Глава 23.Невеличкий інцедент.

Я дивилась в його суровий погляд,який буквально міг знищити кожного.

-Будьласка,дозвольте йому допомогти,-благала я.

Перейшовши через всі принципи,що в мене були,я вперше благала про щось його.Мій тон голосу ніколи не був такий,як зараз.Я зрозуміла,що можу втратити принца,не побачити більше його сірих очей,золотистої чуприни,не побачити як він усміхається мені.Зрозумівши,що тепер його життя залежить тільки від короля,я почала благати батька так як ще ніколи не робила.Адже тільки він може дати дозвіл.

Зустрівшись з суровим мовчазним поглядом,я продовжувала:

-Він може померти!Я вас прошу,я не можу його втратити!

Непомітно для себе я спустилась до долу,не стояла уже так впевнено як колись,а жалісно сиділа на землі.

Мені стало абсолютно все-рівно на публіку,яка тільки і спостерігала за цією подією.Я дала волю своїм емоціям,говорила від чистого серця і не задумувалась,що саме вилітає з моїх уст.Говорила і дивилась прямо в очі королю,який слухав мене і ні слова не промовляв.

-Якщо ви маєте хоча б краплю співчуття,то я вас благаю дайте дозвіл.Якщо він не виживе,я просто не переживу,-не змогла стримати сльози,які швидко потекли по моїм щокам,-Я...я люблю його,-одним оком глянула на батька,а пізніше винувато переведе погляд у низ,ніби караючи себе за сказані слова.

На обличчі чоловіка щось змінилось буквально на секунду,через довгу мовчазну хвилину роздумів чоловік зробив маленький рух,який я ледве змогла помітити.Він махнув рукою лікарю.Невже він змилувався?Напевно,що так!Усвідомилась я в цьому,коли лікар підійшов до принца і продовжив оглядати.Король швидко пішов з місця подій залишивши заплакану мене перед народом,який стояв і здивовано споглядав на мене.

Тільки зараз я усвідомила,що я сказала,про що зізналась впершу чергу не королю,а самій собі.Замість мене говорило серце,в той час як мозок зовсім відключився.Від своїх слів стало лячно,невже це насправді так?Глянувши на принца біля якого стояв лікар,я усвідомила,що все-таки я собі не збрехала.Він рятував мене,хотів допомогти і ось така розплата?Помирати?Ні,цього не повинно статись,не сьогодні.

Після того як лікар зробив першу необхідну допомогу,слуги допомогли віднести принца в одну з палат,скоріше допомогли принцу йти,так як притомний принц настояв на тому,щоб він йшов.

Лікарь же в той час розповів мені про стан його.Виявляється чоловік,що стріляв був дуже влучний,стріла потрапила принцу за декілька сантиметрів від серця.Від почутого в мене голова обертом пішла,декілька сантиметрів і це б могло стати кінцем для усього.Дізнавшись,що через декілька днів про стрілу,яка влучила в принца,буде нагадувати тільки шрам,я безмежно зраділа,але було одне "але".Для того,щоб стан чоловіка швидше покращився,йому потрібно вколювати деякі припарати від яких його буде схиляти до сну.Тому бачити я зможу його тільки сплячим,принаймі так буде тільки два дні.

Ці два дні пройшли непомітно.Я декілька разів на день ходила до принца,і як недивно він спав.Знаєте він виглядає дуже милим,коли спить спокійно і ні про що не хвилюється.Годинами я те і могла,що спостерігати як він мило сопе,тримаючи його за руку.З кожною годиною його стан покращувався,а я ставала все веселішою.

За ці два дні я вдосталь поговорила з Олівером,навіть з матінкою.Зараз же мені повідомили,що мене чекає на аудієнції король,з яким ми не бачились після останньої події,яку ми всі прекрасно пам'ятаємо.Що ж він хоче мені сказати?Знаю принцові не слід залишатись в королівстві ворога,але я тут також не маю бажання залишатись.Що ж відбудеться на цій зустрічі?"Дізнаюсь я тільки тоді",коли прийду туди,-з такими словами у себе в голові я попрямувала до короля в кабінет.

Легкий мандраж вхватив мене перед дверями кабінету,але наважившись я все-таки ввійшла в просторий кімнату.Зустрівшись з обличчям короля,я як слід привіталась та поклонилась.Наша розмова почала не лагодитись з самого початку.Перше запитання,яке задав мені король,буквально поставило мене в  ступор,з якого я не могла вийти декілька хвилин.

-Ти говорила правду?,-запитав в мене король,що я ніяк не очікувала,побачивши мою шокованість і не зрозуміння,чоловік вирішив детальніше спитати,-Ти говорила правду тоді на площі?,-запитав він мене ще раз,але це мені не сильно покращило ситуацію.

-Так чи ні?,-суворо говорив король добуваючи з мене відповідь,яку я не могла вимовити.

Поринувши думками в минуле,я уже не чула,що він говорив,я згадувала той момент.Тоді коли принц лежить напів присмерті,а я нервово стою і говорю все,що в мене було і думках.Невже я вимовила правду?Скільки раз я задавла це питання,протягом цих днів,скільки раз я роздумувала над цим.Напевно,що так.Мене зачаровуює він з кожної секундою проведеною разом,зачаровують його сірі до глибини очі,його байдужий погляд,який перетворюється на зовсім інший тільки він гляне на мене.Чому він мене так причаровує?Чому саме він?Чому саме цей золотоволосий принц?Та людина,яка мене дратувала,зараз мені стала найдорожчою.

-Так,-вийшовши з своїх роздумів,впевнено проговорила я.

Чоловік мабуть не очікував такої відповіді,чекав на іншу,але почув саме цю,тому спочатку розгубився,але швидко взявши себе в руки заговорив:

-Чому ти раніше цього не казала?,-суворим тоном продовжував говорити він.

-А ви б мене послухали?,-здивовано і з викликом проговорила я.

-Можливо.

-Мені так не здається.Вам було всерівно на мене і на мої почуття,ви шукали в всьому тільки вигоду,-говорила я уже не з впевненим тоном.

-Вибач мене,-тихо промовив він,але я змогла почути.

-Що?,-здивовано мовила я,не очікуючи це почути.

-Вибач мені,що ніколи тебе не слухав,що наполягав на своєму,запирав в кімнаті,викрадав.Вибач мені,я не бачив нічого крім того,що хотів.Я обіцяю,що більше такого не буде,навіть думки не буде про твоє заміжжя без твоєї згоди,-не суворо,а дуже навіть зворушливо говорив чоловік.

Невже я почула ці слова від батька,невже це трапилось.Сьогодні напевно щасливий день.