонку тканину сукні, й нахилився до її вуха.

— Моя прекрасна синьйора… — прошепотів так, ніби це зізнання вирвалося саме, без дозволу. Грейс тремтіла під моїми пальцями. І від цього я майже втратив розум.

Ми підіймалися сходами, не відриваючись одне від одного. Грейс притискалася до мене, і кожен поцілунок на півкроку сповільнював наш рух. І тоді я підхопив її на руки, притиснувши до грудей. Дружина обхопила мене за шию, і я вдихнув її запах, той, що збивав мене з рівноваги сильніше за будь-який порив пристрасті.

— На нас зараз можуть дивитися, — прошепотіла вона, і я усміхнувся краєм губ.

— Байдуже, — відповів. — Нічого, крім тебе, зараз не існує.

І це була правда.

Двері моєї спальні зачинилися за нами. Зовнішній світ залишився десь позаду, розмитий, неважливий, бо переді мною стояла трохи розгублена Грейс.

Я торкнувся її щоки, провів пальцями вздовж лінії щелепи. Дружина підняла погляд, і в ньому було все: виклик, страх, довіра, цікавість.

— Грейс, — сказав я тихо, майже пошепки. — Ти не уявляєш, що робиш зі мною.

Вона ковтнула, нахилилася до мене, і я відповів на її поцілунок, глибший і пристрасніший за попередні. Усе в мені напружилось, зібралося в один вузол: бажання, ніжність, лють, що довго себе стримував, і той небезпечний потяг, який я вже більше не хотів приховувати.

Її руки ковзнули по моїх плечах. Мої по її спині. І від цього простого дотику все всередині зрушило з місця, зібравшись у важке, глибоке відчуття, що роками дрімало у мені й тепер прокидалося.