4.2

В ательє панувала тиша. Я могла почути, як пролетіла випадкова муха. Всі так і стояли завмерши і мовчали, витріщившись на мене.

— Кхм, — прокашлялась, намагаючись розірвати цю гнітучу, прокляту тишу. 

І мені вдалося, треба сказати. Клод відмер перший. Він швидко опанував себе і ввічливо привітався з братом.

— Лортоне, яка несподіванка! Реє Сандро, ви добре виглядаєте! 

Відмерли й інші, щоправда їхні обличчя досі зберігали трохи ошелешені вирази. А принц, хай би його чорти забрали, одразу ж зиркнув гнівно на мене. Не повірив що це не я підсипала отруту його коханій? Не дивно, звісно, але не приємно.

— Що ти тут робиш? — проігнорувавши Клода, він впився в мене призирливим поглядом.

— Замовляю одяг, — відповіла спокійно, хоча дуже хотілося з'язвити. Що ще можна робити в ательє? Картоплю, трясця, купую! 

— Лортоне, ввічливіше, — в голосі Клода прорізалась сталь. Його очі звузилися і в них палало неприкрите роздратування.

О так, це вже більш схоже на справжнє обличчя Темного. Загроза, хижак. Впевненість в своїх силах і в слабкості супротивника. Гарно, чорт забирай, і хвилююче! 

— Я сама ввічливість, Клоде, — Лортон огризався, але його страх перед братом можна було легко помітити. — Чи як я маю говорити з тією, що намагалась отруїти мою наречену?

— У вас є докази, принце? — я не промовчала. Не змогла. — Тому що ваші солдати приходили до мене і пішли. Якщо ви впевнені, що в отруєнні реї Сандри є моя провина, то накажіть мене кинути у в'язницю. Я ж не тікаю і не ховаюсь.

Не варто було цього казати, ой не варто. Клод блиснув на мене очима, в яких відчувалось незадоволення. Але що маємо то маємо, як кажуть. Слова вилетіли з мого горла і були почуті.

— Лортоне, не треба, — Сандра притиснулась до принца всім тілом і затріпотіла. Господи, яка жахливо приторна сцена! — Я не хочу, щоб через мене хтось страждав. Навіть ,якщо це рея Лайонкорт.

Щуряча твоя морда! Вона ж не сказала ні слова про мою невинність, ні слова про якісь докази чи правосуддя. Тільки кліпала своїми великими оченятами і тремтіла, наче листок дерева під час вітру. Гидота!

— Не має значення, чого ви в такому випадку хочете, реє Сандро, — Клод говорив з холодом в голосі, — є закон. Якщо докази проти реї Мелісандри існують і знайдені, вона повинна бути покарана. Але якщо ні, то всі слова проти неї є наклепом і це не гідна поведінка для принца.

Красунчик! Зараз я навіть розумію, чому Лортон його боїться. Хижий погляд, крига в голосі — поєднання лякаюче, але в цій ситуації мені подобалось. Врешті решт, все це роздратування направлене не на мене, тож, чому б і не захопитись трішки?

— Ти звинувачуєш мене?!

— Я говорю так, як бачу ситуацію. І як бачать її інші, Лортоне. Не забувай, що до тебе ще й вимоги більші, ніж до інших. В тебе є обов'язок, а не лише права.

Я притихла і намагалася вдавати, що мене тут не було. Якого біса автор не показав в книзі це?! Тут схоже протистояння братів таке сильне, куди там стосункам Лортона і Сандри! Цікаво, якби я читала в книзі цю сцену, а не споглядала на власні очі, за кого б тоді вболівала?

— Принце Клоде, — зі сльозами на очах Сандра зверталась до Темного, — невже ви захищаєте цю жінку? Всі знають, що вона дозволяла собі огидні речі.

Клод скривився. Схоже йому, як і мені, слухати солодкі фразочки нареченої Лортона не сподобалось. Надто її голос звучав зломлено, надто гірко, надто награно. Фальшиво, одним словом! Переграла дівчинка, перестаралась.

— Він не принц, люба, — Лортон усміхнувся Сандрі і кинув зверхній погляд на Клода, — його позбавили цього статусу.

Мерзотник! Темний мав рацію, його братик не гідний стати королем. Якщо він дозволяє собі принижувати навіть найближчого родича, то що можна казати про ставлення до звичайних людей? Він мабуть вважав їх брудом під ногами. Хоча, Клод теж не взірець, він теж бовкнув зайвого.

— Я сам відмовився, — Темний єхидно вигнув брову. — Це різні речі, Лортоне.

З боку закону, байдуже взагалі-то, як на мене. Але свою думку я звісно ж залишила при собі. Ще не вистачало вляпатися у відверте протистояння з Клодом. Та й зараз, я справді була на його боці. Лортон викликав в мене лише огиду, як і його солоденька пассія. Вони справді ідеальна пара!

— Панове, — я вирішила врутитись, поки не сталось біди і не було сказано занадто багато зайвого, — якщо ви не збираєтесь мене забирати до в'язниці, то пропоную просто розійтись і дозволити рею Щоргу виконувати свою роботу. Неввічливо з нашого боку відлякувати його клієнтів. Рею, я перепрошую! 

Присіла перед кравцем в реверансі і помітила якийсь дивний вогник в очах Клода. На Лортона і Сандру я навіть не дивилася. 

— Ні–ні, все добре! — чоловік зблід. Мабуть теж вдавав свою відсутність, а зрозумівши, що на нього звернули увагу, злякався.

— Справді, негарно. Рею Щоргу, я пришлю когось за декілька днів забрати моє замовлення. Реє, думаю нам час відкланятись, — Клод підійшов до мене і простягнув ввічливо руку, щоб допомогти спуститись з постаменту. 

Лортон хіба зубами не рипів, коли я подарувала Темному вдячну усмішку. Дарма я переймалася, що він помітить раптову зміну в поведінці. Принц справді ідіот. 

Я кинула на них з Сандрою погляд, сповнений огиди, коли Клод притримував мені двері. Жалюгідна парочка. Даремно тільки слідкувала за їхньою любовною лінією, ще й переживала за них. Тепер я це розуміла.

Опинившись на вулиці, я раптом зрозуміла, що опинилась сам–на–сам з Клодом і він, на відміну від Лортона, дивився на мене з підозрою. Мати рідна, що я наробила?! Як відбрехатись? Як пояснювати поведінку? Мелісандра б такого ніколи не сказала б Лортону, як зробила я. Дурепа!

— Це що було? — Клод говорив тихо, але я розуміла, що за цим вдаваним спокоєм ховалось щось ще. Щось, чого я ще не розуміла, але вже боялась.

— Помста ображеної жінки? — засмілась нервово. Боже, він не повірить в це!