10.1

Королівський палац вражав величчю та розміром. Коли я опинилася тут вперше, мені було не до того, щоб роздивлятися архітектуру чи інтер’єр. Зараз же могла гідно оцінити всю грандіозність та багатство велетенської та надзвичайно красивої споруди, яка повною мірою розкривала поважність королівського статусу. 

Ми зійшли широкими мармуровими сходами, які вели у головний вестибюль і до нас відразу підійшов лакей, схилившись у ввічливому поклоні.

-   Рею Клоде! Реє Мелісандро! Вітаю вас! Прошу вибачення, але Його Величність велів передати, щоб щойно ви з’явитесь, він би хотів переговорити з реєю Мелісандрою. Він чекає у кабінеті.

У мене серце опустилося у п’яти. От цього я не очікувала. Навіщо? Чому так відразу? Я ж думала, що спочатку встигну хоч трохи тут акліматизуватися. Звісно, розмови з королем уникнути б не вдалося, але не думала, що мене відразу ж «на килим» викличуть.

-  Добре, Ровен. Я сам проведу рею Мелісандру до кабінету.

-  Що це може означати? – стурбовано зашепотіла, коли відійшли від лакея.

-  Не знаю. Але не хвилюйся. Вчора вранці я бачився з батьком і повідомив йому про наші заручини. Ніякого невдоволення або агресії у твій бік я не помітив. Тож вище голову, кицю!

Легко йому казати! А на мене дрижаки напали. Ми не пішли прямо, до бальної зали, звідки лунала музика і було чутно гул голосів, а піднялися сходами на другий поверх. Крокуючи коридорами палацу, я відчувала, як мій пульс прискорюється, а долоні стають вологими. Невідомість того, що чекає у кабінеті короля, завдавала хвилювання і, чим ближче ми підходили до дверей, тим більше наростало відчуття нервозності і сумнівів.

Клод постукав у масивні двері і, почувши дозвіл зайти, з легкістю відчинив їх, пропускаючи мене попереду. 

Король, одягнутий у розкішну пурпурову мантію, сидів за письмовим столом і читав якісь папери. Я схилилася у реверансі, а Клод звернувся до батька:

-  Добрий вечір, Ваша Величносте! Нам повідомили, що ви нас викликали.

-  Добрий вечір, сину! Вітаю вас, реє Мелісандро! Можете піднятися.

Та я була зовсім не проти ще попрактикуватися у мистецтві згинатися в три погибелі перед вінценосною особою. Все ж краще, ніж дивитися йому у вічі і відчувати на собі пронизливий, вивчаючий погляд. Схоже я зараз перебувала на останньому етапі затвердження нареченої. Спочатку сам Клод, потім бабця з мамкою-нянькою прискіпливо придивлялися чи варто купувати цю конячку – тільки й того, що зуби не перевірили. Хоча, у цьому якраз поталанило – зуби у Мелісандри були ідеальні. І ось, нарешті, дійшов хід і до головного судді. Цікаво, а якщо забракує, то в яку діру тут відправляють неліквідний товар?

Хай йому грець! Які дурниці лізуть у голову! Це все від нервів, не інакше. Потрібно зібратися і пригадати всі ті палацові правила етикету, якими мене годував Клод кожного дня. Ну ж бо, кицю, не посором свого вчителя!

-  Дякую, Ваша Величносте, за велику честь бути присутньою тут. Хай буде осяяний ваш шлях Богами!
Тьху, аж самій в роті кисло стало. І як їм подобається кожного разу вислуховувати цю пишномовну маячню. 

-  Клоде, я б хотів поговорити з реєю Мелісандрою наодинці. Залиш нас, будь ласка.

Темний поглянув на мене і, оцінивши мої перелякані очі, спробував протестувати:

-  Ваша Величносте, у моєї майбутньої дружини немає від мене таємниць. Думаю, що вона не буде заперечувати, якщо я залишусь тут. 

-  Не буду, - подала голос і я.

Плювати чи це по етикету чи ні. Лишатися без підтримки Клода мені ой як не хотілося.

-  Заперечувати буду я. Клод Рестенгрот, залиште кімнату, - зараз перед нами сидів справжній монарх: непохитний, авторитарний і суровий. Потім він все ж пом’якшив тон і додав, - сину, це лише на декілька хвилин. Не з’їм я твою обраницю, не переймайся.

-  Добре, - не надто охоче погодився Клод, стиснув мою руку в знак підтримки і тихо звернувся вже до мене, - я почекаю за дверима.

-  Реє, присядьте, будь ласка, - король вказав рукою на крісло, яке стояло поруч з столом, - розмова буде приватною, тож офіціоз нам ні до чого.

-  Дякую, Ваша Величносте.

Я сіла на самісінькому краєчку і глитнула згусток, що каменем застряг у горлі. Якщо запропонували присісти, то може нічого поганого і не відбудеться. Головне тримати себе в руках і не забувати, що монарху жовчю бризкати межи очі не можна, щоб він не сказав. Та я навіть не очікувала почути такого:

-  Реє Мелісандро, я покликав вас, щоб вибачитися за негідну поведінку свого молодшого сина. Я був у від’їзді і не знав про наміри Лортона розірвати заручини. Якщо вже так сталося, то він не мав права робити це привселюдно. Коли я повернувся і дізнався про інцидент, то відразу відправив листа вашому батькові з вибаченнями і питанням, як ви почуваєтеся. Саме того дня, коли Клод завітав до мене з звісткою про ваші заручини, то я саме отримав відповідь, що у вас все добре і ви гостюєте у мого старшого сина.

Король вміє вибачатися? Несподівано. Нажаль його гени схоже не передалися паскуднику Лортону. 

-  Дякую, Ваша Величносте, за турботу.

-  І ще я маю задати вам одне питання. Можливо воно здасться вам дивним, та все ж. Чи Клод не примушує вас до шлюбу? Ви з власної волі погодилися оселитися у нього?

Цікаво, то герцог Лайонкорт поділився своїми сумнівами з королем чи він і сам непогано знає норов Темного? Синочки вибрикують, а татусь розгрібає? Та хай їм усім грець! Мені зараз важливіше відповісти правильно. Про домовленість же точно не скажеш. Про шалене кохання заливати не можна, підозріло буде. Хоча якраз така відповідь можливо і потішить татка непутящих діточок. 

-  О, ні, Ваша Високосте. Рей Рейстенгрот ні до чого мене не примушує. Навпаки, він був надзвичайно добрим до мене. І він мені… подобається, - закінчила тихо, сором’язливо опускаючи очі. 
Король задоволено усміхнувся і, як мені здалося, навіть видихнув з полегшенням. Повірив! Оскара в студію!