Розділ 3. В пастці Темного

Слова Клода мене не просто здивували, вони змусили мене аж рота відкрити і втупитись в нього широко розплющеними очима. Мабуть, я зараз була схожа на рибу, яка беньки вилупила! Невже він справді збирався захопити трон? Ще й мене використати для своєї мети? 

Мені відібрало мову. Це ж треба, як повернувся сюжет! Такого в книзі не було, навіть найменшого натяку на заколот не згадувалось. Я протерла очі кулаками, сподіваючись, що це мариво і воно зараз щезне, але, на жаль, Клод яе стояв посеред кімнати, так і продовжував стояти. Чекав моєї відповіді.

— Це такий невдалий жарт? — надії було мало, та можливо, чоловік лише намагався вивести Мелісандру на чисту воду таким екстравагантним способом.

— Ні, — Клод присів на краєчок ліжка, — невже не чуєш?

— Що я маю чути?

Запитала і одразу ж зрозуміла — знадвору чувся чийсь крик, стукіт копит і гомін. 

— Солдати прибули. В тебе залишилось не так багато часу, щоб погодитись.

— Ви хоч розумієте, чого просите? Якщо я погоджусь, нас обох вб'ють за зраду! 

— Не хвилюйся, я в змозі тебе захисти, — відмахнувся від моїх слів Клод. 

О так, звичайно! На відміну від чоловіка я знала сюжет і Мелісандра постраждала саме від його руки. Захисник знайшовся!

— Це не те рішення, яке приймають за хвилину!

— У в'язниці потім згадаєш ці слова.

Мерзотник! Він навмисне поставив мене перед вибором в такий тяжкий момент. Солдати, які прибули заарештувати Мелісандру за злочин, якого вона не вчиняла, ось–ось повинні увірватись в кімнату. Клод ідеально все прорахував, сволота! В мене дійсно не залишилось варіантів, крім як погодитися на його пропозицію. Ніхто не буде панькатись з тією, що неодноразово публічно принижувала пасію принца і жадала стати новою королевою. Ба більше, впевнена, що розслідування взагалі не буде — кинуть за ґрати і на тому все! І це в кращому випадку, бо можуть же й стратити.

— Солдати вже підіймаються, — сповістив мене Клод і підвівся. — Твоя відповідь?

— Добре! Я згодна…

— Яка розумничка!

Чоловік махнув рукою, по кімнаті пробіг легенький вітерець і на столику з'явилися два горнятки з ароматним, гарячим чаєм та чайником, таця з різноманітними тістечками і ваза з фруктами. Після чого, він швидко підійшов до мене, вхопив за лікоть, смикнув так сильно, що я підлетіла в повітря. Мені довелося прикуситт губу, щоб не закричати від переляку! 

— Сідай і плач, — скомандував Клод, наче це так легко було зробити.

— Я не вмію плакати на замовлення!

— Тоді вибач!

Не встигла запитати, що він має на увазі, як чоловік ущипнув мене за плече. Це було так боляче, що сльози мимоволі самі бризнули з очей! Мерзотник! 

— Сподіваюсь, ти вмієш грати.

Клод посадив мене в крісло, а сам присів навпочіпки поруч, взявши мене за руку та ніжно погладжував її. Навіть почав бурмотіти щось співчутливе та заспокійливе, вмить заховавши своє справжнє обличчя за маскою жалю. І коли солдати увірвалися в кімнату, вони побачили ідеалістичну картину: брат принца Лортона втішає бідолашну колишню наречену цього самого принца. Краса ж!

— Рею Клоде? Що ви тут робите?

Солдати точно здивувалися, застигли статуями і кліпали своїми тупими оченятами. На їх обличчях читалося, що розуму там небагато і навряд вони стали б мене слухати. 

— Намагаюсь переконати рею Лайонкорт жити далі, — Клод говорив спокійно, не відриваючи від мене співчутливого погляду. Який же він все таки козел! — А що ви тут робите?

— Нам наказано негайно арештувати рею Лайонкорт за замах на рею Сандру! 

— Замах? Невже на майбутню принцесу хтось посмів напасти?

— Рею Клоде, при всій повазі, та саме Мелісандра Лайонкорт отруїла бідолашну і лише диво врятувало рею Сандру! Відійдіть, будь ласка, ми заберемо цю злочинницю!

Я так вчасно схлипнула, що це додало родзинки в нашу виставу. Наче й справді мучаюсь та оплакую своє втрачене кохання. В очах Клода, який на мене зиркнув, побачила іскри задоволення — подобається, падлюці, грати на публіку!

— Я нічого не робила, — пробурмотіла крізь сльози, — але якщо треба, то звісно забирайте.

— Реє, прошу, ми ж з вами щойно про це говорили. Життя продовжується! А ви, — різко повернувся Темний до солдат, вп'явшись в них сердитим поглядом, — у вас докази є? 

— Принц Лортон наказав, — вже не так впевнено говорили вони, — ми лише виконуємо наказ. Та й мотив був лише в реї Лайонкорт.

— Мабуть тому рея прийшла в Темний ліс, аби покінчити з життям в пащі якогось вурдалаки? Якби я вчасно її не знайшов, ніхто б навіть тіла не знайшов!

Ну супер! Тепер я неврівноважена дурепа, з манією величі і схильністю до самогубства. Просто чарівно! Ну Клоде, ти ще пошкодуєш про це, клянусь!