6.3

Я відчувала себе у пастці, хитро вигаданій вмілим ляльководом, який тільки смикав за потрібні ниточки, щоб завести мене в неї. І в той же час серце калатало, мов дзвін у свята на церкві. І хочеться, і колеться, як то кажуть!

— Ваші ігри, рею Клоде, заходять занадто далеко, — пешотіла я, не в змозі відвести погляд від його темних очей. І в той же час, щосили намагалась опанувати своє тіло.

Чоловік продовжував тримати моє обличчя за підборіддя, схиливши свою голову ще ближче. Наші губи розділяли лише декілька сантиметрів, тільки поворухнутись — і вони з’єдналися б.

Затамувавши подих, я спостерігала за діями Клода і нічого не могла вдіяти. А може й не хотіла. Він дивився таким пристрасним поглядом, його усмішка була надзвичайно привабливою, хоч і з хитрощами, що я просто губилася в цьому всьому.

— Мелі, ти впевнена, що це всього лише гра? — Темний не шепотів, не муркотів. Він говорив твердо, з нотками грайливості і водночас м’яко. Так розмовляють з дикою кобилою, коли бажають її приручити. — Можливо, це доля, що звела нас разом. Можливо, це взаємний потяг одне до одного, що не піддається поясненню. Чи не варто нам дати шанс цьому відчуттю?

Ці слова вдарили ніби блискавкою. Вони проникли в глибини душі, здіймаючи всередині мене справжній ураган емоцій, які я щосили приховувала та стримувала. Клод не повинен був дізнатись, що його дії, його кинуті фрази мали на мене хоч якийсь вплив.

Ніколи не думала, що відчую на собі, як це, коли мозок бореться з бажаннями серця. Але ось воно! Справжнісінький коктейль під назвою “шторм”! Величезним зусиллям волі, я змусила себе відхилитись назад, аби уникнути хай і бажаного, але недоречного поцілунку.

— Реє Клоде, не варто плутати ураган і вітер, – розсудливість давалась мені тяжко. Дякувати богу, хоч голос не тремтів, бо було б мені! — На вас так діє відсутність коханок, я гадаю.

Він усміхнувся, але цього разу усмішка була спокуслива, майже провокуюча, хоч я була певна, що він мусив розізлитися. Але ні, чоловік продовжував плести сітки, мов павук для дурної мухи.

— Мелі, ну що ж ти така колюча та недовірлива? — похитав Клод головою, ні на крок не відійшовши. Навпаки, він наблизився, змусивши мене нервово стиснути кулаки. — Я ж бачу, що в твоїх очах плещеться зовсім не холод та байдужість. Думаєш, не чутно, що твоє дихання стало швидшим? Впевнений, якщо покладу долоню на твої груди, я зможу відчути і шалене биття серця.

Першим бажанням після його слів, було відкинути сумніви і піддатися спокусі. Вхопити те, що пропонується і далі хоч вітер не гуляй! Але потім мозок нарешті отримав гору над бажаннями тіла, увімкнувся і запрацював на повну.

Що Клод сказав? Куди він руки зібрався класти?! Та як сміє цей мерзотник тягнути до мене свої клешні?!

Моєму обуренню не було меж, і гадаю, воно відобразилось у погляді, адже Темний вмить розгубив всю свою пихатість і самовпевненість.

— Вдарю, — прогарчала тихо я, зовсім, як зранку. — Клянусь, тільки спробуй це зробити і я вдарю.

О, він чудово зрозумів, що я не жартувала. Зранку Клод вже отримав на горіхи, вважаючи, що я не ризикну, тепер же ж чоловік не ставився до моїх погроз зі звичною зарозумілістю. Он і в очах блиснули іскри незадоволення!

— Недооцінив я твою войовничість, — з легкою усмішкою він відхилився та відійшов, що дозволило мені нарешті спокійно видихнути. — Але так навіть цікавіше.

— Не забудьте тільки, — підвівшись зі стільця, я рішуче, з викликом в голосі, відкарбувала, — коли граєтесь з вогнем, будьте готові до опіків.

Клод дивився на мене з цікавістю, засунувши руки в кишені штанів. Його поза говорила про розслабленість, впевненість в собі, та в очах все ж на додаток до зацікавленості палав справжній інстинкт мисливця. Можливо, він раніше не стикався з відмовами і завжди отримував все, що хотів, та тільки не на ту натрапив! Я не збиралась дозволяти йому гратися зі мною, наче я чергова лялька в його руках.

— Дякую за сніданок, — кинула єхидно і різко повернулась на підборах і попрямувала на вихід. Мені потрібно було зосередитися і розібратися в своїх почуттях. Я не могла дозволити, щоб він зруйнував мою рівновагу. Треба було заспокоїтись і добре подумати про те, що робити далі, бо впевненість у власній змозі тримати довго оборону, танула з кожною годиною дедалі більше.