3.6

В мене подих перехопило від його голосу, в грудях солодко занило, а в животі затріпотіли справжнісінькі метелики. 

Клод спокушав. Цілеспрямовано, впевнено, грався зі мною, як кіт з мишею, якій нікуди дітися. Не словами спокушав, зовсім ні — тоном, тембром. Чоловік напевне знав свій сильний бік, точно розумів, що і, головне, як потрібно казати. 

Теж мені гравець!

Мелісандра навряд розгадала б манеру поведінки Клода, якби взагалі опинилась на моєму місці, а я здається змогла. Принаймні, мені так здавалось, треба було ще перевірити. 

— У вас постіль краща? М'якша чи, можливо, зручніша? 

Гратися з Темним ще той ризик. Він наче бомба сповільненої дії — ніколи не знаєш коли вибухне. Та й вмінь мені бракувало, досвіду в таких хитрощах. Я намагалася триматись впевнено, дивитися на Клода, ніби й справді не розуміла до чого він хилить. Не в очі, трохи нижче, бо боялась, що не витримаю тиску. 

А він свердлив мене пронизливим поглядом, намагався піймати в свої сітки, дивувався щиро подібній відповіді. 

Клод — хижий звір. Йому не можна показувати свою слабкість, не можна прогинатись, бо тоді спасіння не буде. Чоловік запустить свої хижі пазурі в самісіньке серце і зможе зробити зі мною, що завгодно. 

Я відчувала це. Всім єством відчувала і намагалась триматися.

— То чому б тобі не перевірити? — продовжує тиснути, гратися. Говорить низьким тембром, від того трохи хриплим.

 — Я готова повірити вашим словам. Не думаю, що в цьому є потреба, — короткий погляд в очі і я відвернулась, ніби щиро видивляючись когось. — Вже їсти дуже хочеться. Ваші слуги щось не поспішають нас годувати.

— Гм.

Клод незадоволений, але не схоже, щоб сильно розчарований був. Схоже, очікував подібної реакції, а може збирався підкоригувати свої плани. Про які, до речі, мені ще потрібно було дізнатися і заодно попросити дозволу, як вихованій гості, на відвідування бібліотеки.

— Рею Клоде, мені б хотілося дізнатися про мою роль у вашій виставі. Яка саме допомога вам потрібна?

Я взяла виделку, що лежала переді мною на столі. Звичка з минулого життя — щось покрутити в руках під час розмови. Мені здавалось, що це надає впевненості. Зосереджуючись на не важливому предметі, не так сильно нервувала.

— Одразу до справи? — чоловік скептично засміявся, ніби я щось не те сказала. — Цікава ти жінка, Мелі. Я ж можу тебе так називати?

— Якщо скажу "ні", ви не будете так робити?

— Буду.

— Тоді не бачу сенсу відповідати на питання. То що, в чому суть?

— Суть, моя люба, в тому, що Лортон ідіот, який нічого не вміє. Його розбестили увагою, ніжностями та виконанням будь–яких примх. Такий правитель слабкий.

Клод не відповідав прямо і це, треба зазначити, мене не здивувало. Я кидала на нього короткі погляди, щоб розуміти поведінку та настрій, але чоловік добре тримав себе в руках. Тіло було розслаблене, поза вільна, не скута. Він сперся ліктем на стіл і підпер рукою голову, роздивляючись в свою чергу мене. Гадаю, теж намагався розбіратись в моїх настроях. До того ж, чогось чекав. Невже моїх криків, спроб захистити принца? Цього точно не буде!

— Можливо, ваша правда. Та король, хвала Всевишнім, при гарному здоров'ї, і час, коли Лортону доведеться сісти на престол ще довго не настане. 

Я молилась, щоб сказане мною було правдою. Бо клянусь, взагалі не пам'ятала долю їхнього короля! Він хоч існував? Про Лортона читала, про Клода теж, що вони рідні брати по батькові знала. Але більше нічого не згадувалось.

— Лортон взагалі на престол не сяде, — в голосі Темного чулась загроза. — А король скоро не зможе правити, я тобі поклястися в цьому готовий.

Він що, і батька отруїв?!

— Не варто, — скинула підборіддя та нервово усміхнулась. — Не готова ще й в цьому бути підозрюваною.

— Ну що ти! Я б не посмів.

Вираз Клодових очей говорив інше. Втім, моя задача лише вижити, а не розбиратись в стосунках королівської родини. 

— Рею Клоде, а чи могла б я скористатись вашою бібліотекою, якщо вона є? — змінити тему було, як на мене, дуже хорошою ідеєю. 

— Могла б, — кивнув він, розтягуючи губи в усмішці. — Але не сьогодні. Нам з тобою потрібно відвідати одну людину.

— Кого ж? 

Мені шосте чуття кричало, що це підстава. Клод замислив щось дуже погане, щось таке, що закінчиться для мене проблемами. Власне, я не помилилась.

— Лортона, звичайно ж! Хіба він не повинен особисто перепросити в тебе за витівку з солдатами?

Та щоб ти скис, Клоде!