Частина 8

Зрада можлива тоді, коли по - справжньому когось кохаєш. Ці почуття ламають зсередини. Виривають серце з корінням. Александріна ніколи не мала ворогів, але її важко назвати ідеальною.
Просто русявв якась  неземна. Схожа на німфу. Думками малює, а словами карає.
Дівчина не  жила. Вона існувала. Кохання до Вільяма перетворювало її нікчемне життя на сюжет якогось романтичного серіалу.

Вона не вірила в щасливі фінали. В цих почуттів немає майбутнього, бо вони жорстоко вбиті.
Розтоптані. Загнані в прірву. Аврора ніби помирала, а потім воскресала. Це принц Вільям зробив з дівчини  бездушного монстра. Русява зовсім не така. Чи... Яка тепер різниця? 
Сьогодні небо заплаче разом з нею.

Його Високість зрозумів, що далі так тривати не може. Кохання до Вірджинії не здатне вилікувати всі його  душевні рани. Порізи надто глибокі. Туди потрапляє всякий непотріб. Аврора не бруд під ногами. Він помилився. ЇЇ Високість  пляма, яку хочеться  швидко стерти. Дівчина робить три  кроки назад.

Принцеса відчуває як декілька колючок проникають під шкіру. Так, ось який цей біль? Фізично вона давно мертва, а душевно невиліковно хвора. Принц підходить ближче. Він усвідомив, що донька правителя Франції не така дурна, як  Вільям думав. З нею зовсім непросто грати. Його Високість  не був готовий відмовлятися від престолу. Навіть якщо доведеться знищити  оце примарне кохання. Вірджинія стане його рятівним човном? Останнім шансом припинити цю боротьбу?

— Ти поранилася. — принц тоне в цих бездонних очах. 

Аврора має бути його чорт забирай. Так само, як дружина Едварда. Одна страждатиме від кохання, а інша радітиме життю. Вільям вже обрав свою потенційну жертву. Донька короля Франції ідеально підходила на роль мучениці. Прямо свята невинність. Така правильна, що аж верне. Інша справа Вірджинія. Горда й неприступна. Таких дівчат хочеться кохати, бо в них є родзинка. 
Щось надзвичайне. Те без чого нормальних відносин не побудуєш. Її Високість лише красива маріонетка. Романтична й загадкова. Аврора досі вірить в кохання з першого погляду. Вільям ненавидів милих панянок Вони його дратували. 

— Не чіпай мене. — принцеса прямує до замку. 

Вона знову тікає від свого серця. Залишає помирати свої почуття на холодному склі. 
Почався дощ. Гості вже розійшлися. Навіть родина Вірджинії поїхала додому. Мадлен запросила Ардена трохи погостювати в замку. Хлопець погодився, бо хотів трохи більше пізнати Її Високість. 
Провести з нею декілька днів. Літні канікули, то найкраща можливість приїхати сюди знову. 
До них залишилося декілька місяців. Арден разом з батьками сідає до машини. Принцеса Абердіну махає їм рукою. Тепер цей величезний палац її  дім. Король Шарль й королева Агнес вирішили ненадовго залишитися в Північній Шотландії. Принаймні до заручин Аврори й Вільяма. 
Едвард збирається повернутися в свою кімнату. 

Посеред зеленої трави сидить Її Високість. Дівчині якось байдуже, що почалася злива. Вона мусить зникнути, щоб Вільям почав нове життя.  Шарліз спостерігала за принцесою здалеку. Жінка розуміла, що корона може зламати. Душа вже тілу не належить. Залишається лише чорний морок.

— Не сиди тут, бо простудишся. — Едвард починає кричати.

Що ця божевільна робить? Мокне під дощем. Ніби це щось змінить? Вільям все одно її не кохатиме.
Не прийде навіть на могилу. Забуде, як страшний сон. Вірджинія стояла біля вікна. Вона була не єдина, хто страждав. Принцеса Аврора була її відображенням. Нещасна й розбита. Дружина Едварда вже не відчуває болю, бо вчора поховала себе живцем.

Самотужки поклала до труни. Вбила туди декілька цвяхів. Добряче намучилася, але воно того варте.
Це не життя, а кара якась. Кожного ранку прокидатися в цьому палаці. Навіть не дихати. Поводити себе,  як покірна рабиня, бо так вигідно королівській сім'ї.

— Дай мені спокій. — Аврора вже втомилася бути неведимкою.

З самого дитинства її ніхто не любив. Лише мати. Ота нещасна жінка, яка втопила своє серце в бездонному океані. Дівчина піднімається з землі. Сукня вся брудна. Ні одна хімчистка не приведе її до ладу. Королівський шовк все - таки. До біса таке вбрання. Все одно принцеса відчувала себе пташкою в золотій клітці.

Дівчина йде до палацу. Повільно піднімається сходами. Заходить до своєї кімнати й починає плакати.
Його Високість повертається до себе. Вірджинія сидить на ліжку. Колись це мало статися. Вона повинна виконати свою обіцянку. Заснути поряд з чоловіком. Принцеса йде до ванної кімнати.
Під очима темні кола. Вона хоче спати. Лягти й поринути в сон. Не прокидатися, бо на неї чекає справжнє пекло.Дівчина швидко знімає сукню й приймає гарячу ванну. Вона втомилася. Трохи "повеселилася" й досить. Минула година. Чорнява заходить до спальні. Його Високість вже заснув. Не дочекався її. Дівчина лягає на іншу половину ліжка. Накривається ковдрою й думає про життя. 

"Я втечу. От побачиш. Тут не залишуся. Мені байдуже на тебе. Та корона мені не потрібна. Я хочу просто дихати. Бути вільною.  Не мати ніяких обов'язків. Це ти називаєш раєм? Едварде, навіть не думай встромити ніж мені в серце. Ти пошкодуєш про те, що мене обрав. Я знищу твій ідеальний світ. Залишу від нього лише попіл. Проклинаю той день, коли стала твоєю дружиною. Ненавиджу. — подумки промовляє Вірджинія. 

Вона не може спати. Боїться за власне життя. Цей замок лише прекрасний зовні. Насправді тут можна знімати фільм жахів. Ці стіни побачили немало горя. 

Тим часом принцеса Елеонора сидить у вітальні. Вона знервована. Жінка тягнеться до графіну з бренді. Вона згадує Луї. Свого коханого. Її Високість померла разом з ним. Вона наливає трохи темно - коричневої рідини собі в склянку.

— Я не забуду ту ніч, коли ти пішов. — Її Високість зовсім не пам'ятає скільки випила.

Мадлен й Вільям вирішили її не будити. Вони тихенько вийшли з кімнати. В бібліотеці горіло світло. То король Шарль читав книгу. Не міг ніяк заснути. Принцеса піднялася до себе. Її брат ще довго стояв не терасі.Він думав над тим, що сказала Аврора.