Епілог

Минуло 2 роки.

Я крокувала до саду,до саду з тими самими ліліями,які колись мені так сподобались тут.Анеквіт с кожним днем розкривається для мене з іншої сторони,з кожним днем я взнаю все більше цікавого про це королівство.

Прямо зараз я крокую на зустріч до свого любого принца та ще до не менш дорогої для мене людини.

-Мамо,-почувся голос впереді,а за ним і силует приближающийся до мене.

-Лео,-сказала я та міцно обняла свого рідного синочка,взявши на руки його я продовжувала його обнімати.

-Уявляєте,ми з татом побачили таку красиву квітку,я таку ще ніколи не бачив.Тато сказав,що своєю красотою вона нагадує вас,-захоплено розказував він,а я змогла тільки тихо розсміятись і милуватись цим чарівним обличчям,яке було так схоже на Деніалове.

-Дуже нагадує,-почувся голос зовсім близько.

Повернувши голову я побачила принца,який приближався до нас з чимось у руках.

-Дуже нагадує ось цю квітку,-сказав він показуючи білосніжну лілію,яку тримав в своїх руках.

-Вона просто прекрасна,-з захватом мовила я.

-Така як і ти,-усміхаючись говорив принц,закріпивши квітку у мене в волоссі.

Маленькій принц,споглядав на своїх батьків з захопленням та дитячою цікавістю.Він навіть здогадатись не міг,що цих людей колись спіткало,і що між ними відбувалось.

Минуло декілька місяців.

Ранок.Я знаходилась в нашій кімнаті.Принц,ще мирно спав,а я уже проснулась.Цей день був такий самий як і всі інші дні,сповнений щастям та веселих моментів,які траплялись зі мною частенько.Але щось привернуло мою увагу,на столику,який знаходився не так далеко від ліжка,я помітила блокнот,якого раніше ніколи не спостерігала тут.Мене це дуже зацікавило і я вирішила підійти та роздивитись його блище.Здавалось,що колись я уже його бачила,але тільки один раз і дуже давно.Розгорнувши першу сторінку я нічого не побачила,пустий лист в куточку якого було написано "Д.Андерсон".

Отже це Деніала блокнот?Цікаво що ж в ньому знаходиться.Все з більшою цікавістю перегорнула я слідуючий аркуш.На ньому був зображений сад,точніше намальований сад,і самі в тій частині де знаходяться лілії.Намальовано було дуже професійно,одним олівцем.В кутку була дата,два роки назад.Я ніколи не задумувалась,що Деніал вміє так чудово малювати.Чому ж він не сказав про це раніше?Я гортала ці аркуші і з кожним наступним я могла побати себе,в різних позах,в різних ситуаціях,коли я навіть не задумувалсь,що мене малюють.Ось я в кареті читаю книгу,ось сижу на балу,ось я сижу на траві в саду,а це вигляд з вікна як ми з Лілією граємо в сніжки.З кожним перевернутим аркушем я почала все частіше появлятись в блокноті,а ось зовсім недавній малюнок,це нас синочок Лео,а біля нього я сижу з книжкою,яку я йому тоді читала.Він повна копія свого батька,я навіть інколи замислювалась,що Лео на мене зовсім не схожий.Дивилась на ці малюнки з здивуванням,але також не припиняла усміхатись.

Почувся звук по заду,обернувшись я побачила Деніала,який уже проснувся.Підійшовши до мене він побачив в моїх руках свій блокнот.

-Ти його гортала?-усміхнено говорив він.

-Так.Чому ти не показував мені його раніше?,-запитувала я дивлячись у сірі очі чоловіка.

-Я його мав подарувати тобі на день народження,яке уже зовсім скоро.Там,ще залишилось два вільних аркушів,я мав домалювати та подарити.Напевно я тепер маю поміркувати про інший подарунок,-так само усміхнено говорив він.

-Не потрібно.Будем рахувати,що ти його подарував на день народження,-говорила я відкриваючи знову блокнот,-всі ці малюнки просто прекрасні,-захоплено говорила я,роздивляючись ще раз картинки.

-Не такі прекрасні як ти,-зненацька прошепотів він мені на вушко.

Не встигла я відповісти як в нашу кімнату вривається Лео,мій дорогий Лео,який одразу прибіг до нас.Деніал взяв його до себе на руки,та ми продовжили так стояти слухаючи сни,які приснився нашому синочку.

Десь я таку картину уже бачила,зовсім давно в моєму сні була схожа подія.Два роки назад,мені приснився сон,в якому було все точнісінько так само як і зараз.Напевно це був віщий сон.Адже всі сни,які мені снилися тоді,всі вони збулись.Тільки зараз я подумала про це,та згадала все,що з нами сталось,і все що мені колись снилось.Всі вони збігаються.

До тепер меня сняться сни,які справджуються,але на привелике щастя всі вони не сильно важливі.

Наступив новий день в цьому королівстві.Зовсім скоро я знову зустрінусь з батьками на черговому святі в честь мого дня народження,знову дві сім'ї з'єднаються за одним великим столом.Колись це було зовсім не можливо,а зараз реальність....
 

Ця історія не закінчилась,вона продовжує існувати,але десь там у Анеквіті.Наші герої продовжують жити в тому світі,мирно існувати,житти та любити.В нас же приходить кінець цій історії.Я дякую всім тим хто підтримував мене в момент написання моєї першої історії,першої глави,першого рядка.Звичайно в деякі моменти ця історія давалась мені нелегко,але я зробила це.Майже місяць ви були зі мною,коли я писала,коли раділа та сумувала,коли я просто не могла написати ні рядочок,а коли в мене був такий потенціал,що я б писала і писала.Я вдячна тобі,да да тобі,той хто зараз читає цей текст:)

До зустрічі в нових історіях,ваша Леті Мілетті.