9.4

На вечерю Клод так і не з’явився. І пізніше теж. Після того як він, нічого не пояснивши. пішов, я губилася у здогадках і не могла знайти логічного пояснення. Він що, ховається від мене? Сумнівно. Не схожий він на людину, що може чогось боятися. Та і чого чи кого? Мене? Ну, це вже повна нісенітниця!

 Але ж він обіцяв повернутися до вечері… А може з ним щось трапилось? Раптом Лортон якимось чином здогадався про наміри Темного і вирішив діяти на випередження? Від цієї думки всередині все стислося. Ні, такого просто не може бути. Клод розумний чоловік і, тим паче, сильний маг – він здатен себе захистити. Не варто вигадувати всілякої дурні на ніч. 

От з’явиться завтра  - я йому влаштую! А зараз потрібно заснути, бо синяки під очима нікого не прикрашають. Не вистачало ще, щоб пішли плітки, що я або вбита горем після розриву з Лортоном, або, що Клод мене тримає у чорному тілі. 

Коли я нарешті провалилася в сон, мені навіяло дивну, але неймовірно приємну картину: хтось ніжно гладив мене по голові, а потім голосом Клода тихенько прошепотів: «Я скучив за тобою, кицю». Я навіть замурчала від насолоди, і, вмостившись зручніше, очікувала на продовження чудернацького сновидіння.

Але замість продовження до мене знову завітав кошмар. Як я не силилася контролювати свої дії, запевняючи себе, що це лише сон і я можу на нього вплинути. Зась! В черговий раз довелося померти від руки крон принца, хай би йому грець!

-  Тссс… це сон, лишень дурний огидний сон, Мелі.

-  Клод? 

Різко розплющила очі і побачила Темного, що спокійнісінько розвалився на ліжкові, ніби нікуди й не зникав. Навіть про кошмар миттєво забула, настільки він мене вибісив своєю фізіономією. Я тут, мов дурепа, місця собі не знаходжу, переймаюся його безпекою, а він свіжесенький, задоволений, мов кіт з повним пузом сметани, лежить і посміхається! 

Задоволений, мов кіт? Чи, мов кіт у березні? А якщо?.. Я ж сама його не раз до коханок відправляла. А як взяв і послухався дурної поради? І чого це у мене серце так заколотилося? Мені ж байдуже! Має бути байдуже!

-  Ти сумувала без мене, кицю? – замість вітання запитав Клод, побачивши, що я прокинулася.

-  Не дочекаєшся! – буркнула розсерджено. – І де тебе скільки часу носило?

Ой, матінко! Я це вголос сказала? Навіщо?! Аж язика прикусила від розпачу. Аби ж це могло допомогти – слово не горобець, вилетіло – не впіймаєш. 

-  То ти про мене думала, кицюню моя? Самій вже спиться погано? Чи це ревнощі? – цей нахаба розплився в задоволеній, грайливій посмішці. 

-  Що?! Та що ти про себе уявив? – відступати було нікуди, тож кращий захист – це напад. – Якщо ти забув, поки десь вештався, то у нас сьогодні важливий день. А тебе вдома немає. Що я мала думати?

Може тебе вже прибили й прикопали десь за рогом? І що тоді накажеш мені робити?

-  Плакати з горя, що не встигла вийти заміж за мене і не будеш заможною вдовою, - підморгнув Клод.

-  Дурень! 

-  Мелі, невже ти думаєш, що мене можна так легко позбутися?

У голосі чоловіка навіть образа почулася. Ти подивися, який чуттєвий! Як це я посміла засумніватися у його всемогутності? Блазень!

-  Звідки мені знати? І взагалі, раз живий і здоровий, то вимітайся з мого ліжка!

Після цих слів він голосно розреготався і, давлячись сміхом, запитав:

-  То я таки мав рацію, що ти маєш слабкість до немічних? 

-  Що-о-о?

-  Ну ти ж сама сказала: вимітайся, раз живий і здоровий. Тобто, якби мертвий або хоча б покалічений, то так краще було б?

-  Краще б ти за свого дурного язика вкусився! Сказала вимітайся – значить вимітайся! Нічого до слів доколупуватись.

Він потягнувся, вклався зручніше і прикрив очі.

-  Ще доволі рано, кицю, а я не спав майже усю ніч і страшенно втомився. Тому я ще трішки подрімаю.
Не спав усю ніч? Втомився? То виходить я все ж вгадала і він був у коханки? Ну не вагони ж він розвантажував чи що у них тут замість них? Мене накрило такою хвилею обурення, що, не знайшовши нічого кращого, схопила подушку і почала нею гамселити зухвалого безсоромника.

Який же він прудкий! Навіть моргнути не встигла, як Клод спритно вивернувся і згріб мене у обійми – тільки заверещала від несподіванки.

-  Кицю-кицю-кицю, яка ж ти гаряча та нестримна. Може направимо твою пристрасть у більш мирне русло?

Від його шепоту вухо обдало гарячим подихом. І мурашки, і метелики, і ще грець його знає яка живність вмить прокинулися і почали нашіптувати мені, що він діло каже, що його пропозиція така заманлива і, що даремно я опираюся неминучому. 

В цю мить двері відчинилися і на порозі з’явилася Риза. 

-  Ой! – вигукнула вона здивовано і я вперше побачила її розгублене обличчя. – Володарю? Я завадила? Вибачте, я пізніше зайду.

Вона позадкувала, схиливши голову, але я встигла помітити лукаві бісики у її очах. 

-  Ні, Ризо! – вмить оговталась я від дурману, - не йди. Мені вже потрібно починати збиратися на бал.

Плювати, що до нього ще сила-силенна часу. У мене безліч важливих справ. І всі нагальні! Всі надзвичайно термінові і невідкладні!

-  Володарю? – жінка зупинилася, аде заходити не поспішала, чекаючи відповіді господаря.

-  Рея Мелісандра має рацію. Та й у мене ще є справи, - відповів він служниці, а потім прошепотів мені на вухо, - Боягузка!