Частина 2

Корона яскраво виблискує на голові правителя. Це його головний трофей. Найцінніший подарунок від Бога. Едварду пощастило народитися в сім'ї монархів. Його доля  вже давно вирішена. Цей шлюб стане початком чогось нового. Продовженням життя, або смерті. Одне з двох. Третього не дано. 
Принц усвідомив, що не може нормально дихати. Ця дівчина змушувала його ненавидіти всіх навколо. Едвард уважно подивився на Вірджинію. Щось було в ній дивне. Чорнява не думала, що зустріне когось настільки благородного, як цей фрік. В її розумінні цей юнак був несповна розуму.

Вона ставить на столик дві чашки. Якраз заварила свіжу каву. Хотіла трохи перепочити, бо ці домашні турботи вже в печінках сиділи. Дівчина  підходить ближче, щоб взяти до рук  тарілку з лимонними кексами. Її долоня торкається до пальців Його Високості.  Вона піднімає голову вище. Ці очі навпроти змушують чорняву червоніти.

— Не дивись на мене так. — Вірджинія швидко забирає свої руки зі столу.

Вона не звикла до всіх цих правил. Думала, що в реальному світі люди вже таким не переймаються. Дівчина помилялася, бо королівська родина вже давно створила для себе розпорядок дня. Ніхто не спав до обіду. Вже з самого ранку всі були на ногах. Не в кожного є вибір, але у Вірджинії він був. Студентка постійно бачилася з друзями. Їздила кудись відпочивати. Вона ніколи не задумувалася над тим, як живеться тим, хто повинен все своє життя присвятити правлінню народу. Вона звикла лише малювати деякі образи зовсім, не звертаючи увагу на їхню глибину. Навіть зараз  Вірджинія намагалася знайти відповідь на головне питання. Хто він такий? Чого приїхав сюди? 

Принц Едвард не любив каву. В королівстві Абердін вважали, це відголоссям рабів. Тих самих, які важко працювали на плантаціях. Якось не хотілося придворним опускатися до їхнього рівня. Його Високість виховувала бабуся. Королева Амбер відповідально ставилася до своїх обов'язків.  Не дозволяла своїм онукам спілкуватися з простим людом. З того часу Едвард уникав будь - яких контактів з мешканцями інших міст. Він часто згадував своє перше знайомство з Ельзою. Було якось радісно й сумно водночас. Його Високість розумів, що незабаром відбудеться те кляте весілля. Юнак помітно нервував, бо сподівався зустріти когось адекватного, а не цю пришелепкувату дівку. 

— Перепрошую. Леді, представтеся, будь ласка. — принц намагається не думати про Вірджинію. 

Його серце завмирає. Він такого раніше ніколи не відчував. Ніби звідти ось - ось повилітають  метелики з гострими крилами. В душі розростався величезний кущ терену. Колись він читав книгу Колін Маккалоу "Ті, що співають у терні" . Едвард усвідомив, що Ельза, то вже пройдений етап. Пора перегорнути сторінку. Забути ту дівчину.  Почати все з чистого аркушу. 

Роберт кланяється принцу та прямує до будинку. Його зустрічає Беатріс.

— Мені потрібен містер Чарльз. Де я можу його знайти? — королівський секретар починає оглядати все навколо. 

В замку такого не було. Тут все дуже просто. Здається цей стиль прийнято називати мінімалізмом. Чоловік зміг запам'ятати тільки одну фразу, бо зовсім не цікавився сучасними тенденціями. Жінка запросила незнайомця до вітальні. Її чоловік перебирав якісь папери. Хотів трохи попрацювати. Навіть вже калькулятор взяв, щоб зробити деякі підрахунки. Роберт сів біля вікна. Небо було ясним. Жодної  хмаринки. Скоро настане вечір. Сьогодні обіцяли дощ. Він не дуже любив таку погоду, бо вона навіювала тугу. Чоловік демонструє фото. Він зробив його років десять тому. Хотів допомогти принцу Едварду знайти гідну наречену. 

— Це кольє колись подарував вашому батьку король Карл. — Роберт дістає зі скриньки пожовтілі знімки. 

Він щиро сподівається, що родина Вірджинії не продала цю прикрасу. Не знищила фамільну реліквію Абердіну. Це символ королівства, де він виріс. Здобув освіту. Одружився. Знайшов своє покликання. 
Містер Шантрі мав французьке коріння, але вже  багато років служив королю Франциску. Його мати була дебютаткою, яка палко закохалася в  барона з Провансу. Відтоді вони були нерозлучні. Їхній єдиний син тримав на руках не одного королівського нащадка. Став для Едварда, Вільяма та Мадлен вірним другом. Захисником. Порадником. Роберт відкриває лист та починає його читати. 

"Друже, я даю тобі непорушну клятву. Наші сім'ї об'єднаються в одне ціле. Мій онук Едвард одружиться з твоєю онучкою Вірджинією. Вони навіки поєднають свої серця. Це кольє належало моїй матері. Його носила дружина мого сина, а тепер я дарую цю прикрасу тобі. Це символ нашої вірної дружби. Дякую, тобі Стенлі, за віддану службу й недоспані ночі.
З повагою, король Карл". 

Родина Вірджинії була на сьомому небі від щастя. Отже, це не вигадка. Вони дійсно обрані небесами. Їхня донька стане принцесою. Неймовірно. Оце так. Якщо комусь розповісти, то не повірять. 

—  Чарлі, подай склянку з водою. — жінка ледь свідомість не втратила. 

Не кожного дня її дівчинку сватають такі шановані люди. Вірджинію ніколи не любили, бо вважали дивною. Навіть Арден соромився приводити своїх друзів додому. Не хотів, щоб хтось побачив цю ненормальну. Беатріс не могла повірити в те, що справедливість ще й досі існує. Її сім'ї ніколи не щастило. Навіть іпотеку не змогли до кінця виплатити. Грошей катастрофічно не вистачало.

— Ось тримай. — чоловік пригадує, що десь бачив це кольє. 

Він пообіцяв Роберту його пошукати. Чарльз не думав, що його донька могла зацікавити принца Едварда. Вірджинія була неформалкою. Несхожою на всіх інших. Зі своїми тарганами в голові. 
Ну, як така дівчина стане дружиною майбутнього монарха? В тому замку доведеться кожного дня чимось жертвувати. Закривати своє серце на тисячу замків. Ховати біль за прекрасною посмішкою. Чи була до цього готова йоги донька? 

— Я приїду через три дні. — містер Шантрі прямує до виходу. 

Він підходить до Його Високості. Щось шепоче хлопцю на вухо. Едвард встає. Кляняється, а потім йде. Вірджинія нічого не розуміє. Таке з нею відбувається вперше. Зазвичай вона першою прощається, а тут все навпаки. Дівчина заходить в будинок. Арден якраз повернувся з тренування. День і ніч сидить в тому спортзалі, бо хоче мати сталеві м'язи. Її брат якийсь схиблений на тому спорті. Думає, що футбол, то прибуткова справа. Всі сідають за стіл. Беатріс насипає гарбузовий суп. Жінка ще й досі міркує над тим, де може бути та прикраса? Декілька років тому вона бачила щось схоже в коробці на горищі.