3.4

Я дивилась на чоловіка і розуміла, що не можу і слова сказати. Ніби хтось горло здавлював щоразу, як хотіла розповісти про сон. Та й шосте чуття кричало щосили: не смій, не можна, не зараз і не йому! Від цього внутрішнього крику дзвеніло в вухах, і складалося враження, що я під колоколом стою, слухаю гучні бом–бом–бом! 

— Ви мене вбили, — вимучила з себе, аби хоч щось сказати, не мовчати. — Билися з кимось і зачепили мечем.

Майже правду сказала, навіть подробиці, такі бажані Клоду, додала, просто переповівши фінал Мелісандри. Той, перший, із книги. Бідолашна дівчина навіть не зрозуміла, мабуть, як померла. Бігла мимо і загинула, потрапивши під гарячу руку Темного. 

А от що означав цей сон, який навів на мене такий жах, я не розуміла. В історії подібної події взагалі не згадувалось. Та книга, яку я фізично відчувала на дотик і досі, викликала дивну тривогу, передчуття та шалену цікавість. Що це за чудасія?

— Я? Як цікаво, — Клод виглядав здивовано, стурбовано і навіть очі опустив, ніби ховав погляд від мене. Що мене тільки ще більше налякало.

— Це ж лише сон, чи не так? Дурний сон, через хвилювання напередодні.

— Еге–ж, просто сон, — тон чоловіка зовсім не відповідав словам. Він ніби і погодився, але в той же момент сумнівів в голосі було забагато. — Що ж, збирайся до сніданку, поговоримо за їдою. 

Він щось зрозумів або ж запідозрив, я відчувала це всіма фібрами свого єства. Та й достатньо було поглянути на Клода і все ставало зрозуміло. Нервова міміка, задумливий та похмурий погляд в пустоту або ж собі під ноги, надто різкі рухи. Він не метушився, не заламував руки і не стискав кулаки, але широкий, швидкий крок, коли чоловік йшов з кімнати і надмірно напружена рівна спина говорили саме про знервованість. 

Невже цей сон не звичайний кошмар? Чому Клод чекав доки я прокинусь в кімнаті, а не наказав служниці привести мене в їдальню? Знову одні питання, і де шукати відповіді не зрозуміло. Може варто взагалі розповісти йому всю правду та й по всьому? 

О так, Кіро, давай, а потім прокинешся десь в божевільні, в кращому випадку! Ти вже сходила до нього, сподіваючись на милість, тепер маєш. Вручи ще подаруночок, у вигляді інформації і подивишся в якій ще більшій халепі опинишся! Клод швидко вигадає, як тебе використати, вже немало накрутив. Цікаво, Сандра там як поживає? 

— Тікай, дурепо, звідси, — бабця—привид з'явилась неочікувано, я ледь не померла від переляку. Закричала, мов навіжена, скочила з ліжка і вхопивши подушку, зібралася оборонятися. Наче це б мене врятувало! 

— Вас не вчили, що не можна лякати людей, бо вони померти можуть?

— Ти помреш, якщо лишишся тут!

Бабця–привид щось знала? Я дивилась на прозору фігуру старої, намагалась розгледіти в обличчі якісь підказки, але там не було нічого. Повністю беземоційний вираз, пусті очі, які і повинні бути в привида, та байдужість. Її зовнішній вигляд не відповідав спробам мене позбутися.

— Можливо, якщо ви розповісте те, що знаєте, я зможу врятувати своє життя?

Спробувати вивести бабцю на відвертість було варто. Раптом вона справді щось знала і могла допомогти мені. 

Повернувши подушку на місце, я заправляла постіль, аби зайняти себе чимось, в очікуванні відповіді, не забуваючи зиркати на бабцю–привида. Чого ж вона мовчить?

— Темний тебе використовує, дурепо!

— Це я й так знаю, — засмучено зітхнула, опустивши голову. Поки що нічого нового стара не сказала. 

— Тоді чого й досі тут?

— Бо якщо не буду допомагати Клодові, мене все одно чекатиме смерть. 

Випрямилась, гордо росправивши плечі і повернулась обличчям до привида. Чи було мені страшно? Ні, її я не боялась. Мене лякало майбуття, те, що історія ще не змінилась і те, що я не була певна, що знаю події книги. Тепер я не була певна.

— Хочеш жити — понеси від Темного, — сказала бабця і зникла, залишивши мене стояти з перекошеним обличчям від шоку.

Це що за така порада? Йди ти, Кіро–Мелісандро, до Клода, бери за руку, тягни в ліжко і не випускай його звідти аж поки не завагітнієш? Та якого біса?! Або стара несповна розуму, або їй сам Клод велів таке сказати. Бо інакше не розумію, яким чином мене може врятувати ніч з Темним, ще й вагітність від нього. Типу, дитину він пошкодує, а разом з нею і мене? Нісенітниця якась!

— Все, досить, — потрясла головою з боку в бік. Декілька волосин через це потрапило мені в рота. — Краще подумати, що вдягнути. Чи так в імпровізованій нічній сорочці з простирадла і припертись в їдальню?