Розділ 6

Я вже сидів за кермом, коли двері різко відчинилися, і Грейс плюхнулась на пасажирське сидіння. Вона була в якомусь лахмітті, не гола, і це вже було перемогою для мене. Сіла, кинула погляд, повний виклику, і зачинила двері так, ніби це був її вибір. Я миттєво заблокував замки, щоб не дати їй вистрибнути посеред дороги. 

Два джипи охорони рушили слідом. Звісно з мого боку не було розумним йти на провокації й дозволяти Грейс покидати маєток. Далтон лютий, погрожував вбити мене, якщо я не поверну йому доньку. І було б добре поки не вилазити зі схованки, але ж ні, моя новоспечена дружина вирішила подіяти мені на нерви.

Я рушив, не глянувши на Грейс. Вона мовчала всю дорогу. І я чудово розумів, що моя дружина задумала. Вважає, що найрозумніша. Що потрапить до торгового центру і зможе загубитися в натовпі. Або попросить консультанта викликати поліцію чи зателефонує своєму батьку. 

Грейс була не дурною, очевидно, що вона щось замислила, але і я не наївний юнак. Триматиму її біля себе, навіть до примірочної не відпущу. Мої хлопці охоронятимуть периметр, щоб точно не дати їй втекти.  

Ми під’їхали до торгового центру без зайвих казусів. Джипи з охороною вишикувались за мною. Я наказав хлопцям бути напоготові й не відходити від нас, щоб не було ніяких сюрпризів. 

Вийшов першим. Повітря було прохолодним, ранкове світло різало очі. Підійшов до пасажирських дверей і відкрив їх перед Грейс. Це була ввічливість для публіки й частина контролю.

Грейс вийшла повільно, оцінюючи територію. Я простяг руку і взяв її за зап’ястя. Твердо, не по-доброму, але й не жорстко. Вона спробувала вирватися. Рукою рвучко відсмикнулася, але я стиснув сильніше.

Нахилився до її вуха і прошепотів тихо, так, щоб чули лише ми:

— Навіть не думай тікати. І не відкривай свого чудового рота зайвий раз. Спробуєш зробити якийсь вибрик і я вб’ю тебе на місці.

В її очах спалахнув страх, потім злість, потім щось, що нагадувало поранену гордість. Дружина мовчки підняла підборіддя й кинула на мене погляд: “та пішов ти в дупу”, але рука не вирвалась.

Ми зайшли в торгівельний центр. Порожні магазини ще пахли новими речами. Охоронці розташувалися по периметру, не втягуючись у натовп. Я йшов поруч із нею, відчуваючи кожен її рух. Грейс мовчала. Інколи кидала мені короткі образи. Я їх ігнорував.

Я не хотів криків, не хотів сцен. Якщо Грейс думала втекти в натовпі, вона ще не знала, з ким має справу. Якщо думала влаштувати виставу, то мої люди вже бачили сотні вистав і їх нічим не здивувати. Тому, що б там моя дружина не хотіла утнути, я був готовим до всього. 

***

Я йшла поруч з Адріаном, відчуваючи, як його пальці стискають мою руку. Він здогадався. Чорт забирай, він точно зрозумів, що я планую втекти. І його мовчання було гірше за крики. Справи кепські, але я не збиралася здаватись. Якщо не зараз тікати, то пізніше. Мені потрібно лише трохи часу, щоб приспати його пильність.

Глибоко вдихнула, вирівняла спину й вдала, що мене цікавить лише шопінг. Якщо уже він платить, то хай платить дорого. Пішла просто до найрозкішнішого магазину, де на манекенах висіли сукні, за які можна було купити маленький будинок. 

Консультантки метушилися навколо, а я показувала пальцем усе, що подобалося: сукні, туфлі, сумки. Хай думає, що я згодилася грати роль його дружини.

ДеРоссі йшов за мною, мов тінь. Без жодного слова, без жодного нарікання. Просто стояв поруч, коли я вибирала речі, і дивився. Його погляд я відчувала шкірою, важкий, непроникний. Неначе він оцінював не одяг, а мене.

Коли ми дійшли до примірочної, я вирішила, що терпіти більше не можу.

— Вийди звідси, ДеРоссі, — сказала я, дивлячись просто йому в очі. — Я переодягатимусь.

Чоловік навіть не кліпнув.

— Я маю повне право бачити свою дружину хоч і без одягу, — спокійно відповів. — Тому або приміряєш сукні, або перестань марнувати мій час.

— Ти хворий! — мало не крикнула я, але стрималась. У грудях усе пекло від злості. — Ти не можеш поводитись так!

Адріан тільки злегка посміхнувся, а потім закотив очі. Той самий вираз, що доводив мене до сказу ще в юності. Його спокій був нестерпним.

— Грейс, — сказав тихо, майже ніжно, — я можу. І ти це знаєш.

Моє обличчя спалахнуло від люті. Хотілося щось розбити, вдарити, втекти аби тільки не стояти поруч із ним. Але я вдихнула, стишилася й з холодною усмішкою кинула:

— Добре. Якщо тобі так хочеться дивитись, то дивись. Але не думай, що тобі це обійдеться дешево.

Я різко відвернулася й зайшла до примірочної, грюкнувши дверима. Усередині все тремтіло, але я змусила себе підняти підборіддя. Якщо Адріан хоче гру, я зіграю. Але цього разу за своїми правилами.

Відійду трохи від сюжету і згадаю про біль авторів. Ми часто чуємо від читачів, що вони не читають книги, де мало сердечок. Але багато читачів і не ставлять ті сердечка, які дуже важливі, особливо на старті книги. У мене взагалі вони почали зникати зараз і я засмучуюся.

Знаю, що мене читають читачі, які не знайомі з політикою Букнету. Для вас це тільки хвилина часу зайти на книгу і поставити сердечко або в додатку натиснути кнопку "подобається". Якщо воно вже стоїть, будь ласка, не забирайте його)