Частина 9

Сльози, немов діаманти. Прекрасні й гіркі водночас. Чому люди тонуть в своїх примарних думках? Недосяжні. Едвард не розумів свого брата. Кохання для Вільяма, то смертельна отрута. Єдиний спосіб, щоб намертво знищити своє серце. Кронпринц ненавидів свою дружину. Навіть не намагався зрозуміти її. Ельза була єдиною, хто змушував його  душу розквітати. Син короля Франциска одружився на Вірджинії, бо дав клятву. Святу й непорушну. Він зруйнував своє життя. Вбив свої мрії.

Кронпринц навіть не гляне на онуку Стенлі Брайтфорда. Ніколи не назве коханою. Не впаде так низько.  Вірджинія цвях, який  глибоко засів в його тілі. Глибока психологічна травма. Рана, яка ніяк не може загоїтися. Юнак сідає біля ліжка принцеси Аврори. Якась туга країть серце. Його Високість ще й досі думає про доньку леді Роял. 

Ота Ельза назавжди поселилася в його голові. Забрала душу. Заполонила розум. Вкрала  здатність дихати. Александріна чудово розуміла, що шлюб з Вірджинією, то лише прикриття. Насправді Його Високість палко  кохав іншу.  Просто вдавав себе щасливим. Чи не так? 

— Едварде, не бреши мені. – принцеса бере юнака за руку.

Донька короля Франції  давно потонула в очах Вільяма. Шалено покохала того, хто змушував русяву щодня помирати, а потім приміряти на себе роль фенікса.  Дівчина втомилася робити вибір. Це давалося їй непросто. Батько навіть мертвою  заміж віддасть . Який сенс тоді опиратися? Донька в труні, а принц Вільям на престолі. Чого ще бажати? Аврора попросила Шарліз допомогти їй піднятися. Хотіла трохи пройтися. 

— Принцесо, я буду в саду. — леді Ерон кланяється.

Жінка виходить з кімнати. В коридорах вона зустрічає королівського секретаря та його дружину.
Шарліз прямує до невеличкої альтанки. Клариса наливає чай з жасмином, поки Роберт переглядає якісь важливі папери, бо погодився допомогти королю Франциску. 

 В цьому палаці вже звикли до страждань. Кохання й смерть ходять поряд. Вони мов ті сетри, які одна без одної вже не уявляють свого життя.

Едвард не звик  нікого втрачати, бо це нестерпно й боляче. Однак після дощу неодмінно буває райдуга. Він з самого дитинства ріс в любові й достатку. Ніколи не потерпав від побоїв батька - тирана. Це Аврора з п'яти років  ховала своє обличчя під вуаль, щоб хтось  раптом не побачив її сльози й розпач. 

— Я не можу забути Ельзу. — кронпринц не збирався про це комусь розповідати. 

Навіть подрузі дитинства. Він давно поховав в своєму серці цю дружбу. Забув про обіцянку одружитися з Авророю, бо для Його Високості то була просто гра на відміну від короля Шарля. Принцеса свято вірила в те, що кронпринц назве її своєю дружиною. Дива не сталося. Натомість з'явилася глибока депресія. Два роки дівчина мовчки страждала, аж поки не зустріла Вільяма. Те кохання стало її смертельним вироком. Едвард навіть не здогадувався про те, що принцеса вже давно згоріла в цьому полум'ї. Розстріляла себе сотню разів. Віддала свою душу в руки Диявола. 

Його Високість вважав свої душевні  переживання вижче, ніж муки совісті. Юнак не любив Вірджинію за її прямолінійність. Не міг терпіти тих, хто сподівався за допомогою однієї золотої монети кожного зробити щасливим. Так не буває. Все одно комусь дістанеться більше, а комусь менше. Гендерна рівність давно в минулому. Тепер за своє треба боротися до останнього. Потопити в болоті ворогів й друзів. Не боятися власних думок, бо вони мінливі, як людські серця. Зараз кохають, а потім забувають про свої почуття. 

— Ти нічим не відрізняєшся від Вільяма. — Аврора підходить до вікна. 

Вона зайва в цьому замку. Дівчина планувала незабаром поїхати до Амстердаму. В Марсель вона не повернеться навіть, якщо небо на голову впаде. Тато не дасть спокійно жити. Заб'є до смерті камінням, щоб помістити  труп власної дочки на міській площі. Перетворить останній подих Її Високості  на справжню виставу, бо знаті подавай хліба й видовищ. Король Франції змусить кожного вклонитися мертвій принцесі.  Так сказати віддати останню шану. Батьки бувають різні. Добрі й злі. Шкода, що їх не обирають. Шарль не помилує нікого. Навіть власну дитину. 

Закопає, як ту  собаку. Зариє в якомусь лісі, бо Аврора не заслужила бути похована поряд з іншими аристократами.  Справжнє місце  цієї нещасної панянки поряд з всяким непотребом. Сміттям, яке вже ніколи не перетвориться на морську піну.

— Не говори зі мною в такому тоні. — Едвард ніколи не підвищував на принцесу голос. 

Все буває вперше. Колись це мало статися. Не завжди кронпринц буде благородним й чесним. 
Це перед народом можна фальшиво посміхатися. Говорити про якісь зміни. В реальному житті  це не працює. Такі схеми зовсім не мають ніякого успіху. Його Високість не усвідомлював, що своїми діями робить боляче дівчині. Юнак звик керуватися законам серця. Був імпульсивною особистістю.
Вигадав собі модель ідеальних стосунків між чоловіком й жінкою. Гадав, що Ельза відмовиться від власної мрії заради цього кохання. Однак вона обрала інший шлях.

— Я не хочу тебе бачити. — принцеса благає Едварда піти.

Юнак цілує її руку. Навіть зараз грає роль милого лицаря. Це королівські стіни так на нього впливають? Її Високість падає на землю. Вона відчуває себе  дрібним піском в величезній пустелі.
На зміну кронпринцу в кімнату вривається батько. Королева Агнес стоїть біля дверей. Вона дуже налякана.  Шарль підходить до своєї дочки. Він швидко змушує Аврору піднятися.
Дівчина не в силах змінити свою долю. Якщо вже помирати, то від рук правителя Франції, а не від образливих слів принца Вільяма.

— Я повертаюся додому. Ти залишаєшся тут. — король Шарль тягне її до шафи.

Принцеса  розуміла, що не врятується. Батько її знову добряче відлупцює. Дівчина просто  змирилася зі своїм непростим становищем. Матері принцеси  вже дісталося. Ледве по світу ходить. Королева Агнес не стала нікого кликати на допомогу, бо то особисте. Придворним про це не обов'язково знати. Король Шарль бере до рук вербову гілку. Русява стоїть посеред кімнати. Вона усвідомила, що Його Величність так просто не зупиниться. Це неможливо. Чоловік, як вперіщить тією різкою, що аж руки покрилися червоними краплями.