1.Аделіна

Якщо після п'яти років стосунків ти дізнаєшся, що твій хлопець тобі зраджує, у тебе є два варіанти: провести вечір удома з вином, морозивом і жалюгідним серіалом або вдягнути найкоротшу сукню зі свого гардероба й нагадати собі, що життя на одному ідіоті не закінчується.

Я обрала другий.

— Аделіно, якщо ти зараз скажеш, що хочеш повернутися додому, я особисто заблокую тобі двері таксі, — заявила Міла, поправляючи помаду перед дзеркалом у дамській кімнаті клубу.

— Я взагалі-то хотіла сказати, що в мене неймовірно гарний вигляд.

Подруга повернулася до мене, оцінила з голови до ніг і схвально кивнула.

— Ось це вже моя дівчинка. Віктор сьогодні мав би плакати, дивлячись на твої фотографії.

— Міло, я щиро сподіваюся, що Віктор сьогодні зайнятий. Наприклад, намагається зрозуміти, чому його речі стоять у трьох коробках біля дверей моєї квартири.

— Ти хоча б підписала коробки?

— Звісно. «Забрати до понеділка». Я ж не чудовисько.

Міла розреготалася.

Я ще раз поглянула на себе в дзеркало.

Чорна мінісукня з відкритою спиною облягала фігуру саме так, як потрібно. Тонкі бретелі підкреслювали плечі, глибокий, але елегантний виріз додавав образу сміливості, а високі підбори робили ноги візуально нескінченними. Довге темно-каштанове волосся я залишила розпущеним, уклавши м'якими хвилями. Трохи бронзера, стрілки, нюдова помада — і жодного натяку на жінку, яка ще тиждень тому з'ясовувала, чому її хлопець називає колегу «сонечком».

Мені було двадцять сім. Я керувала великими проєктами, мала власну квартиру, хорошу зарплату й цілком пристойне почуття гумору.

Єдине, чого мені бракувало останні кілька років, — чоловіка, який не сприймав би мої успіхи як особисту образу.

Але сьогодні я точно не збиралася його шукати.

— Ходімо, — сказала я, забираючи сумочку з мармурової стільниці. — Мені терміново потрібен коктейль.

— Один?

— Не провокуй мене. Завтра в мене вихідний.

***

Клуб «NOIR» був одним із тих місць, де навіть повітря здавалося дорогим.

Приглушене золотаве освітлення, темні стіни, величезна барна стійка й музика, баси якої відчувалися десь під ребрами. На танцполі рухалися красиві люди, за столиками сміялися компанії, а офіціанти бездоганно маневрували між гостями з тацями, повними келихів.

Міла обожнювала такі місця.

Я теж, хоча зазвичай віддавала перевагу затишним ресторанам, де можна було розмовляти, не читаючи слова по губах.

Сьогодні ж мені хотілося шуму, музики й абсолютної відсутності серйозних розмов.

Ми замовили коктейлі, знайшли вільне місце біля бару й почали обговорювати все, що спадало на думку: нову зачіску Міли, мою майбутню відпустку, дивні повідомлення чоловіків у соціальних мережах.

— До речі, — подруга зробила ковток свого коктейлю, — ти вже видалила всі фотографії з Віктором?

— Майже.

— Що означає «майже»?

— На одній фотографії я дуже гарно вийшла. Не збираюся видаляти її лише тому, що поряд стоїть невдалий життєвий вибір.

Міла мало не вдавилася коктейлем.

— Боже, я тебе обожнюю!

— Я себе теж. Просто останнім часом трохи забувала про це.

Подруга подивилася на мене вже без усмішки.

— Аделіно, ти ж розумієш, що він тебе не вартий?

— Розумію. І, якщо чесно, я навіть не сумую за ним так сильно, як думала. Мене більше злить, що я витратила п'ять років на чоловіка, який вважав моє підвищення приводом для сварки.

— Зате тепер у тебе є можливість знайти когось значно цікавішого.

— Міло, якщо ти зараз почнеш підбирати мені чоловіка, я втечу.

— А хто говорить про чоловіка? Я пропоную тобі хоча б пофліртувати. Ти взагалі пам'ятаєш, як це робиться?

Я повільно повернула до неї голову.

— Ти зараз серйозно?

— Абсолютно.

— Люба, я можу змусити фінансового директора погодити додатковий бюджет за двадцять хвилин. Думаю, з одним симпатичним чоловіком якось упораюся.

— Тоді доведи.

Я закотила очі.

— Ти нестерпна.

— Зате дуже корисна для твого особистого життя.

Міла схопила мене за руку й потягнула на танцпол.

***

Через кілька хвилин я вже сміялася, рухаючись у ритмі музики.

Мені подобалося відчувати себе красивою. Подобалося, як сукня підкреслювала талію, як волосся ковзало по оголеній спині, коли я повертала голову, і як кілька чоловіків проводжали мене поглядами.

Не тому, що мені потрібне було їхнє схвалення.

Просто після кількох років, протягом яких я постійно чула, що моя сукня надто коротка, підбори надто високі, а поведінка надто впевнена, було приємно знову дозволити собі бути собою.

Міла танцювала поруч, час від часу нахиляючись до мого вуха, щоб прокоментувати чергового симпатичного незнайомця.

Я вже збиралася відповісти на її черговий жарт, коли раптом відчула це.

Чийсь погляд.

Не швидкий зацікавлений погляд чоловіка, який випадково помітив красиву дівчину на танцполі.

Цей був іншим.

Наполегливим, уважним, майже відчутним на шкірі.

Я машинально озирнулася.

І побачила його.

У дальній частині клубу, за невисоким скляним огородженням VIP-зони, на широкому темному дивані сидів чоловік.

Навколо нього було кілька людей. Хтось щось розповідав, один із чоловіків сміявся, дівчина навпроти нахилялася вперед, намагаючись привернути його увагу.

Але він не дивився ні на кого з них.

Він дивився на мене.

І, судячи з того, як спокійно зустрів мій погляд, навіть не збирався цього приховувати.

Я на секунду забула про музику.

Чоловік був неймовірно гарний.

Темне волосся, трохи недбало зачесане назад, виразні вилиці, чітка лінія щелепи й легка щетина, яка робила його обличчя ще привабливішим. Чорна сорочка сиділа на широких плечах бездоганно, підкреслюючи підтягнуте тіло. Два верхні ґудзики були розстебнуті, відкриваючи частину татуювання біля ключиці.

Рукави він закотив до ліктів.

І це, на мою думку, було абсолютно нечесно.