Розділ 14

Наступного ранку за сніданком Клод повідомив мені, що має намір провідати батька і дізнатися чи з ним все гаразд. 

-  А для тебе у мене буде завдання.

-  Яке? 

-  Я хочу, щоб ти знайшла у книзі закляття, за допомогою якого ти зможеш змінювати одні речі на інші. А коли я повернуся, то потренуємось. Тільки сама нічого не роби, ти ще не готова чаклувати без нагляду.

-   Розумію, - кивнула я, відчуваючи одночасно хвилювання і трохи розчарування. 

З одного боку, можливість навчитися новому закляттю звучала захоплююче, з іншого - слова Клода про "нагляд" нагадували мені, що я ще далеко від того, щоб бути повноцінним магом. Можливо, саме в цьому і є причина, що «Книга Тіней» не побажала підпустити мене до себе. Тому, нічого розпускати шмарклі, а краще намагатися тренуватися і навчатися якомога частіше і старанніше.

Я уважно перечитувала закляття і позначала закладинками ті, які, на мою думку могли стати у нагоді. Виявилося, що перетворення рослин, природних матеріалів, речей, створених руками людей, і живих істот потребують різних заклять і не можна їх плутати, бо це може зашкодити і тому, що змінюють, і результату, який може вийти непередбачуваним.

Занурившись у читання, навіть не помітила, як швидко промайнув час. Та коли Клод повернувся, я вже знала, які закляття мені потрібні. Він виглядав задоволеним, його обличчя випромінювало легкість, і я зрозуміла, що зустріч з батьком пройшла добре.

-  Король почувається краще? – щоб впевнитися у своїй здогадці, запитала у чоловіка.

-  Так, він цілком здоровий. І тепер не ставиться до моїх слів про сторонній вплив на нього, як до дурниці. Хоча й не хоче вірити, що це може бути справа рук Лортона.

-  Його можна зрозуміти, - зітхнула, уявивши почуття батька, якому доводиться підозрювати у підлості власну дитину. – А Лортон? Ти його бачив?

-  Ні. Зате зустрів рею Сандру, і вигляд вона мала доволі засмучений, хоча і намагалася це приховати. Але ж я вмію справляти на жінок приємне враження, - і він хитро мені підморгнув.

От нахаба! Він вихваляється мені, що випробовував на іншій жінці свої чари, розсипався в компліментах, і ще й чекає від мене схвалення? І хоч мозок чудово розумів, що це потрібно було для справи, та чудовисько на ім’я «ревнощі» все ж підняло голову і сердито вишкірилося. Зусиллям волі змусила його залізти назад у кубло і запитала Темного, що ж цікавого йому вдалося дізнатися.   

-  Сандра пожалілася, що останнім часом, тобто після нашого візиту у палац, Лортон став приділяти їй дуже мало уваги. 

-  І все? – скривилася я. – Яке нам діло до їх стосунків? Хай хоч зовсім розмовляти перестануть чи повбивають одне одного – байдуже! Чи ти вирішив її втішити?

-  Моя киця ревнує? – хитро примружився Клод після моєї шпильки, яку я все ж не змогла не відпустити.   

-  Ти диви, як хвіст розпустив! Навіть не сподівайся, – гмикнула, в’їдливо дивлячись на нього, але все ж знову не втрималася, - чи є за що?

Чоловік міцно притиснув мене до своїх грудей і своїм звабливим, оксамитовим голосом, від якого у мене завжди пробігали мурашки і паморочилася голова, прошепотів, злегка лоскочачи губами моє вухо:

-  Я весь час думав лише про тебе і про твої солодкі принади. Для мене існує лише одна королева – моя найкраща, найласкавіша киця. Чуєш, як б’ється серце в грудях? То воно радіє зустрічі з тобою.

-  Ох і хитрун ти, - відповіла з смішком, а сама від задоволення аж зашарілась і, піднявши голову, зустрілася з його палаючим поглядом.

Який же він красень! Ставши навпочіпки, сама потяглася до його губ, не в силах протистояти його чарам. Лише за декілька годин його відсутності, я вспіла засумувати за ним і насолоджувалася поцілунком, мов спраглий довгоочікуваним ковтком холодної води. 

-  І все ж, Сандра щось цікаве сказала ще? – неохоче відірвавшись від манливого заняття, запитала Клода.

-  Так. Вона скаржилася, що він весь час десь пропадає. Але саме цікаве те, що одного разу на прогулянці вони зустріли якогось демона, і Лортон про щось з ним розмовляв наодинці.

-  Демона? Але що спільного може у них бути? – у мене від здивування аж обличчя витяглося. - І хто цей демон?

-  От цього вона, на жаль, не знає, а під її недолугий опис підходять усі демони чоловічої статі, окрім самих маленьких. Але у мене є припущення, що з його допомогою Лортон міг отримати якесь заборонене зілля, яким і труїв батька.

«І тебе», - додала я подумки, закипаючі від люті і безпорадності. Хто знає, що ще може прийти у голову цьому негіднику і хто ще може йому допомагати? 

-  А можливо якось дізнатися хто це був?

-  Я звернувся до лісових духів та охоронців за допомогою. Якщо вони помітять щось підозріле, то мені повідомлять. Не переймайся за це. Краще розкажи чи вдалося тобі виконати моє завдання?

-  Так, рею, я, як слухняна і сумлінна учениця, виконала домашнє завдання на відмінно, - грайливо усміхнулася і відвісила кокетливий реверанс.

-  І чому у мене таке враження, що ти намагаєшся відволікти мене від його перевірки? - підтримав пустотливий тон Клод. – Яка ти слухняна і старанна я перевірю вночі, - він красномовно облизнувся, за що отримав жартівливого штурхана в груди. – Але зараз ходімо випробуємо на практиці, що ти там знайшла.

Ми вийшли на галявину і Клод запропонував мені, щоб було цікавіше, створити речі для романтичної вечері: прикрашений стіл з стільцями, підсвічники з палаючими свічками, квіткові гірлянди і різі милі дрібнички, які я зможу уявити. 

Не зволікаючи взялася до роботи, уважно слідкуючи, щоб нічого не наплутати. Трішки втомлена, але неймовірно задоволена собою, я милувалася результатом роботи. Мені навіть вдалося створити повітряні кульки, перетворивши на них квіти на деяких кущах. І тепер вони колихалися різнобарвними хмаринками над галявиною і створювали святкову атмосферу.

-  Ти не припустилася жодної помилки, кицю. Маєш повне право пишатися собою, бо я вже тобою пишаюся. І не тільки пишаюся, - він загадково усміхнувся і запропонував мені присісти за стіл, заплющити очі і зачекати хвилинку.