13.2

Бібліотека розташовувалася на тому ж поверсі, що і кабінет. Раніше, коли я вперше шукала кімнату Клода, я вже сюди зазирала, але більше так і не мала нагоди роздивитися все докладно. 

Як я ще тоді помітила, бібліотека представляла собою вельми просторе приміщення. Вікна, хоч і були великими, але чомусь пропускали якесь приглушене світло. Можливо, вони були зачаровані, щоб книги не вигоряли і не псувалися. На полицях, що сягали аж під стелю, стояла величезна кількість різноманітних книжок. Серед них можна було побачити і зовсім новесенькі примірники, ніби щойно з друкарні, і трохи потерті, що вказувало на те, що їх використовували не одноразово. 

Клод повів мене вглиб кімнати, де під стіною стояла масивна дерев’яна шафа з скляними дверцятами, яку не було видно від входу. Я відразу зрозуміла, що тут зберігаються найцінніші старовинні книги і рукописи. Вони не стояли рядочком, як це зазвичай буває у бібліотеках, а займали кожна окреме відділення, відмежовані одна від одної скляними перегородками, мов унікальні експонати в музеї. 
Одну з них Клод дістав і показав мені.

Темна, майже чорна, шкіряна обкладинка, на вигляд була шершава, мов поточене часом дерево. Плетений ремінець кріпився до нижньої палітурки і ніби вріс у верхню, де його тримала неймовірно реалістично намальована рука. 

Та найбільше мою увагу привернули дивні символи, вигравірувані золотом по верхньому та нижньому краях, а також на корінці. Вони здалися мені напрочуд знайомими Я уважно придивилася і завмерла, наче вкопана - такі ж знаки були на книзі, яка мені снилася весь час. Але це точно була не вона, хоча і дуже схожа.

-  Ти можеш прочитати її назву? - запитав мене Клод.

-  Так. “Сила слова”. А що в цій книжці?

Він потягнув за ремінець, але той не піддався.

-  Бачиш? Мені жодного разу не вдалося її розгорнути. Може ти спробуєш?
Я скептично посміхнулася - теж мені, Геракла знайшов! Він що всерйоз думає, що я маю більше сили ніж він? Але книгу до рук взяла.

Мене охопило дивне відчуття. На кінчиках пальців з'явилося легке приємне тепло, яке енергетичною хвилею розлилося по всьому тілові. Руки, здавалося, дихали разом з книгою, створюючи невидимий міст між нашими енергіями. Я м'яко та обережно погладила обкладинку, а потім доторкнулася до ремінця. Він здавався не просто шкіряним, а ніби живим, чутливим до дотику. Моя рука майже непомітно затремтіла, кожен м'яз напружився, очікуючи спротив. Та варто було мені лише злегка потягнути за нього, як зображення руки на обкладинці раптом засвітилося м'яким блакитним світлом і… почало рухатися, розкриваючи долоню і відпускаючи ремінця.  Затамувавши подих, я ошелешено дивилася на це неймовірне видовище і не вірила своїм очам.

Я глянула на Клода. Він був вражений, але, здається, не надто здивований. Схоже чогось подібного він і очікував.

-  Як це? Це ж не я? -  розгублено запитала Клода, відчуваючи, як серце  калатає у грудях. - Це просто якась магія.

-   Так.  І відгукнулася вона саме на тебе.  Спробуй прочитати, що там написано.
Відкривши першу сторінку, побачила текст, схожий на вступ, виведений розгонистим, каліграфічним почерком. Сторінки книги, хоч і старі, виглядали непошкодженими, ніби час був над ними не владний. Глибокого червоного кольору чорнило блищало так, що складалося враження, неначе його нанесено на папір зовсім недавно і воно ледь встигло просохнути.

Я почала читати вголос:

-  Вітаю тебе, Читаче! В цій книзі сплетіння мудрості, сили і чар. Відкрий їй своє серце і свій розум, і вона відкриє тобі свої таємниці. Пам'ятай, що слова - це не просто знаки на папері. Вони можуть стати зброєю або щитом, можуть відкрити будь-які двері, допомогти, врятувати, а можуть і знищити навіки. Слова живі і володіють величезною силою змінювати світи і долі. Якщо ти здатний бачити ці рядки, якщо ти зміг відкрити цю книгу, це означає, що ти обраний. Поважай цей дар, будь відповідальним і обережним. Ти - Читач! Твій час прийшов!

Від хвилювання мій голос почав тремтіти, а мозок відмовлявся сприймати реальність. Невже це справді написано про мене? Я завмерла, переповнена емоціями і незвичними відчуттями. Слова з тексту проникали в душу, як промінь світла в темний закуток, зігріваючи і наповнюючи передчуттям чогось неймовірного і важливого. Я відчувала їх силу, немов вони були живими істотами, які говорили прямо до мене.

Клод дивився на мене з захопленням, а в його очах сяяло радісне збудження, як у дитини, що несподівано отримала на день народження самий жаданий подарунок з рук справжнього чарівника. 

-  Отже, моя здогадка виявилася правильною, - задоволено сказав він, широко усміхаючись. – Я вражений! Це просто приголомшливо! Ти – Читачка!

-  Що це означає? – запитала розгублено, все ще сподіваючись, що, якимось дивом, все це виявиться простим непорозумінням.

-  Дар Читача є одним з найрідкісніших і наймогутніших магічних дарів. Люди, що мають цей дар, здатні відкривати, розуміти та активувати будь-яке закляття або ритуал, записаний у старовинних книгах. Старовинні книги - це архаїчні текстові матеріали, які зафіксували магічні формули від часів зародження магії. Такі книги часто зашифровані, але для Читача їхня мова є зрозумілою, ніби рідною.

- Але чому я? Як це можливо? Я звичайна людина, яка не то що не мала магічних здібностей, а й про магію знала тільки як про витвір уяви авторів книжок. 

- Не має ніякого значення, ким ти була раніше. Вже багато століть не з'являлися Читачі. Магія не обирає своїх носіїв за знаннями чи родоводом, - відповів Клод з м'якою усмішкою. - Вона обирає серце. І твоє серце, очевидно, гідне цього дару.

Сказати що я була приголомшена - це не сказати нічого. Всередині мене вирувала буря емоцій: від страху та невпевненості до захоплення та надії. Думки порхали в голові, мов перелякані метелики, але вже ніяка сила в світі не могла зупинити їх на їхньому шляху до світла.

Мої очі, напевно, відображали всю цю палітру почуттів, оскільки Клод уважно спостерігав за мною та мовчав, даючи мені час оговтатися.