Розділ 13

Знову і знову червонокриле чудовисько атакувало нас з Клодом на високій башті королівського палацу. В його жовтих очах палала люта ненависть, а від оскаженілого реву закладало вуха. Клод відбивав атаки монстра мечем, який блищав у його руках, випромінюючи чисте біле світло, що додавало чоловікові наснаги і посилювало його власні магічні сили. 

Я тримала в руках все ту саму стару книгу і впевненим, чітким голосом зачитувала заклинання. Дивне відчуття охопило мене, ніби невідома раніше енергія переповнювала все моє єство. Вона пронизувала кожну клітину мого тіла і, ніби бурхливий потік, перетікала через пальці у книгу і поверталася назад, надаючи мені впевненості, що все що відбувається мені до снаги і я зможу подолати цю страшну тварюку.

Кожен удар Клода відкидав роз’ярілого монстра назад, але той не здавався. Я встигла прочитати лише половину закляття, коли чудовисько відчуло від мене небезпеку і ринулося з подвоєною швидкістю і люттю у мій бік, примудрившись при цьому вибити меч з рук Темного. Не роздумуючи жодної секунди, Клод закрив мене собою, прийнявши на себе смертельний удар, але встигнувши випустити магічну хвилю, що затримала звіра.

З останніх сил, стримуючи крик і сльози, я завершила заклинання. Висока синя колона енергії обійняла чудовисько, витягуючи з нього життя. Монстр втратив контроль і почав падати. Але в останній момент, ревучи від гніву і болю, він встиг розмахнутися своїм величезним хвостом, змітаючи мене з башти.

Від жаху прокинулася, стримуючи крик. Поряд сопів живий і здоровий Клод - грудна клітина спокійно піднімалася і опускалася в такт розміреного дихання. Його мирний вигляд дозволив мені опанувати себе і відчути полегшення після жахливого сну.

Якийсь час я просто лежала, втупивши погляд у стелю, ніби там можна було знайти відповіді на всі питання, що крутилися в моїй голові. Чому сон кожного разу змінюється? Це якісь натяки чи вірогідні сценарії розвитку подій? Хто цей монстр? Що це за книга? Чому нам не вдається вижити, навіть знешкодивши чудовисько? Цілий калейдоскоп питань і жодної відповіді. Хто? Чому? Де? Як? І знову по черговому колу.

Перевела погляд на сплячого Клода і усміхнулася, відчуваючи тепло, яке вже знайомою хвилею прокотилося від голови до п’ят, зосереджуючись десь в районі живота. Добре, що хоч сьогодні не розбудила чоловіка своїми криками. Не хотілося розпочинати ранок після неймовірно пристрасної ночі з ридань на його плечі. Коханого куди приємніше будити поцілунком. 

Коханого? Це слово спливло в моїй голові так природньо, ніби тільки й очікувало слушної миті, щоб нарешті вирватися на волю, і стати частиною моєї свідомості. Здавалося, що воно завжди тут було, тільки моя душа занадто боялася його визнати. Я дивилася на розслаблене обличчя Клода, на його руки, що так ніжно тримали мене цієї ночі, на його губи, що сказали мені без слів так багато. Я більше не хотіла приховувати сама від себе це почуття. Не мало сенсу дурити себе - те що я відчувала до Клода, неможливо пояснити тільки пристрастю, дружбою, ніжністю, а тим паче вдячністю. Я дійсно його кохала, і від усвідомлення цього мені стало надзвичайно легко на душі. Навіть відчула вдячність до примхливої долі, яка закинула мене сюди. Незважаючи на всі обставини та випробування, що вже відбулися і які ще чекали попереду, я почувалася неймовірно щасливою. 

Схилилася до обличчя сплячого чоловіка і ніжно поцілувала його в губи. Сильні руки миттєво охопили мій стан. Клод відповів на поцілунок так швидко, ніби тільки цього і чекав. 

-  Який гарний початок дня, -  прошепотів він, погладжуючи мені спину, - і такий багатообіцяючий. Розпочинати день з солоденького – моя мрія!

-  М-м-м… Як заманливо! Але хтось учора говорив, що вранці обов’язково має відповісти на ділову переписку. А вже, як бачиш, не такий вже й ранок. 

-  Ще не дружина, а працювати вже примушує. Що ж мене біднесенького очікує далі?

Клод округлив очі, підняв брови і смішно розтулив рота, ніби й справді злякався суворого майбутнього. Що ж, любий, у цю гру можна грати вдвох! Я насупилася, і повчальним тоном завжди невдоволеного професора глибоко пенсійного віку, зауважила:

-  Молодий чоловіче, а вас що ніхто не попередив, що дружина, особливо молода та гарна, то задоволення не з дешевих? Тому, щоб не стати біднесеньким, як ви мали необережність припустити, раджу підняти свою гарненьку дупку з ліжка і піти працювати. 

Клод зайшовся реготом.

-  Ну, так зовсім не чесно! Це моя фраза про гарненьку дупку!

-  Що поробиш – тобі дісталася дуже талановита учениця,– я показала йому язика, а потім схилилася ближче і звабливо простягла, - але, щоб надихнути тебе на корисні справи, можу пообіцяти, що потім ти отримаєш свій смачненький десерт.

-  Оце вже інша справа! Такий стимул мені до душі, - усміхнувся Клод, підіймаючись з ліжка. – Насправді, там не так вже й багато невідкладної роботи. Посидиш зі мною?

-  Добре, я почитаю, поки ти займатимешся справами. От тільки ванну прийму і прийду.

-  Я можу тобі допомогти! Я вмію добре терти спинку. І не тільки, - з готовністю відізвався Клод, лукаво підморгуючи.

-  Я вже казала тобі, що ти нестерпний нахаба і розпусник?

-  Сто разів!

-  Ну то це буде сто перший, - засміялася і жбурнула в Темного подушку. – Йди вже, я скоро до тебе приєднаюся!

Через кілька хвилин після того, як Клод покинув кімнату, прийшла Риза.