2.1

Я так верещала, що впевнена не треба було і магії, щоб мене почули в замкові. Навіть цей каркорт смикнувся в бік і спробував затулити вуха крилами. Чи що він там затуляв? У птахів є вуха? Ніколи не цікавилась, та головне, що наступати він припинив.

А потім повітря згустилося, небо змінило свій колір з блакитного на фіолетовий, а замість легенького вітерця здійнявся справжнісінький ураган.

— Господар–кар! — закричав збуджено Каркоріо.

— Господар–кар! — вторили йому ще з десяток голосів. То подібна пташечка тут не одна?

Я заплющила очі, прикрила обличчя рукою, адже ураган здійняв в повітря море пилу. Доводилося затримувати дихання, щоб не задихнутися. Оце так зустрічають гостей! І що, що я непрохана? Все одно ж гостя!

— Каркоріо, ти знов за своє? Ми ж вже говорили на тему твоєї поведінки.

Чоловічий голос звучав лунко, гучно і водночас спокійно. Низький тембр з оксамитовими нотами пестили слух. Він міг би зачарувати, здається, кого завгодно! 

Ураган закінчився так само раптово, як і почався. Почувся легенький шелест листя на деревах, а десятки голосів воронів, чи що вони таке, стихли. Я нарешті дозволила собі розплющити очі. 

Переді мною стояв нереальний красень. Клянусь, я ще в житті таких не бачила, тільки на картинках! Погляд його темно–карих очей зосередився на мені, чіпкий та пронизливий він наче в душу заглядав. Волосся хоч і було коротким, та впевнена, якщо простягнути руку і торкнутися — воно на дотик виявиться м’яким та шовковистим. А яка фігура! Мати рідна, він що облаштував десь тренажерний зал і качає м’язи, щоб дивувати жінок та викликати в них захоплення? 

Цікаво, звідки він примчав? Навряд чоловік без сорочки гуляє постійно.

— Ви загубились, реє? — запитав Клод, злегка схиливши набік голову. Вочевидь, Темний не вважав, що при здоровому глузді хтось припхається до нього у ліс.

— Ні, рею Клоде! Я прийшла до вас! — широко усміхнувшись, я кокетливо закліпала віями. Сподіваюсь, що це виглядало кокетливо, а не було схоже на нервовий тік.

— До мене? І що ж привело вас? 

— В мене є пропозиція! Давайте одружимось!

Треба було спершу подумати або хоча б представитись. Хто при розумі погодився б на подібну дурість? Я б точно тікала світ за очі, якби незнайомець, який на додачу вторгнувся на мою територію, запропонував шлюб. Отак, ні сіло ні впало! Мабуть, рей Клод вирішив, що я якась прибацана, хоча це не було вже такою й неправдою. Геть здуріла, Кіро!

— Перепрошую, що ви сказали? — в очах чоловіка відверто читалось нерозуміння, подив і величезний сумнів. І може треба було відступити, сказати, що я пожартувала, та тільки куди тепер тікати? Та й запропонувати більше я нічого не могла.

— Я пропоную одружитися! 

Настала тиша. Навіть вітер зник, листя припинило шелестіти, а Каркоріо взагалі знепритомнів. Який вразливий птах! 

— Якщо ви реє, закохались в мене…

— Зовсім ні! Я взагалі вас вперше побачила. 

Цікаво, а тупість Мелісандри могла передатись мені разом з тілом? Бо я верзла якусь нісенітницю і не могла зупинитись. Додуматись тільки бовкнути подібне! Та ще й кому? Володарю Темного лісу, головному злодію книги, правителю демонів, привидів та іншої нечисті! Дурепа!

Клод втомлено зітхнув, підійшов до мене так близько, що я змогла відчути аромат його парфумів і тихо сказав:

— Реє, ви не сповна розуму? Вас зачарували? Чи може вам обіцяли за подібний вибрик гроші?

— Зовсім ні. Я хочу з вами одружитися!

“Звичайно хочу, від цього залежатиме моє життя!” — думалось мені, але вголос я цього звісно не сказала. Хоча, грішна думка, щоб розповісти свою історію все ж проскочила, та швидко була задвинута подалі. Хто може знати, як відреагує Клод на подібне зізнання.

— Повертайтесь додому, реє, — сказав він і не давши мені навіть рота відкрити, щоб відповісти, клацнув пальцями. До тями я приходила вже в своїй кімнаті маєтку Лайонкортів.