4.3

Невже навіть ти це помітила? —Темний гмикнув, його тон і слова дуже розрізнялись з виразом обличчя і мене це дратувало.

— Навіть я? — обурено перепитала. — Хочеш сказати, що я настільки дурна?

— Скоріш, я вважав, що сліпа. Але й розумною, після твого вибрику тебе не можу назвати.

Я вдавала смертельну образу на Клода за його слова, але в душі раділа так сильно, що готова була пританцьовувати на місці. Він вважає мене дурепою! Боже, ніколи не думала, що буду так сильно подібному радіти. 

Мені вартувало величезних зусиль втримати на обличчі маску образи та обурення. Але принаймні, від душі відлягло. Клод не підозрює, що з Мелісандрою щось не зовсім в порядку. Яке полегшення! Звісно, істеричний напад буде і, схоже скоро, та принаймні не зараз. Не у всіх на очах. Це не могло не тішити. 

— Потрібно ще декуди зайти, — сказав Темний, подавши мені лікоть, щоб я вхопилась за нього. 

— Куди?

— Нічого цікавого, Мелі. Лишень в книгарню, я маю забрати своє замовлення.

Книгарня! Боже, яка чудова новина! Я ледь стримала порив усміхнутися від вуха до вуха та заплескати в долоні. Поки Клод буде розбиратися зі своїм замовленням, я могла б придбати декілька книг для себе. Хоч він і дозволив користуватись бібліотекою, хтозна чи є там щось, що мене зацікавить. А навіть якщо й є, то краще перестрахуватися. Жодні знання зайвими не будуть.

— Я ж можу теж щось придбати? — згадала, що грошей в мене якраз і немає. Тож я знову залежала від рішення Клода.

— Навіщо? В мене є чудова бібліотека і там повно жіночих романів. 

— Дозвольте вгадаю, — незадоволено пробурмотіла я, — від коханок залишились? 

— Деякі — так, а деякі служниці принесли. 

— А якщо мені потрібні не романи? Раптом я хочу прочитати щось серйозніше, а не огидно–солоденькі казочки?

— Наприклад, закони? — Клод навмисне згадав про них, натякав на нашу першу зустріч. Його очі блищали від задоволення, і них палали якісь дивні вогники.

— Ну ви ж не дозволили були дочитати, нахабно увірвавшись. Тож так, чому б і не закони?

Чоловік промовчав, але погляд його на мить став зовсім незвичний. Він ніби дивувався, сумнівався і розмірковував про щось одночасно. Мене ж перерва в розмові цілком влаштувала. 

Книгарня знаходилась не дуже далеко від ательє, нам довелось пройти лише пару поворотів. І чомусь я вважала, що побачу перед собою таємничу крамничку, овіяну магічним серпанком. А натомість нас зустрів звичайний магазинчик з книжковими шафами, де було не надто вже й багато книжок, більшість з яких, були або жіночими романами, або дитячими казками. 

Мою увагу привернули дві палітурки — одна червона, оксамитова, з вирізьбленим гербом на ній. Ні назви, ні автора не було, але щось в цій книзі мене приваблювало. Якщо Клод запитає, чому такий дивний вибір, скажу, що сподобалась палітурка. Він все одно вважав мене дурепою.

Друга ж — історично–пригодницький роман. А це означало, що на сторінках цієї книги була змога знайти інформацію про інші королівства. Нехай не досконалу і не зовсім правдиву, але інформацію. Потім можна буде пошукати додатково літературу чи відповіді на питання, які виникнуть, а зараз це чудова можливість не викликати підозр. 

— Це все, реє? Ви можете взяти ще щось, що вам сподобалось, – сказав Клод ввічливо. Грав на невеличку публіку у вигляді двох покупців та продавця. 

— Не впевнена, — мою увагу привернув старенький блокнотик, — це що, вірші? — вчитувалась в рядки і дивувалась. Чому така гарна поезія валяється, наче непотріб?

— Ой, реє, це я забув викинути. Якийсь жебрак приніс і залишив за мідяк, — говорив продавець перелякано. Дивний він.

— Тоді візьму і її. 

Клод кивнув і спокійно заплатив за мої покупки. Він не запитував, чому такий дивний вибір в мене з книгами, і, я сподівалась, що й надалі не спитає.

А на вулиці нас чекала ще одна несподівана зустріч, від якої в мене мороз по шкірі пішов. Точніше, від погляду жінки, що нам зустрілася.

— Клоде, любий, я так рада тебе бачити! Тільки повернулась, прийшла в палац, а тебе немає. Добре, що я знаю де тебе шукати! — жіночка чи, як їх тут прийнято називати, рея поводилась доволі нахабно. Мені важко уявити, щоб хтось дозволив би собі подібне ставлення до володаря Темного лісу. — А це ще хто така? 

Чіпкий, пронизливий, незадоволений і я, б навіть сказала, гидуючий був направлений на мене. Хоча треба визнати, мала вона вигляд королеви. Струнку, витончену фігуру підкреслювала дорога розкішна сукня. Рум'янець на щоках говорив про прекрасне здоров'я дами, її шкіра сяяла, мов шовкова тканина. Великі карі очі здавалися бездонними, зовсім як у Клода. І якби я не знала з книги, зо його мати померла під час пологів, то подумала, що переді мною стояла майбутня свекруха. 

— Мамо, ви як завжди нетерплячі, — Темний ввічливо поцілував жінці руку і усміхнувся, схоже, щирою усмішкою.

А я тільки і могла з жахом кліпати очима. Як це, мама? В книзі ж її не було. Не було! А раптом в цій реальності ще є безліч речей, яких не було в історії або ж були, але… 

Господи, та невже не можна припинити наді мною знущатися?!

— Клоде, поясни мені, чому ти супроводжуєш рею Лайонкорт, якщо в неї є наречений? В тебе справ мало?