4.4

Я вже ледь трималася. Хотілося банально реготати, наче остання божевільна. Ці дні трималася лише за одну–єдину соломинку, свято вірячи, що знаю більш–менш сюжет і зможу вибратися з халепи, в яку по волі долі вскочила. А тепер що? Сюжет не відповідає дійсності; герої, які в книзі здавалися позитивними викликають печію. Граючись з Клодом, я щиро вважала, що маю перевагу, але тепер, дивлячись, як його матір препарує мене поглядом, розуміла, що не знаю куди рухатись далі. 

— Мамо, невже до тебе не дійшли останні новини? — Клод, зиркнувши коротко на мене, усміхнувся жінці.

— Які ще новини?

— У реї Лайонкорт більше немає нареченого, — майже прошепотів Темний, щоб зацікавлені перехожі не почули його слів. — Це не розмова для вулиці. Пропоную повернутися до палацу і спокійно все обговорити там. Чи ти бажала пройтись по крамничкам?

Я бажала втекти звідси, але мене не запитували. Матір Клода ж скривилась, дивлячись на мене, і кивнула синові, мовляв, іншим разом. Вона відтіснила мене і стала поруч, вхопивши його під лікоть. Дивна жінка, як на мене. Але було вже байдуже — мені навіть краще, що не я йшла поруч з Темним. Люди навіть шепотітися припинили, коли побачили, що Мелісандра з книгами в руках крокує позаду матері та сина. Тілтки кидали глумливі погляди та усміхалися задоволено — рея Лайонкорт отримала по заслузі. 

— Клоде, тільки не каретою, будь ласка, — весело щебетала жінка, — я хочу до вечора ще встигнути на прийом до Адель. 

— Що ж, якщо ти просиш, то можемо і не каретою.

“Авіалініями Клод і Ко” — подумалось мені знову, тільки цього разу ця думка не викликала ні веселощів, ні радощів. 

Чому ж я така невдаха? Та й хіба встигла за своє коротке життя так сильно нагрішити, що мене закинуло бозна куди і бозна навіщо? Начебто була звичайною дівчиною, з абсолютно звичайним, навіть нудним життям. А тепер борсаюсь в болоті і навіть не знаю чи вигребу коли–небудь, або ж воно мене засмокче. 

Клод взяв нас обох за руки і через мить ми вже стояли посеред його палацу в Темному лісі. Тепер обличчя жінки кривилось ще більше в гримасі огиди. Я їй взагалі не подобалась, та воно й не дивно.

— Тепер розповідай, — сказала пані невдоволено, — чому ти супроводжував цю дівку і чому захопив її сюди?

— Тому що рея Лайонкорт стане моєю нареченою, — відповів Клод матері і пихато усміхнувся мені. — Чи не так, Мелі? 

— Звісно, – кивнула приречено, — можу я піти до себе? Мені щось недобре.

Істерика, схоже підбиралась все ближче. Відчувалася галушка в горлі, ніс щипало, очі пеком пекли. Мені конче потрібно було усамітнитись і виплеснути ці емоції, інакше б вони мене розірвали. Або ж це сталося б раптово, тут, і свідками істерики Кіри–Мелісандри стали б і Клод, і його матір. Дозволити такому статися я просто не могла.

— Лікаря не потрібно?

— Не думаю. Гадаю, мені просто треба відпочити, – я присіла у ввічливому реверансі і якомога швидке пішла у виділену мені кімнату. 

Вже там, лише ступивши за її поріг і зачинивши на замок двері, я розплакалась. Сповзла по стінці на холодну підлогу, бо ноги не тримали, та безславно, безвучно розплакалась. Кусаючи губи до крові, щоб ніхто не почув ні найменшого звуку розпачу, я скрутилася в позі ембріона та дозволила емоціям нарешті вийти назовні.