2.3

— Що? — пискнула я, натягнувши на себе ковдру, наче була гола. 

Це ще що за новини? Яке–таке втішання він мав на увазі? Невже те, про яке я подумала? Та хай йому грець! Спати не з законним чоловіком я не збиралась! Може Клод і красень, мільярдер та нереальної сили чаклун, та в цьому світі, підозрюю, жінка має бути незайманою до весілля. 

А чоловік наближався до ліжка мов лев, який почув здобич. Грації йому звісно не займати, харизми теж, та його очі… Мати рідно, там плескалось стільки хтивості, бажання та ще чогось, що я не могла збагнути, що я готова була верещати і тікати якомога далі!

— Не варто вдавати цнотливу та невинну вівцю, мила Мелісандро, — низький тембр став схожий на муркотіння задоводеного кота. — Чи ти бажаєш погратися?

— Я бажаю, щоб ви негайно пішли геть!

— Та невже? Хіба не ти запропонувала одружитись зовсім незнайомому чоловікові? 

Справедливе зауваження. Та тільки я не думала, що Клоду заманеться…кхм…закортить відплатити таким незвичним способом. І чому я вважала, що він бідолашна жертва інтриг? Та чоловік ще той звір! 

Він вхопився за ковдру і потягнув на себе, шалено та зверхньо усміхаючись. Невже справді збирався мене…того?!

— Рею Клоде, припиніть! — я ж зі свого боку тримала єдину перешкоду, на мою думку, яка не дозволяла чоловікові вчинити неподобство. Хоча, варто зазначити, що жодна ковдра мене не врятувала б, якби він вирішив насильно мене взяти. — Ви поводите себе наче розбійник якийсь!

— А хіба ви не чули, реє, що про мене говорять? Розбійник звучить навіть мило!

Ні, не чула! Автор про це не писав, щоб йому булька з носа выскочила! Не він же ж тепер сидить вхопившись у ковдру двома руками і намагається відстояти свою незайманість. До речі, цікаво, а Мелісандра з Лортоном не встигли гризнути забороненого плоду? Ото буде мені подаруночок, якщо встигли!

— А хіба ви не чули, що жінка може лягти в ліжко лише з законним чоловіком?

Клод зареготав. Клянусь, він сміявся шалено, але видно було, що щиро. Невже його так розвеселили мої слова? Чи я помилилась і в цьому вигаданому світі ніхто не звертав уваги на цнотливість нареченої? Знати б відповідь, тоді не відчувала б себе останньою дурепою!

— Що смішного? — не витримала я. Надула губи та нахмурила брови. Сволота яка, ти подивись! Регоче наді мною!

— Ви або занадто гарно придурюєтесь, або занадто наївні, реє! Жінки в моєму ліжкові бували дуже часто, але поки що я вільний мов вітер в полі!

Теж мені ловелас знайшовся! Втім, потішило те, що чоловік відпустив ковдру, відійшов і впав у крісло, розкуто закинувши ноги на журнальний столик. Нахаба! Невіглас! Схоже манери його дратують не менше, ніж непрохані гості.

— Якщо ми вже розібрались, — спробувала я ввічливо прогнати Темного, — то до побачення, рею Клоде! Впевнена, у вас дуже багато обов'язків, час на вагу золота і все таке інше.

— Намагаєтесь мене здихатись, реє Мелісандро? — чоловік глузливо підняв одну брову. Я бачила, як актори так у фільмах роблять, дуже видовищно! 

— Так, ви правильно зрозуміли. Вже пізня година і я збираюсь спати.

— А замість легкого романчика вирішила почитати про закони? 

От же ж халепа! Погляд мимоволі впав на книгу, яка продовжувала лежати на подушці, виблискуючи назвою в променях свічок. Та що ж так не щастить? 

— Що хочу, те й читаю. Вам яке діло?

— Мені? Ніякого, звісно, — посмішка Клода стала ще зловіснішою та глузливішою. — А вам раджу почитати, що роблять з тим, хто підсипає отруту пасії кронпринца. Дуже цікавий розділ! 

Що? Що він верзе? Я нічого нікому не підсипала і наказів подібних не давала. Лорі не могла, адже я здається, переконала її, що Лортон мені не потрібен. То як же так? 

— Бачу ви здивовані, Мелісандро, — Клод задоволено спостерігав за мною, насолоджуючись реакцією. — Невже не чули ще? Реї Сандрі сьогодні по обіді підсипали в їжу невідому речовину. Бідолашна ледь з балкону не випала, коли зомліла. 

— До чого тут я? Шукайте того, кому це вигідно.

— То давайте подумаємо, кому ж могло бути вигідно позбутися нареченої принца? Можливо, тому, хто волів би зайняти її місце?

Та щоб вас всіх перекосило! Клята книга, клятий сюжет! Щоб ти авторе до кінця життя мучився і слова з себе видавити не міг! Клод мав рацію — найвигідніше це було б Мелісандрі. Але ж ніхто не знає, що замість неї тепер я і мені той принц як корові сідало! 

Що ж тепер робити?