9.2

-  Зосередься на музиці, - казав Клод, показуючи чергову фігуру. - Вона покаже тобі шлях.

Клод виявився шикарним партнером. Він вів впевнено, ненав’язливо направляючи моє тіло, що з легкістю підлаштовувалося під мелодію, яка лунала ніби нізвідки і одночасно звідусіль. Я отримувала неймовірне задоволення від цих уроків. Страху осоромитися на балу через невміння чи власну недолугість більше не було. Я була впевнена, що зможу повторити все навіть з іншим партнером.

-  Потрібно триматися ближче одне до одного, - вставила свої п’ять копійок бабця-привид.
Вона не пропускала жодного тренування і часом давала дійсно корисні поради. От тільки в цій я щось засумнівалася. Особливо, коли помітила хитрий блиск у очах партнера, який схвально кивнув і притиснув мене сильніше. Я зробила вигляд, що повірила і з самим невинним виглядом уточила:

-  Тобто, якщо хтось на балу під час танцю буде стискати мене так, що аж дихати буде нічим, то потрібно не обурюватися, а намагатися горнутися ще ближче?

-  Тільки спробуй! – прогарчав Клод, послаблюючи свої медвежі обійми.

-  Які ж ви інтригани! Обоє, - посварилася пальцем бабці, яка натхненно кружляла навколо нас, ніби й не мала ніякого відношення до цієї маленької провокації.

Це не вперше Темний намагався скористатися ситуацією, щоб в черговий раз подратувати мене та помацати. Під час танцю він міг почати погладжувати мою долоню  або його рука, ніби ненароком, сповзала з моєї талії нижче і тоді я робила страшні очі і суворо здвигала брови в німому докорі. Клод же лукаво посміхався і змовницькі підморгував, за що декілька разів я умисне наступила йому на ногу, саме як зараз.

-  Мелі, - він примружив очі і дужче притиснув мене до себе, - щось мені підказує, що ти не така незграбна, як хочеш показати. Чи тобі шкандибайло більш до вподоби? То ти не соромся, тільки натякни, і я буду старанно кульгати цілий день, якщо це спокусить тебе на пристрастну ніч. Хоч на праву, хоч на ліву ногу – як тебе більше заводить?

-  Ти невиправний, - вперлася руками чоловікові у груди, щоб хоч трішки відсунути його, бо від такої близькості паморочилося у голові.

З таким же успіхом можна було б здвигати скелю. Сталеві м’язи напружилися під моїми долонями, а я опинилася у міцних обіймах. Клод схилився до мого вуха і вкрадливо прошепотів:

-  Звісно. А ще я ду-у-уже пристрасний. Повір, тобі сподобається.

Ой, леле! Від оксамитових ноток у голосі Темного по шкірі розлилася хвиля тепла і скрутилася у палаючий вузол десь в районі живота. Це ж не голос – це заборонена зброя, від якої плавиться все всередині і думки плутаються, мов застряглі у павутинні комашки. Потрібно вирватися. Втекти. Або хоча б відсторонитися. Дати мозкові ковтнути свіжого повітря замість спокусливого запаху чоловічих парфумів, щоб він знову почав нормально функціонувати, а не розтікатися тягучою патокою. Та замість цього я завмерла і дозволила собі хоча б хвилинку поніжитися у ніжних обіймах.

-   Саме час станцювати «Пісню кохання», - знову втрутилася Орлана, руйнуючи солодкий морок, у якому я опинилася. 

Цього разу я була їй вдячна, бо відчувала, що сил опиратися чарам привабливого чоловіка стає все менше. Клод ствердно кивнув, погоджуючись з бабцею.  При цьому він не виглядав засмученим чи роздратованим через те, що нас перервали. А от це вже підозріло.

-  Що за «Пісня кохання»?

-  Його ще називають «Серця в обіймах» - танець пристрасті, який закохані з давних давен виконують на заручинах, а потім на весіллі. 

Он воно що! То бабця не просто так про нього згадала саме зараз. Безтілесна підступна зводня! Та вибору не було – відхреститися саме від цього танцю точно не вдасться.

-  Це не просто традиція – це ніби ритуал, що підтверджує серйозність намірів чоловіка і жінки, - продовжив розповідати Клод. - У цьому танці пара, виконуючи ніжні та пристрасні рухи, розповідає вічну історію кохання. Кожен крок, кожен поворот, кожен звук музики має своє значення, розкриває душі, пов’язуючи їх назавжди. Танець має складну структуру та вимагає від танцюристів не лише фізичної згуртованості, а й глибокого емоційного зв'язку. Лише коли дві особи по-справжньому кохають одне одного, вони можуть виконати "Серця в Обіймах" з належною достовірністю та виразністю.
Як неймовірно зворушливо! Серце на мить зупинилося від емоцій, які переповнювали мене від почутого. От тільки як нам станцювати так, щоб це не виглядало цілковито фальшиво та награно? Адже, кохання – це не про нас.

-  Ось так от, - підсумував Клод, посміхаючись моїм здивованим очам. - Тож боюсь, нам з тобою доведеться трохи потренуватися.

-  Боюся, що у нашому випадку, навіть не трохи – відповіла в тон, перефразовуючи його ж слова.

Темний махнув рукою і залунала ніжна, чуттєва мелодія. Яка ж все-таки зручна штука – магія! 

Ми закружляли по залу легко і невимушено, мов все життя тільки цим і займалися. Поступово темп зростав, ставав більш динамічним і пристрасним. Танець справді був складним, але Клод вів так вправно, що у мене не виникло ні найменших складнощів. Я ніби наперед знала, що потрібно робити. Відчувала кожен його рух, його енергію і тепло. Його пристрасть. У якийсь момент з’явилося дивне відчуття, що ми одне ціле, пов’язані невидимими нитками, і від цього стало безмежно затишно на душі.

Музика стихла. З її останніми акордами розвіявся і привид бабці, лишаючи нас на одинці. А ми просто стояли, тримаючись за руки і не відривали очей одне від одного. Дивне враження, що магія танцю продовжує витати навколо, не покидала мене. Здавалося, що нею наповнене не тільки повітря, а й ми самі. В цілковитій тиші залу наше важке дихання здавалося занадто голосним, а стукіт серця відлунням відбивався у скронях.

-  На сьогодні досить. Ти цілковито готова до балу, - незвично хриплим голосом раптом сказав Клод. – Мені ще сьогодні потрібно попрацювати. Я затримаюся у кабінеті і можливо надовго. То ж можеш мене не чекати. Добраніч, Мелі.