12.1

Невідоме чудовисько, величезне, з темно-червоними крилами і зловісними рогами на голові, піднялося в небо, обсипаючи все навколо блискавицями та вогнем. Його очі палали, а з страхітливої пащі виривався жахливий рик. Я здригнулася від жаху, але продовжила читати слова закляття із старої, вкритої дивними знаками книги. Голос тремтів від напруги, та я не зупинялася. Химерне створіння неслося прямо на нас.

Клод, прикриваючи мене собою, чаклував і намагався відбити атаку монстра, який здавалося навіть не втомився від битви. 

Намагаючись зосередитися на книзі, не помітила у який момент чудовиську вдалося схопити Клода своїми гострими пазурами. Я вигукнула останні слова, але було вже пізно. 

-  Клоде! Ні-і-і! Клоде!

-  Мелі! Мелі, прокинься! – наполегливий голос чоловіка вирвав мене з жахливого сновидіння.

Живий! Він живий! Це лише черговий кошмар. Я схлипнула, а чоловік пригорнув мене до себе і качаючи, заспокоював наче малу дитину, лагідно погладжуючи по голові. Він не тільки живий, а ще й при своєму розумі! Зілля подіяло! Від розуміння, що мені дійсно вдалося врятувати Темного від дії Зілля Жаги, серце наповнилося радістю та теплом. 

-  Ти знаєш, кицю, схоже твої сни заразні, - раптом засміявся він. – Мені сьогодні наснився дивакуватий сон: я, якогось дива, захотів забрати рею Сандру собі. Навіть плани будував, як це зробити. А ти, уяви тільки, ще й запропонувала мені випити за успіх моєї затії. Тож, в мене теж був кошмар, бо інакше таке не назвеш.

Я вся напружилася. А віщунка ж казала, що він нічого не пам’ятатиме. Хоча, це й не назвеш повноцінними спогадами. Сподіваюся, що через це не виникне ніяких проблем.

-  Тому пропоную, - весело продовжив чоловік, - влаштувати сьогодні пікнік, щоб відволіктися від цих надокучливих снів. І врешті-решт провести разом спокійний і приємний день, - додав він тихо і так заманливо, що в мене аж у голові запаморочилося.

З якою б радістю я б погодилася на його пропозицію, якби не обід у короля. Як же мені пояснити Темному, куди раптово зник один день? Нічого розумнішого я з вечора так і не змогла вигадати, то ж, намагаючись бути переконливою, я відсунулася від нього і зробила здивовані очі.

-  Ти що за вчорашній день дійсно ні разу так і не прокинувся? Я вранці не могла тебе розбудити, тому пішла на прогулянку сама, а коли повернулася ти вже спав. Не думала, що ти провів у ліжку цілісінький день. Не дивно, що тобі всяка дурість мерещилася. Нам же сьогодні потрібно бути на обіді у твого батька. Який може бути пікнік, коли часу так мало і потрібно вже починати збиратися?

Я говорила і розуміла, що звучить це, як повна маячня, але іншого варіанта в мене не було. Клод розреготався. Схоже він вирішив, що я жартую. Не дивно, я б і сама в таке не повірила. 

-  Чого ти смієшся? Якщо мені не віриш, то можеш у будь-кого запитати, який сьогодні день, - надула ображено губи, а потім ще й напосіла з звинуваченнями. – І взагалі, якщо це через мене тобі всіляка дурня сниться, то у тебе, якщо пам’ятаєш, є своя кімната з не менш зручним ліжком. От і спи там! Може тоді не будеш спати цілу добу, а мене ще й винною виставляти.

Він перестав сміятися і мовчки задумливо дивився на мене. Не знаю чи він повірив, чи зробив вигляд, що повірив, але сперечатися зі мною не став, лишень відповів примирливо:

-  Ну добре. Можливо все так і було, хоча це й дивно. Але не думаю, що ти замислила на день раніше потрапити у палац. То й справді, поснідаємо і можеш починати чепурити свій гарненький носик. Спізнюватися до короля, то дурний тон, навіть, якщо він і доводиться мені батьком.

Аж від серця відлягло. Я думала буде складніше. Що у замку ніхто не скаже Клоду правду про вчорашній день, я не боялася. Риза обіцяла, що поговорить з кожним, хто тут мешкає і попередить, як потрібно відповідати на питання Володаря, якщо він все ж захоче перевірити мої слова.

Ми саме закінчували сніданок, коли Клоду повідомили, що до нього прийшов якийсь чоловік на ім’я Зурк. Хто це я не знала, але по задоволеному обличчю Темного зрозуміла, що він його чекав і це щось дуже важливе. Не стала допитуватися, бо поспішила у кімнату «чепурити носик», як м’яко обізвав Клод  приготування до візиту, які насправді займали силу-силенну часу. Оці їхні середньовічні наряди страшне не зручна штука. 

Цього разу Клод сказав, що не має ані найменшого бажання трястися знову в кареті і тому, у призначений час, він просто переніс нас порталом у королівський палац.

Пройшовши до обідньої зали, перші з ким ми зустрілися були Лортон з Сандрою. Вони стояли біля вікна і щось обговорювали. Короля ще не було, на жаль. Спілкуватися з цими двома зовсім не хотілося.Помітивши нас, Лортон і Сандра підійшли і привіталися.

-  Вітаю Лортоне, - сухо відповів Клод, - реє Сандро, ви чудово виглядаєте.

-  Дякую, рею Клоде, - Сандра кокетливо змахнула віями, а я рипнула зубами.

Лортон задоволено посміхнувся і обійнявши Сандру за талію, самовдоволено сказав:

-  Так, рея Сандра сама чарівність. Встояти перед її принадами дуже складно.

-  Можливо для тебе це саме так і є, але для мене – найчарівніша жінка у світі – моя люба Мелі.

Обличчя Лортона після цих слів змінилося. Він недовірливо поглянув на Клода, ніби не міг повірити у те, що почув, і не зміг приховати свого здивування. З чого б це раптом? Схоже, що він очікував зовсім іншої реакції. Якої саме? Вихваляння Сандри? Захоплення нею чи навіть одержимості? 

То от звідки ноги ростуть! Тепер я була майже на сто відсотків впевнена, що саме Лортон доклав руку до Клодового стану. От же ж мерзенний хробак! Щоб тобі вдавитися власною отрутою, паскудо! Як же мені хотілося вчепитися в цю огидну мордяку і добряче її підрихтувати. Не просто видряпати очі чи вирвати волосся, зовсім ні, хотілося щоб він на мопса перетворився, з таким же рівним писком. 

-  Звісно, - Лортон натягнув чергову люб’язну усмішку, намагаючись вдавати ввічливість та смиренність, - впевнений, що так і є.