Розділ 7

Я сидів у просторій примірочній, спершись ліктем на підлокітник дивана, і подумки проклинав Грейс. Вона робила все можливе, щоб мене розлютити. І, треба визнати, у неї це виходило бездоганно. Замість того щоб швидко приміряти кілька речей і вийти, дружина вирішила влаштувати виставу. І, видно, насолоджувалася кожною хвилиною цього знущання.

Вона стояла перед дзеркалом, повільно розстібаючи блискавку на сукні, а потім так само повільно знімала її з плечей. Мені варто було просто відвернутися, але я не міг. Погляд ковзав по її шкірі, по лінії стегон, по талії, що м’яко переходила у вигин спини. З кожним її рухом я лише сильніше розумів, що мав би залишити її тут саму, але тепер було пізно, я вже потрапив у пастку, яку вона майстерно розставила.

Грейс вдавала, що мене не помічає, а я вдавав, що не звертаю на неї уваги. Але коли вона втретє змінила сукню, я вже не витримав.

— Ти можеш трохи поквапитися? — буркнув я, стискаючи пальці, щоб не схопитися за голову.

Грейс навіть не глянула в мій бік, лише тихо відповіла:

— Ти ж сам сказав, що можеш дивитися. То дивись, ДеРоссі.

Це було випробування. І вона це знала. Я відчував, як у мені закипає злість, змішана з тим, що краще не називати вголос.

Через кілька хвилин Грейс нарешті повернулася до мене, у чергові короткій сукні, із відкритими плечима.

 — Ну? — запитала, ледь усміхаючись. — Як тобі ця?

Я байдуже глянув на неї.

— Нормальна. Бери й ходімо.

Грейс задумалася, дивлячись у дзеркало, потім торкнулася тканини на стегні й невимушено вимовила:

— Мабуть, потрібен менший розмір. Поклич консультантку, нехай принесе.

Я глибоко вдихнув, щоб не сказати зайвого.

— Грейс…

— Будь ласка, — перебила вона, солодко, ніби знала, що я все одно здамся.

Я підвівся, зітхнув і вийшов, залишивши її на хвилину саму.

***

Не вірила, що він справді послухає. Та варто було Адріану зробити кілька кроків до консультантів, як я взулася й вискочила з примірочної. Серце билося так швидко, що здавалося, ось-ось вистрибне з грудей. Це був мій шанс. Єдиний, якщо бути точною. І я мала використати його, хоч би що сталося.

Я побачила двері з табличкою “Службовий вихід”. Натиснула ручку, яка не піддалася. Смикнула ще раз, сильніше, і двері відчинилися. Я проскочила всередину, опинившись у вузькому коридорі з приглушеним світлом. Пахло пилом і старою фарбою.

Я бігла, торкаючись кожних дверей, сподіваючись знайти вихід назовні, але більшість виявилися замкненими або вели в складські кімнати. Серце калатало в горлі, пальці тремтіли. Кожен звук здавався кроками Адріана за спиною. Я уявляла, як він ось-ось схопить мене, і від цього бігла ще швидше.

Нарешті коридор вивів мене до задніх дверей магазину. Я вибігла в зал торгового центру, майже ковзнула по блискучій підлозі. Людей було небагато, лише кілька перехожих, кілька охоронців біля входу. Я озирнулася і побачила на першому поверсі темні костюми людей Адріана. Вони стояли біля ескалатора, розмовляли по раціях.

Паніка підступила до горла. Я різко змінила напрям, минула ескалатор і кинулася до ліфта. Якщо встигну спуститися до підземного паркінгу, зможу вибігти на вулицю через технічні ворота. Там мене не чекатимуть.

Пальці тремтіли, коли я натискала кнопку ліфта. Двері відчинилися повільно, ніби знущалися. Я ступила всередину, натиснула кнопку вниз і затамувала подих.

Тільки б він не побачив. Тільки б встигнути.

***

Коли я повернувся з консультанткою, двері примірочної були навстіж відчинені. Усередині Грейс не було. Лише на підлозі валялася етикетка від сукні, яку дружина приміряла переді мною. 

— Чорт! — вирвалося в мене.

Я розвернувся й вибіг у торговий зал. Люди озиралися, продавці щось перешіптувалися, але я не чув нічого, крім власного пульсу у вухах. Підніс телефон до вуха, ввімкнувши загальний канал зв’язку.

— Вона втекла. Заблокувати всі виходи. Північний, південний, навіть службові коридори. Обійти весь центр. Якщо хтось її випустить, я особисто подбаю, щоб він пошкодував, що народився, — вимовив я різко, відчуваючи злість за свою необачність.

Охорона торгового центру кинулася до мене, намагаючись щось пояснити. Один із них нерішуче сказав:

— Пане, тут заборонено…

— Заборонено? — я глянув на нього так, що той зблід. — Якщо через вашу “заборону” моя дружина зникне, я зрівняю цей центр із землею.

Він ковтнув і одразу дав команди по рації, щоб перекрити всі поверхи. Я знав Грейс. Вона не з тих, хто здається легко. Вона планувала це. І я, чорт забирай, мав бути ще більш обачним.

Я стиснув кулак і вдихнув глибше, намагаючись тримати себе в руках.

— Ти хочеш погратися зі мною, Грейс? — пробурмотів я тихо. — Добре. Але цього разу я сам диктую правила.

Я рушив далі залом, відчуваючи, як у мені росте знайоме напруження, те саме, що перед перестрілкою або полюванням. І зараз це саме воно.