Глава 20.Викрадення та план про який знають тільки деякі.

Я опинилась в темному холодному приміщенні.З усього,що було тут я змогла розгледіти тільки свій силует.Я сиділа на холодній землі,сукня на мені була трохи надірвана знизу,але це найменше,що мене хвилювало.Вставши я вирішила озирнутись навкруги.Крокуючи по всій кімнаті я не зустріла ні жодного предмета,ніби ця кімната була просто пуста.Темнота і більше нічого-ось що було в цій маленькій кімнатці.Ні жодного віконечка,тільки я помітила двері,але як було очікувано вони були закриті.

Я сильно хвилювалась.Де я?Що зі мною сталось?На мої очі хотіли навернутись сльози,але я їх не припустила.Не час тут розкисати,я уже не та дівчинка,що постійно плаче.Страх поглинав мене всередині,але зовні я цього не видавала.Хоч хто це був я принцеса,про мене попіклується мій народ,але котрий з них?Взагалі я ще в королівстві Сетелі?Якщо це розбійники?О ні,але чому ж саме я?Ця жінка,яка мені здавалась мені дуже підозрілою,можливо вона до цього причетна.

Не витримавши я підбігла до дверей і почала з усієї сили гупотіти.Хто б він не був хай покаже своє обличчя.Мені не страшно,ну добре хіба,що трохи.

Весь мій гуркіт був дарма,ніхто не прийшов і я пригнічино сіла на підлогу навпроти дверей.Не знаю скільки минуло часу,але мої очі знову закрились на деякий час і відкрились тільки тоді коли я почула звук біля дверей.Звук був схожий на відчинення замка,отже це до мене.Двері з скрипом відкрились і появилась силует людини,точніше чоловіка судячи по тому самому силуету.Я не могла побачити його обличчя,тільки силует,який був видно тільки завдяки тому,що з задверей було світло.Чоловік підійшов до мене,але я як і раніше не могла збагнути хто це,хоча ми уже і стояла навпроти,обличчям до обличчя.Тільки могла догадуватись хто ж це.

-Ну що,догралась?!,-прозвучав грубий чоловічий голос,який я б впізнала серед усіх.

Король Генріх стояв переді мною власною персоною,хоча я і не могла роздивитись його обличчя,але я уявляла який вигляд воно мало.Суворе,віддалене і черезмірно властиливе-це все описується тільки про один погляд цього чоловіка.

-Це ви?!Навіщо ви це зробили?,-не показуючи свого страху говорила я.

-Навіщо?Ти прекрасно знаєш чому,-начебто сміючись сказав король,а пізніше продовжив,-Я був до тебе добрий наскільки міг і ось як ти мені віддячила?Тепер же все змінилось.Одруження відбудеться і у тебе немає права вибору.Ти будеш сидіти тут до поки не наступить час вийти і сказати "Так" під вінцем.І ні який Деніал і його королівство тебе не врятують,-суворо говорив він,а я все більше жахалась його.

-Що ви зробили з Деніалом?

-Нічого страшного.Та що там сказати зовсім нічого.Біднесенький зранку дізнається,що ти від нього втекла тому,що хочеш вийти заміж за короля Джорджа.Яка ж буде його реакція?Він ризикуючи собою рятує тебе,а в один момент ти просто тікаєш.Мабуть він зненавидить тебе,-безжалісно говорив король,не щадивши мене.

-Ви підступний,бридкий,нелюд,-говорила я,але на це король не звертав уваги і тихо вийшов з кімнати залишивши мене саму.

Я знову сиділа на підлозі і уже не стримувал сліз.Що подумає про мене Деніал?Як зненавидить?Ніхто не допоможе мені тепер,абсолютно ніхто.Всі будуть вважати,що я дійсно бажаю цього одруження.Я заливалась гіркими слізьми,як добре що це ніхто не бачив.

В цей час в Сетелі.Деніал.

Я прокинувся вранці і одразу пішов до принцеси,але її не виявив у своїй кімнаті.Трохи захвилювавшись я рушив на кухню де жіночка,яка нас прихистила,поралась.

-Добро ранку.А ви раптом не знаєте  де принцеса Скарлет?,-байдужо як і завжди запитав я.

Я побачив в очах жінки хвилювання,коли вона обернулась до мене.Почувши це вона ледве не впустил миску,яку тримала в руках.

-Вона ще в ночі..емм...просила вам передати..,-не могла ніяк домовити жінка.

-Що просила?

-Вона просила вам передати,що вона вирушила до Лейнстери,ем..щоб одружитись на своєму коханому,королю Джорджу,-швидко мовила вона хвилюючись.

Не промовивши ні слова я вийшов з кухні.Не знаю,що робилось в середині,ніби щось надірвалось в мені.Як вона могла просто так втікти,нічого не сказавши мені,хоча б листа написала.До коханого Джорджа,від якого так вміло втікала?Одружитись на тому від якого відрікалась і понад усе на світі не бажала цього?Тоді навіщо був цей всей цирк?Чи тут щось інше?Не знаю що і думати,що робити.Ми повинні були зараз піти до короля,але це все швидко відмінилось.Залишилось їхати в Анеквіт.Можливо там я зможу розібратись в усьому.Думаю,король Генріх більше не присутній там,якщо Скарлет в Лейнстері.

Вернувшись в Анеквіт я одразу вирушив до Лілі,щоб розказати їй цю новину.Ще й досі не можу повірити в це,та не можливо це.Потрібно порадитись з Лілі.Вона краще знає Скарлет.Почувши те,що Скарлет вирішила одружитись з Джорджом по власні волі Лілі не те щоб шокувалась,вона ледве не впала з місця.

-Як?Вона ж..вона ж...Бути такого не може!,-заперечила вона.

-Я також над цим думав,щось тут не зовсім чисто,-міркував я.

В двері постукали і війшов охоронець,нам сповістили,що нас терміново викликає король.

Що ж він хоче нам сповістити?Він ще ж не знає,що я прибув.Ну ось зараз і взнає.Війшовши з Лілі в кабінет короля ми виявили Лівіана і Його Величність.Побачивши,що Лілі прийшла не одна,а разом зі мною,вони здивувались.

-Деніал?Ти прибув?Але коли?,-здивовано говорив король неочікуючи мене тут бачити.

-Двадцять хвилин назад.Думаю ви уже догадались чому,-говорив я,а король сумно махнув головою.

-Отже чому ж я вас всіх тут зібрав.Не так давно до мене прийшов лист від королівства Лейнстери,в ньому розказується,що принцеса Скарлет зранку прибула до Лейнстери і уже через два дня одружується з корольом Джорджом  за власним побажанням.Тому після одруження два королівства будуть разом воювати проти нас.В листі нас попереджають,якщо ми вчасно не здамося то на нас нападуть одразу два королівства і на місці нашого королівства будуть одні руїни,-розказавши детально суть листа король.

-Це..це...Що ми будемо робити?,-шоковано говорила принцеса.