12.2

-  Мені здалося, що король мав сьогодні не дуже здоровий вигляд, - сказала я Клоду, коли ми повернулися додому.

-  Тобі не здалося. Але є й гарна новина. Сьогодні я нарешті отримав один рідкісний артефакт, який здатен його захистити. Тепер йому не страшне ніяке зілля і ніяка отрута - доки він носитиме медальйон, що я дав, при собі.

-  Ти когось підозрюєш? – запитала, а у самої відразу в голові сплило ім’я Лортона. 

-  Підозри є, але нема доказів, - сумно розвів руками Клод.

Я вирішила не гратися в кішки-мишки і прямо запитала:

-  Ти гадаєш, що це Лортон?

Клод не відповів, тільки похитав головою на знак згоди і я помітила, як у чоловіка на вилицях заходили жовна.

-  Але ж, чому ти не скажеш батькові про свої підозри?

-  Казав, та він і слухати не хоче. Він не вірить, що його син на таке здатен, а ні у мене, ні у його служби охорони поки що нема ніяких реальних зачіпок. Та я сподіваюся, що тепер, коли Лортон, якщо я все ж не помиляюся і це його рук справа, побачить, що королю стає краще і його план не працює, то він припуститься якоїсь помилки. 

 А ще й ці дивакуваті боги з пристрастю до утаємничення всього, що відбувається. Хай би їм грець! Якби Клод знав, що не тільки короля, а й його самого було упоєно якоюсь гидотою, то можливо це могло б якось допомогти. Лишалося тільки сподіватися, що Клод має рацію, і Лортон справді почне нервувати і це дозволить його викрити. 

-  А чому у вас з братом такі погані стосунки? Так було завжди?

-  Так. Він завжди мені заздрив і хотів, щоб батько приділяв йому якомога більше уваги. Особливо після того, як у мене з’явилися магічні сили, а у нього не було навіть задатків ніяких. Коли я став Володарем Темного Лісу, відмовившись від наслідування трону, я думав, що це приборкає його злість. Помилився. Схоже, що йому не терпиться зайняти престол.

Якийсь час ми просто сиділи мовчки і кожен думав про щось своє. Я пригадала перекошене від здивування і люті обличчя кронпринца, коли він зрозумів, що Темний у цілковитому порядку. Якщо скласти до купи ще й підозри Клода і мої сни, у яких фігурував Лортон, думаю, що теж не просто так, то все вказувало саме на нього. От тільки це не додавало ніякого розуміння, що робити далі.
Раптом у цілковитій тиші, мій живіт видав голосне урчання. Від несподіванки я зойкнула і схопилася за нього руками, ніби це могло допомогти. Мені було незручно, але водночас це розрядило гнітючу атмосферу і розвеселило Клода.

-  Ти що знову голодна? Ми ж щойно з обіду повернулися, - він вигнув одну брову і відверто тішився з мого замішання.

-  Я там соромилася багато їсти. Та й кусок до горла не ліз у такій компанії, - ніяковіючи пояснила, а тоді напустилася на нього з звинуваченнями, щоб приховати свій конфуз, - а ти б не розважався за мій рахунок, а краще б запропонував бідній голодній дівчині поїсти – теж мені, гостинний господар називається. От недарма я казала, що ти безсердечний і нестерпний!
-  А ти злюка ненаситна! Хоча, якщо ти така ненаситна у всьому, - він зробив паузу і виразно пограв бровами, даючи зрозуміти, що зараз він точно натякає не на пристрасть до роботи чи навчання, - то я з радістю вгамую твій апетит, кицю.

-  Якщо ти сподіваєшся, що своїми безсоромними натяками змусиш мене забути, що я голодна і таким чином зекономиш запаси, то ти помиляєшся! – нахабно посміхаючись, відповіла на спробу чоловіка змусити мене ніяковіти.

Він засміявся і подав мені руку, допомагаючи піднятися з крісла.

-  Все, здаюся! Ти мене розкусила! Доведеться тепер поділитися з тобою запасами, а то ти й мене з’їси з голоду і я так і не дізнаюся яка ж ти на смак. Що скажеш про пізній пікнік під зірками з пляшечкою смачного червоного?  

-  З задоволенням! 

Місце для пікніка Клод вибрав дійсно мальовниче. Ми розстелили ковдру біля озера, у якому віддзеркалювалося сяйво зірок, наче мільйони маленьких свічок запалали лишень для нас двох. Нічний вітерець злегка колихав віття дерев, а їхні тіні мерехтіли на водній поверхні, мов чарівні танцюристки. Нічна тиша порушувалася тільки далеким співом цвіркунів та ледь чутним шелестом листя.

Клод дістав з кошика сир, м’ясну нарізку, шматочки ароматного пирога та соковиті ягоди і фрукти. Відкоркував пляшку і, наповнивши два келиха, виголосив тост:

-  За цей неповторний момент, який ми ділимо разом, та за всі чарівні ночі, що чекають нас у майбутньому! 

Я підняла свій келих, і наші очі зустрілися. Його погляд був теплим і щирим, і в той момент я відчула таку близькість до нього, як ніколи раніше. Зараз не хотілося думати, що це майбутнє ще не визначене та можливо навіть небезпечне. Хотілося вірити, що воно й справді буде таким же чудовим, як цей вечір і таким же солодким, як це вино.

Ми провели весь вечір, розповідаючи різні історії з нашого життя, сміючись та обмінюючись спогадами, насолоджуючись смачною їжею, неймовірним пейзажом і компанією одне одного. Наче час зупинився, і були тільки ми, зірки і шепіт ночі.

Клод розлив залишки вина і сказав:

-  . Я хочу підняти цей келих за тебе, кицю. Дякую за чудовий вечір. Думаю, що дечого нам не вистачає.
Він підвівся, зробив пас рукою і навколо залунала неймовірно ніжна мелодія. Галантно вклонившись, Темний запитав з усмішкою:

-  Чи дозволить прекрасна рея запросити її на танець?

Я без жодного вагання поклала свою долоню у його і підвелася. Навколишня природа була найромантичнішою бальною залою, яку тільки можна уявити. Ми ніби самі стали частиною лісу, зливаючись з його диханням і насолоджуючись цілковитою гармонією.   

-  Я дуже радий, що зустрів тебе, - прошепотів Клод, схилившись до мого вуха.

Його гарячий подих лоскотав мою шкіру, і це тепло хвилею розлилося по всьому тілу, викликаючи приємне тремтіння. 

- Я... я теж рада нашій зустрічі, - не стала приховувати своїх відчуттів.

Пригадавши, як уві сні втратила його і наскільки це було болісно, вирішила, що більше не хочу опиратися своїм почуттям. Хто знає скільки часу нам відведено, щоб бути разом і що чекає нас попереду?