3.1

В мене був чудовий план, як мені здавалося, та Клод виявився справжнім мерзотником і зруйнував усе вщент. В книзі він здавався мені такою собі жертвою обставин, замкнутим і недолюбленим старшим сином, невільним вигнанцем. Його образ таємничого чарівника, якого не розуміє весь світ чудово простежувався всю історію.

Але правда виявилася зовсім іншою! Ця паскуда гралася чужими життями та людьми мов ляльками, плів сітки наче той павук, який завівся в куточку квартири — вбити шкода, бо малесенький та невинний. А потім виявляється, що той павук найотруйніший в світі і він тебе вбиває, бо ти дурепа недогледіла! Так і з Клодом: він — отруйний павук, а я — дурепа, яка сама до нього приперлася. 

— Рею Клоде, але ж принц Лортон віддав наказ…

— Якщо ви передасте принцу мої слова, думаю він змінить свою думку. Невже бідолашна рея мусить ще більше страждати, ніж зараз?

Мерзотник! Господи, та я ледь стримувалась аби не вчепитися йому в пику, щоб тільки замовк! Тепер все королівство буде пліткувати та обсмоктувати тяжку долю реї Лайонкорт. Де там гідно вийти з гри — я буду у всіх на язику!

— Погляньте на неї, солдате! Рея вся тремтить, в неї по щокам течуть гіркі сльози від тяжкого розриву, а ви тільки погіршуєте все. 

— Але ж!

— Рея нікуди не дінеться, я прослідкую, — тон Клода став більш грубим та різким, — чи ви, солдате, вважаєте, що я захищав би злочинницю?

— Що ви, ні! Звісно ж ні! 

— Тоді чому ви й досі тут, а не поспішаєте доповісти принцові, що рея Лайонкорт не причетна до отруєння реї Сандри і не починаєте шукати того, хто це справді зробив?

Господи, той хто бідолаху отруїв знаходиться, панове, перед вашими очима і забиває баки гарними словами! Дурні! 

Кинувши короткий погляд на присутніх, я зрозуміла, що маю взяти участь у цій виставі. Клоду терпець уривається, а якщо увірветься остаточно, хтозна чим це закінчиться.

— Якщо треба, я готова, — хлюпнула носом, — все одно мене більше нічого не тримає на цьому світі. Принцу Лортону буде легше жити, якщо він…якщо він…

Згадала, як грала у школьній самодіяльності і закривши очі руками імітувала плач. Схлипувати та голосити не було так вже й важко, важче було викликати справжні сльози. Та чи сама Мелісандра була гарною актрисою, чи то нарешті психіка не витримала — сльози потекли рікою. Та мені мали б Оскара за таке дати!

— Реє, у вас попереду все життя, — Клод одразу ж опинився поруч і співчутливо поклав руку мені на плече. — Ви ж вже були погодились з цим.

— Це було до того, як, — ще один схлип, для повноти картини, — як Лортон вирішив, навіть доказів не маючи, що я вбивця! Не просто розбещене дівчисько, якою мене всі вважають, а справжня холоднокровна вбивця! 

— Ви задоволені собою, солдате? 

Клод став між мною та вартовими, ніби готовий захищати до останнього подиху від несправедливості. Такий собі герой на біломі коні, готовий виручити даму з будь–якої біди. Та тільки я вже знала який він насправді! Але варто визнати, грав він набагато краще мене.

— Ми повідомимо принцові, що рея Лайонкорт не могла отруїти рею Сандру. Вибачте за завданий клопіт! І реє, — раптом заговорив до мене солдат м'яко та співчутливо, — рей Клод каже правду, у вас попереду все життя. Впевнений, ви ще знайдете чоловіка, якого покохаєте.

Сказав і пішов, а за ним пішли й інші. Я навіть плакати припинила, настільки він мене здивував. 

— Отакої, — Темний, схоже, теж подібного не очікував, — схоже ви, Мелісандро, запали декому в душу.

Щойно солдати пішли, в кімнату увірвалась Лорі, та побачивши поряд зі мною Клода, пискнула, вклонилася і прикривши двері залишила нас наодинці. 

— Ви нестерпні, рею! В мене тепер синець залишиться, — потираюче місце за яке він мене ущипнув, шипіла на чоловіка я. 

— Ти сама сказала, що не вмієш плакати, — знизав той плечима, зовсім не відчуваючи за собою якогось хоча б мізерного сорому. — Та, як виявилося, збрехали. Ваша гра була просто неперевершена! 

— То від сорому! 

— Як скажете, — гмикнув Клод, знову розтягнувши губи в глузливій посмішці. — Збирайте речі, реє.

Збирати речі? Я дивилась на нього з жахом, навіть не усвідомлюючи, що він ще від мене хоче. 

— Навіщо?

— Я ж врятував вас від самогубства і не можу допустити, щоб ви знову щось утнули. Поживете поки що в моєму замкові на правах гості. До того ж, люди охоче приймуть нашу історію кохання, якщо ми проведемо разом якийсь час.

Козел! Та вибору в мене не було. Якщо не піду на умови цього негідника одразу опинюсь за ґратами, жодного сумніву. До того ж, Клод чаклун і в нього напевно мають бути книги з магії. Можливо, я змогла б знайти в них спосіб повернутися додому, або, хоча б, втекти в іншу країну. Щось підказувало, що за найменшої нагоди мерзотник позбудеться мене, наче огидної комахи. Не знаю навіщо, та зараз я була йому потрібна, та так буде не завжди. 

— Навіщо збиратись? Хіба ви, як мій майбутній чоловік, не можете забезпечити мене всім необхідним? 

Дурна була ідея, спробувати зачепити негідника. Клод тільки ширше усміхнувся, наче мисливець, що почув здобич і притягнув мене до себе. Обійми були міцними і більше схожими на капкан, з якого вже не вирватись.

— Ну що ви, моя люба майбутня королево, — майже шепотів чоловік, схиливши голову до мого вуха, — я можу все!