4.1

— Рею Клоде! Яка приємна несподіванка! 

Ще б пак! Впевнена, чоловік шиє одяг для вельмож та королівської родини і ті щедро за це платять. Чому б не радіти появі такого клієнта?

— Що привело вас до мене сьогодні? — власник ательє поглянув на мене. Він взагалі не здавався здивованим і в його очах крилося якесь дивне розуміння. 

— Рея Лайонкорт від учора моя гостя, — Клод говорив з таким сумом, що я ледь не виказала своїх справжніх емоцій. — Але трапилось нещастя і один з моїх слуг зіпсував весь її гардероб. В якості своїх вибачень, я просто повинен замінити його!

Ага, звичайно, все так і було! Я ледь стримувалась, щоб не закотити очі. Хоча, мабуть, Мелісандра саме так і зробила б. Мабуть. Я не була певна, тож просто продовжувала стояти з кам'яним виразом обличчя.

— Яке нещастя! Бідолашна, ви мабуть сильно засмутились, — говорив до мене чоловік, але в його очах я бачила спалахи жадібності. Комерсант! Одразу зрозумів власну вигоду.

— Ваша правда, — кивнула і скривилась незадоволено, — саме так. Мої гарненькі сукні знищені вщент!

Сама не вірила, що колись буду говорити таку нісенітницю. Але, Мелісандра здається була досить примітивною дівчиною, а її гардероб справді великим. Я бачила це! Тож напевно, вона мала б перейматися, якби справді сталася така ситуація. Судячи з схвального кивку Клода, я все робила правильно.

— Ви ж зможете мене виручити, рею Щорге? Я виставив себе просто жахливим господарем!

— О, всяке буває! Але звісно ж я зроблю все, що в моїх силах. То що саме ви б хотіли отримати, реє Лайонкорт?

Оце підстава! Я так розгубилася, що це одразу ж проявилося у виразі мого обличчя. Не очікувала, що мене спитають і тепер не знала, що відповідати. Мелісандра знала модні тенденції їхнього світу? Я повинна вказати щось конкретне?

— Я…, — бурмотіла розгублено, — а що ви можете запропонувати?

Питання з'явилось раптово в голові, але так вчасно! Я навіть полегшено зітхнула, сподіваючись, що цього ніхто не помітив.

— Будь що! Мила рею, я можу створити справжнісіньке диво з тканини! Ви будете сяяти, наче зірочка на небі! — чоловік говорив так натхненно, так усміхався під час промови, що мені навіть ніяково стало.

То він не лише комерсант, а ще й трохи божевільний кравець? Чи дизайнер? Не важливо, головне Щорг здався мені людиною, яка трохи не в собі.

— Прекрасна ідея, рею! Я б хотів, щоб ви пошили найкращу сукню, яка тільки може існувати. Хочу залагодити свою провину перед реєю Лайонкорт.

Дякую Клоде! Він хоч і викликав в мені злість та роздратування, але зараз його слова були дуже доречні.  

— Звичайно–звичайно! Прошу реє, — він вказав рукою на постамент, — я поміряю вас. 

— Дякую, — ще раз пробуркотіла я. 

Стояти поки з тебе знімають заміри, мені здалося ще тим випробуванням. Рей Щорг бігав навколо мене з півгодини з сантиметром. Таке враження, що він виміряв кожну частинку мого тіла, яку тільки можна виміряти. Прикладав до мене клаптики тканини різноманітних кольорів і видів, підбирав мереживо до кольору очей. Господи, та хіба можна стільки уваги приділяти таким простим речам, як одяг?! Дурний світ!

— Я вже знаю, як має виглядати найкраща сукня! О, ви будете неперевершені в ній! — вигукував Щорг час від часу. 

За інші сукні я боялась і згадати випадково. Клод мовчав, спокійно спостерігаючи за цим видовищем, трохи тупцювався на місці, але мовчав. Я бачила в його очах нетерпіння, незадоволення, що процес такий довгий. А ще я бачила очікування чогось. Клод кидав погляди у вікно постійно. 

— А тепер перейдемо до обговорення інших суконь для вашого гардеробу.

Господи, будь ласка, ну чому?! Я злякано дивилася на кравця і мені хотілось ганебно втекти. Як дами цього світу витримують такі тортури, як ці?

— Думаю, вам краще знати, що саме потрібно такій гарній жінці, як рея Лайонкорт, — сказав раптом Клод. — Ми покладаємося на вашу фантазію та вміння, рею Щорге!

Схоже, він теж не хотів знаходитись в ательє ще більше часу. І клянусь, якби він за свою допомогу вимагав би себе поцілувати, я б це зробила. Навіть незважаючи на те, що Темний мене використовував і незважаючи на власні принципи. 

— Тим паче, що схоже у вас ще одні замовники, — сказав він дивним тоном.

Двері відчинились саме в той момент, як я перевела на них свій погляд. На порозі стояли принц Лортон, Сандра і їхня охорона. 

Паскудник Клод не виглядав здивовано. О ні, в його очах блищали азартні вогники і вираз очікування зник. Він знав, що вони тут будуть! Знав! Він обманув мене! Господи, щоб ти скис, Клоде!

Я завмерла посеред постаменту кам'яною статуєю. Лортон і Сандра застигли на порозі. Щорг перелякано переводив погляд з мене на них і аж тремтів. Ще б пак, він чув плітки, мабуть уявляв які можуть бути наслідки такої зустрічі. Єдиний, хто відчував задоволення від всього цього був Клод. Важко не зрозуміти цього, побачивши як смикнулись кутики його губ. Ще б трохи і він би усміхнувся, хижою, зарозумілою та загрозливою посмішкою. Такою, як він усміхався мені, коли прийшов в кімнату в маєтку батька Мелісандри.

— Вітаю, — я зробила над собою величезне зусилля і змусила вираз мого обличчя знову стати ввічливо–байдужим. Навіть присіла в реверансі. — Ваша високосте, реє Сандро! Чула про вашу недугу. Співчуваю! Сподіваюсь, ви вже в цілковитому порядку. 

На мене шоковано дивились декілька пар очей. Навіть Клод кліпав ошелешено від здивування. Чекав від мене нестримної люті та безглуздої істерики? Можливо Мелісандра саме так і вчинила б, а мені хотілося запобігти скандалові і просто піти. Так, така поведінка вибивається з характеру моєї попередниці, але це краще, ніж ще більше привертати до себе увагу. Хотілося сподіватись, що це не нашкодить мені ще сильніше.