14.4

Що взяте без дозволу – баче і знає.
Разом із життям вона те забирає.
Порушив закон, і пощади нема.
Лише пам’ятай: у всього є ціна!

Щойно я прочитала ці рядки, як мої очі засліпив сполох кристалу. Від різкого яскравого світла я зажмурилася, а коли відкрила очі, то побачила, що серпанок навколо книги розвіявся, як вранішній туман. А в блокноті, під останнім віршом з’явився ще один напис, виведений внизу сторінки великими червоними літерами: «Вибір за тобою, Читаче!»

Серце стисло лещатами від розуміння того, якою може бути ціна для мене. Закон порушив не лише Лортон. Хай і несвідомо, але я теж взяла без дозволу. Прикличу кару на голову звіра – одночасно прикличу її і для себе. Схоже, що попри зміну подій у триклятому романі, попри кардинальну зміну ролей головного героя та злодія – фатальний фінал для Мелісандри невідворотний. 

Я мала зробити вибір. Та чи був він у мене? Не взяти книгу, не знищити кровожерливе чудовисько і залишок життя провести оплакуючи коханого і спостерігаючи, як все, що було для нього дорогим і важливим знищується? Ховатися по норам та темним закуткам, як поранена загнана тварина від помсти Лортона? Такий вибір мене не влаштовував.

Усвідомлення неминучості своєї долі, наповнило мене дивним спокоєм і рішучістю. Я легко наблизилася до книги – ніхто вже не перешкоджав і не відштовхував мене.

-  Я готова заплатити будь-яку ціну! – сказала голосно, звертаючись одночасно і до книги, і до невидимих Богів.

Торкнулася Книги Тіней і відчула, що тіло пронизав ніби легкий розряд струму. Часу на роздуми чи сумніви в мене не було. Та й самих сумнівів вже теж не було.

Шлях до сходів і сам підйом я подолала швидко, навіть не відчуваючи найменшої втоми. Здавалося, що після прийняття рішення у мене відкрилося друге дихання, і тіло наповнилося небувалою енергією і силою. 

Віщунки поряд з Каркоріо, який нетерпляче переминався з лапи на лапу, вже не було. Думаю, що вона знала все наперед і мабуть не хотіла чи не могла відповідати на мої питання, тому й не стала чекати. 

-  Ти й справді її дістала? – каркорт навіть каркати від здивування перестав.

-  Як бачиш, Каркоріо. Тепер неси мене до палацу якнайшвидше.

-  Але Володар наказав…

-  Ти забувся про що ми домовлялися? – перебила сердито птаха, що збирався знову зі мною сперечатися і тицьнула пальцем у книгу, а потім у нього.

Він раптом відкрив дзьоба, широко розплющив всі чотири ока і на якусь мить завмер, ніби його настиг несподіваний шокуючий здогад. І наступна фраза стала цьому підтвердженням. Схоже, він нарешті здогадався ким я є насправді, якщо тримаю у руках Книгу Тіней.

-  Ні! Кар! Як скажете, Читачко! Каркоріо готовий вам служити і допомагати, кар.

-  От і добре. Тобі потрібно тільки донести мене до Володаря, а далі я вже й сама впораюсь.
Птах присів, щоб мені було зручніше вибиратися йому на спину і обережно допоміг мені крилом. Він злетів над лісом і швидко помчав у бік палацу

Політ тривав не дуже довго. Під нами пропливали густі крони дерев і яскраві квітучі галявини, зелені луки і ошатні будиночки у передмісті. За інших обставин я б з задоволенням помилувалася ними з висоти пташиного польоту, а зараз дивилася з сумом на всю цю красу, розуміючи, що можливо бачу її востаннє. Я заборонила собі думати про це – будь що буде, на все воля Богів. Моя ж головна задача – врятувати Клода і знищити звіра.

Палац я побачила ще здалеку, як і помітила, що територія навколо нього перетворилася на поле битви. Суцільний хаос панував на землі і в повітрі. Істоти, схожі на хижі тіні, велетенські павуки, повзучі гади і незрозумілі гидкі створіння атакували захисників палацу знову і знову. Стража палацу, поряд з воїнами Темного лісу, хоробро боролися з потворами, але їх ставало дедалі більше. Помітила короля, який з мечем в руках, нарівні з іншими бився в самій гущі подій. Та роздивлятися докладніше не мала часу.
Поглядом я шукала Клода. І коли знайшла – в середині ніби щось обірвалося. На самій високій башті палацу він відбивав атаки крилатого чудовиська, схожого на міфічних драконів.

Звір мав точнісінько такий вигляд, як і в моїх снах, тільки наяву він здавався ще більшим і ще страшнішим. Темно-червоні крила у світлі сонця здавалися вкритими плямами крові, а гострі, міцні пазурі було помітно навіть здалеку. З моторошним риком він намагався наблизитися ближче до Клода, осипаючи його вогнем і намагаючись схопити кігтястими лапами. Отримавши у відповідь черговий удар енергетичними кулями, відлітав, але лише для того, щоб атакувати знову.

Більше за все на світі, мені хотілося бути зараз поруч з коханим. Але, пам’ятаючи, як уві сні він кидався на мій захист і гинув при цьому, я не могла собі цього дозволити. Прокричавши Каркоріо, щоб він постарався непомітно пролетіти до іншої башти, подумки молилася Богам, щоб дозволили мені встигнути прочитати закляття. Нам вдалося пролетіти непоміченими і я, скочивши на кам’яну підлогу, відразу розгорнула книгу. 

Мені не довелося шукати потрібну сторінку – листи самі зашурхотіли, ніби їх перекидала невидима рука і, коли вони зупинилися, я почала читати. З кожним словом відчуття єднання з книгою посилювалося, пронизуючи мене легким тремтінням. Енергія з книги перетікала в мене, наповнюючи все тіло теплом і, підживившись від моєї сили, знову поверталася в книгу. Я поспішала, бо закляття було доволі великим і страх, що мені не вистачить часу, підганяв мене читати ще швидше.
Я вже майже закінчила – лишалося лише декілька рядків, коли почула страшенний рев зовсім близько. Відірвавши на секунду очі від тексту, здригнулася – чудовисько летіло до мене. Чи воно помітило мене, чи відчуло – не знаю, але в цю хвилину пролунав несамовитий крик Клода:

-  Ме-е-елі! 

Те, чого я так боялася, все ж сталося. Клод перенісся до мене і став попереду, закриваючи собою. Він зосереджено чаклував, відбиваючи атаку звіра, який зовсім оскаженів і здавалося став ще швидшим. Продовжуючи читати, крізь пелену сліз, що наверталися на очі від відчаю і страху за коханого, сподівалася встигнути, не дозволити Лортону нанести останній, фатальний удар.