Глава 21.Одруження та до чого воно приведе.

Не знаю скільки пройшло часу,можливо одна година,а можливо і цілий день.Я не могла зрозуміти котра зараз година,який час доби,день чи ніч.Нічого не знала,весь цей час проходив для мене як каторга,як самий найстрашніший сон,з якого так просто не вийдеш.Живіт болів,а в голові кружилось,я не притронулась до їжі.Ні вона мені не потрібна,абсолютно,я впевнена.

Весь час я сиділа і думала про одну людину,про принца Деніала,як він там,що робить.Останнім часом мені ніяк з голови не може вилитіти наш поцілунок,все частіше він відображається в моїй голові.Що він робить?В Анеквіті він?Напевно він мене зненавидів,не зрозуміло,що йому сказали про мене.Лілі,а якже вона бідненька,я так і не змогла з нею попрощатись.З Лівіаном взагалі не спілкувалась.За цей час всі вони стали мені рідними,ріднішими за "батька",якого мені краще називати просто королем.

Пройшло ще багато часу перед тим як двері знову відкрилися і зайшли два охоронці.Підійшовши до мене вони поклонились і почали говорити:

-Ваше Високосте,прошу пройти з нами,-сказали вони і не збирались говорити більше ні жодного слова.

-Куди?,-перебрала я знайому байдужість від принца.

-Все взнаєте згодом,ходімо,-так і не сказали вони мені.

Ми рушили,точніше вони рушили,а я плелась взаду.Ми йшли по вузькому коридорі,спереду мене йшло двоє,пізніше взаді я виявила ще одного охоронця.Напевно король хотів впевнетись,щоб мені не вдалося втекти.

Підійшли ми до великих дверей,які одразу відкрились.Всі охоронці залишились ззаду,одна я війшла в кімнату.Побачила я перед собою двох служниць і матінку,яку я так давно уже не бачила.Вони стояли біля білих суконь,які простягнулись майже по всій кімнаті.

-Доброго..,-зупинилась я і подивилась у вікно виявивши,що сонце тільки вийшло на небо,отже тільки наступив ранок,зрозумівши це,я продовжлила,-Ранку Ваше Величносте,-договорила я і поклонилась.

-Доброго ранку,Скарлет.Давно не бачились,-усміхнулась вона,так що мені здалось,що це награна усмішка,але поприте я усміхнулась у відповідь.

-Завтра твоє одруженні,надіюсь ти рада цьому,-так само награнно усміхнулась вона.

-Дуже,-сарказматично промовила я,королева зрозуміла мої емоції,але вигляду не подала.

-Ну що ж нам потрібно обрати сукню.Якій надаєш перевагу?,-дивлячись на весільні сукні говорила королева.

-Мені всерівно,-байдужо мовила я.

Дійсно всерівно.В чому виходити заміж мені не цікаво.Згадавши як я колись турбувалась за цю сукню і як неї вибирала разом з королевою Анною стає смішно.Тоді мені дійсно було це цікаво,попри той не бажаний шлюб.Зараз же мене абсолютно не цікавить як я буду виглядати під час цієї каторги.

Приблизно годину ми вибирали одну сукню,точніше королева вибирала,а я лише була як маникен,яка то надягала то скидала вибрану королевою сукню.Зупинила королева на одному з варіантів і вирішивши,що ця сукня ідеальна вона вибрала її.Звичайно мені було байдуже в чому я одягнута,але подивившись на цю сукню мені стало ще гірше.Вона була красива,я це не заперечую,але це не мій стиль однозначно.Пишна сукня,повна протилежність тій,яку я вибирала колись.В цій сукні я буквально ледве ходила,вона повністю було прикрашена різними блискучими камінчиками,які одразу я не злюбила.Вибравши сукню королева запевнила мене,що про все інше вона подбає сама,що б я не переживала за це і відправила мене назад в свою "кімнату".Судячи потому,яку вона вибрала сукню,все інше буде ще гірше.Взагалі чому ж я переживаю,це все мене не стосується.

Завтра я вихожу заміж не аби за кого,а за короля.Від цих думок мені стало бридко.Представивши,що мене чекає завтра,я жахнулась.Стояти під вінцем і не скривитись,не заплакати,це просто не можливо.

Деніал.

День кінчається,сонце заходить за обрій.Я уже в Лейнстері.Прибув на коньові,сам один,в королівство ворога.Що б врятувати Скарлет,звичайно врятувати її.Королівство змогло б витерпіти атаку двох королівств,а ось Скарлет навряд чи.Цю тендітну дівчину так легко образити,що за кожну образу яка була адресована їй від мене,я уявно двічі б'ю себе по потилиці.І ось завтра вона повинна вийти за цього чоловіка,я майже впевнений,що незважаючи на все на світі вона не бажає цього,не повірю словам чужої жінки ніж своїм очам.Якщо ж це виявиться правдою то я морально знесилюсь,хоча це точно не виявиться правдою.Я ненавижу себе за те,що не вслідкував за нею в Сетелі,що не допоміг,що дав так просто викрасти її,я впевнений що це було саме викрадення.Ох,як же я картаю себе.

Нічого,скоро все змінеться,головне дочекатись наступного дня.

-Я виправлю все,обіцяю,-саме ці слова були адресовані Скарлет,яка зрозуміло це ніяк не почує,але від цього мені стало легше.

Сонце уже повністю зайшло,не залишивши ні жодного світлого промінчика,який освітлювали би мій шлях.Постукавши в першу попавшусь домівку,я попросився на ночівлю,яке ж було моє здивувння,що мені одразу дозволили.Головне,щоб мене не впізнали,не впізнали хто я.Капішоп плаща вдачно закривав моє обличчя,тому воно залишалось непомітним.

Дочекайся,скоро все зміниться,-з такими словами,які звичайно також були адресовані Скарлет,я заснув.

Ранок,сонце тільки прокинулось,а я уже на ногах.Як можна найтихіше я вибрався з дому,в якому мене приютили і відправився до місця подій.Через декілька годин все розпочнеться,я повинен бути на місці.Скоро прибуде підмога,деякі воїни прибудуть мені на допомогу через декілька годин.

Все вийде,-запевняв я себе в цьому,хоча сильно сумнівався.

Скарлет.

Ранок.День весілля.Це все я зрозуміла,тому що до мене прийшла охорона,щоб забрати мене.Я йшла по коридорам палацу і побачивши один знайомий коридор я зрозуміла,що я направляюсь до своєї кімнати.

В животі бурчало,а в голові трохи кружилось.В один момент мені здалось що ось-ось і я приземлюсь додолу,але цього не сталось.Через мої очі хотіли пробратись сльози,але я усіма силами завадила їм потрапити туди.Не хотіла плакати,не хотіла показуватись слабкою,хоча я прекрасно знаю,що я і так слабка.Слабка морально і фізично.