Розділ 11

Щось змінилося. Навіть перебуваючи у полоні сну, розуміла, що змінилося геть усе. Ні, не так. Все повернулося на самісінький початок. Я знову померла. Але вже не від меча Лортона – винуватцем моєї безглуздої, випадкової смерті став Клод. Клод, який перетворився на кровожерливого хижака, який більше не був людиною. Цієї ночі мені наснився незмінений фінал клятої книги.

Прокинулася я від власного крику. Серце шалено калатало у грудях, а чоло змокріло від холодного поту. От тільки втішити мене, як виявилося, не було кому. Половина ліжка де спав Клод була пуста. Провела рукою по подушці на якій спав чоловік – вона ще зберігала тепло. Вочевидь, він пішов зовсім нещодавно. 

Тіло, після пережитого кошмару, поволі розслаблялося і я, закривши очі, знову прокручувала в голові вчорашні події. Ці спогади відлунювали у моєму серці цілим калейдоскопом емоцій. Від приємного мурашкового збудження, коли пригадувала, як долоні Клода торкалися моєї шкіри і його неймовірні очі, що з захватом дивилися на мене, до глибокого внутрішнього спокою, коли ми обіймалися у кінці танцю. Цей вечір змінив щось в мені, в нас обох, але що саме – напевно не могла сказати.

Повернувшись додому, я настільки почувалася втомленою, що майже відразу заснула. Замріяно усміхнулася, пригадуючи, як Клод, лежачи поряд, взяв мене за руку. Бажання відштовхнути, вирвати свою долоню, не було ні найменшого. Так ми і заснули, тримаючись за руки. Безперечно, ми переступили на геть інший етап відносин. І це гріло душу і навіювало образи, від яких мої щічки починали червоніти.

 Через деякий час прийшла Риза і допомогла мені одягнутися до сніданку. Вона весь час якось дивно позирала на мене і навіть була більш привітна, ніж завжди. Цікаво, з якого це дива? Чи вона теж помітила, що між нами з Володарем з’являються певні почуття? В решті-решт не витримала і прямо запитала її чи не сталося чогось часом, що вона так зиркає у мій бік.

Жінка зам’ялася, що саме по собі було дивним, та все ж відповіла:

-  Володар наказав приготувати найкращу кімнату. Сказав, що скоро там має оселитися одна чарівна молода рея.

Що?! Ревнощі повільно продрали гострими пазурами по серцю, лишаючи глибокі рани. Хто це може бути? Сестра? Так у Клода немає сестри. Нянька? Так у неї є своя кімната, у якій вона й оселяється під час своїх нечастих візитів. Та й молодою її точно не назвеш. Хто ж тоді? Невже й справді коханка? І чого це цій невідомій відразу найкращу кімнату? Хай розмістить її у тій халупі, яку мені на початку презентував. Вона що, цариця морська з зіркою на лобі?

Так, Кіро, зупинись! Одного разу ти вже накрутила себе, мов скажена, і що з того вийшло? Виставила себе повною дурепою перед Темним. Краще зачекати, що сам Клод скаже. От якраз прийшов час спускатися до сніданку. 

-  Ризо, а рей Клод снідати збирається чи він десь знову поїхав? 
Намагалася говорити якомога байдужішим тоном, щоб не показати, як мене зачепила ця звістка. Ще ж нічого достеменно не відомо. До того ж, не можна відкидати можливість того, що це сама Риза все перебільшила, щоб подратувати мене.

-  Ні, він вдома. Велів подавати сніданок. Як зазвичай.

От і чудово! Зараз все з’ясується.

Поглянула на себе у дзеркало – чудовий вигляд! Новенька сукня від рея Щорга виглядала елегантно, просто і водночас приголомшливо. Ніжно-бузкового кольору, оздоблена мереживом і вишивкою з дрібнесеньких камінчиків, сиділа просто ідеально. Не дарма його визнають одним з найкращих. Сподіваюся Клод не залишиться байдужим до такої краси.

Спускаючись до вітальні на сніданок, намагалася щосили не виказати, що мене щось турбує. Проте серце нервово билося, а думки, мов сполохані пташки, розліталися в різні боки.  

Коли я увійшла, Клод вже сидів за столом і ліниво копирсався у своїй тарілці. Мені здалося, що він навіть не помітив моєї присутності. Де блукають його думки? Я голосно кашлянула, намагаючись привернути увагу, та дарма. Клод навіть голови не підвів. 

-  Доброго ранку, Клоде.

Мій голос прозвучав занадто невдоволено, як я не силилася говорити ввічливо, та схоже чоловік цього не помітив. Ві відірвався від тарілки і нарешті помітив мене. На його губах з’явилась усмішка і він підвівся мені назустріч і, привітавшись, поцілував руку. 

-  Як самопочуття, Мелі? Вдалося відпочити після виснажливого балу? – поцікавився він, відсовуючи стілець і допомагаючи мені сісти за стіл.

-  Дякую, все чудово. А тобі як спалося?

Вдаючи люб’язність, приклеїла фальшиву усмішку на обличчя, сподіваючись, що вона не занадто походить на дерев’яну. 

-  Просто чудово! Мені наснився бал, на якому я танцював з реєю Сандрою. 

Я гмикнула – то до нього теж цієї ночі кошмар навідався. Та я не встигла пожартувати на цю тему – Клод продовжив:

-  Не розумію, чому я вчора не запросив її ні разу. Вона ж так гарно танцює! Їй так личила її біла сукня – дивовижної краси жінка. І як я міг раніше цього не помічати?

Що він меле? Звідки таке раптове захоплення тією, що раніше викликала лише презирливу посмішку? Чи він дражнить мене?

-  Клоде, сподіваюся ти жартуєш?  

Та він навіть не почув мого питання, витаючи десь далеко у хмарах і замріяно, мов дурень, усміхаючись. У його очах мерехтіли іскорки збудження, а погляд був якийсь відсутній і розгублений.

-  Вона саме втілення жіночності, - задумливо продовжував він, не звертаючи на мене ніякої уваги, ніби розмовляючи сам з собою, - витончена, граційна, ніби крихітна пташка. Її рухи легкі та пристрасні, а її очі… її очі, наче дві глибокі кришталеві кулі, у яких хочеться загубитися назавжди.  

Та хай йому грець! Що це за рожеві шмарклі? Я лупала очима, не в змозі повірити, що насправді чую від Темного таку дичину. Він що з глузду з’їхав? Чи десь головою добряче вдарився і тепер марить? А те, що я почула далі мене взагалі шокувало.

-  Я навіть заздрю Лортону, - раптом погляд Клода змінився: з замріяного він став зосередженим, а потім там сполохнула лють. – Він не гідний бути поруч з такою жінкою! Вона має стати моєю! Завтра я обов’язково скажу це королю.